Бронзова доба в праУкраїні

Праукраїнська бронзаБронзова доба в Україні розпочалась синхронно з середземноморською бронзовою добою під кінець IV тисячоліття до Р.Х. Бронзу знали як люди середньостогівської культури, так і трипільці. Цьому сприяло відкриття нових родовищ міді. Трипільці користувались невеликими родовищами самородної міді на Волині. Натомість середньостогівці, а потім і ямники експлуатували мідні копальні поблизу Бахмута. Олово й, частково, мідну руду імпортували також з Балкан, Кавказу та Уралу. Тому величезне значення для племен, що населяли Україну часів бронзової доби, мав контроль над торговим шляхом, так званим степовим мостом, що вів з Балкан до теперішнього Сіньцзян-Уйгурського району Китаю. На думку фахівців північне Причорномор'я за щільністю й продуктивністю бронзоливарних виробництв не мало собі рівних серед усіх сегментів Циркумпонтійської металургійної провінції.

Близько 3 700 року до Р.Х. група племен майкопської культури переправилась з Кубані через Керченську протоку. В Криму вони зустріли людей середньостогівської культури. Внаслідок асиміляції виникла нова, кемі-обинська рільничо-скотарська культура, яка швидко поширилась у північному Причорномор’ї. В другій половині ІІІ тисячоліття ці люди під тиском своїх кочових сусідів мігрували в Малу Азію, ставши, вочевидь одними з пращурів малоазійських хетів. Років через двісті після появи хетів частина племен середньостогівської, репінської та кемі-обинської культур об’єднались, створивши ямну культуру древніх аріїв.

Поява ямної культури співпала з періодом затяжної посухи та похолодання, відносно сприятливими для скотарського способу життя. Поява на той час колісного транспорту створила передумови мобільності пастушого населення. Арії-ямники стали першим, по-справжньому кочовим народом українських степів і, вірогідно, саме завдяки цій своїй мобільності вони занесли в землеробські землі збудника чуми. Епідемія винищила значну частину осілого населення Європи, створивши передумови для індоєвропеїзації континенту. Кількість осілого землеробського населення різко зменшилась, натомість кочовики вступили в період швидкого демографічного зростання. Протогреки та протоукраїнціПриблизно в той самий час в степах між Південним Бугом та Дунаєм з’являється усатівська культура, відома також як культура Коцофень-Флорешті-Усатово. Її сформував один з південних племінних союзів трипільців разом з якоюсь групою кемі-обенців, перейшовши до кочового скотарського способі життя та частково перейнявши арійські звичаї і, можливо, мову. Усатівці конкурували з ямниками і врешті-решт були витіснені ними на Балкани, ставши ще одними з попередників протогреків.

Трипільці з іншого племінного союзу, чиї землі знаходились на Київщині та Черкащині, злились з якоюсь частиною ямників, утворивши першу землеробську індоєвропейську культуру України, що отримала назву середньодніпровської. Вірогідно, тут закладались етнічні підвалини майбутнього українського народу. Володарі бурштинуВ той же час в Україну з території Польщі проникають племена культури кулястих амфор. Походження цієї пастушою культури достеменно невідоме. Генетичні дослідження вказують, що її етнічним субстратом була людність культури лійчастого посуду. Можливо, імпульсом для формування культури була інфільтрація в центральну Європу якогось клану середньостогівців або репінців. Вірогідно, що знаходячись під впливом аріїв, ці люди ще не перейняли арійської мови, себто були свого роду перехідною культурою між староєвропейським та індоєвропейським світом.

Люди культури кулястих амфор якийсь час контролювали центральну частину так званого Бурштинового шляху, - транспортного коридору, що вів з берегів Балтики до Єгипту, де балтійський бурштин цінився дуже високо. Ймовірно, що інфільтрація людей кулястих амфор в українські землі була пов’язана з намаганням поставити під свій контроль поліські родовища бурштину. І це їм вдалось, але на дуже короткий час. Бойові сокири в УкраїніБлизько 3 000 року до Р.Х. в Україну з заходу надходить людність культури шнурової кераміки, яку також, і зовсім небезпідставно, називали культурою бойових сокир. Могутній та добре організований племінний союз шнуровиків склався в центральній Європі на основі людності культури лійчастого посуду та арійської еліти. Дуже швидко цей союз став домінувати в центральній та північній Європі, витіснивши, а дуже часто й жорстоко винищивши всіх своїх супротивників, в тому числі й людей культури кулястих амфор.

Вірогідно, шнуровики стали основою германо-балто-слов’янської спільноти, яка поклала початок багатьом індоєвропейським культурам бронзової доби. Вони стали другою, після середньодніпровської, чистою індоєвропейською культурою України та, відповідно, однією з предкових культур для українського народу. Релікти Старої ЄвропиНовації бронзової доби стимулювали і певні зміни в середовищі культур Старої Європи. Ті зі староєвропейців, котрі найменше постраждали від епідемії чуми та не піддались одразу арійським впливам, намагались йти в ногу з часом. Зокрема, культура мальованої кераміки еволюціонувала в полгарську культуру.

Ще одним могутнім племінним союзом, а може й державою центральної Європи, була баденська культура. Вона постала на основі лендельської культури, поглинувши полгарську, і була останньою життєздатною культурою Старої Європи.

В Україні баденські як і полгарські пам’ятки присутні тільки в Закарпатті, хоча впливи та торгові зв’язки баденців простежуються набагато далі. Баденці Закарпаття були підкорені та асимільовані шнуровиками, однак частина людей баденської культури мігрувала на Балкани та в Малу Азію, ставши, вірогідно етнічним ядром народу гомерівської Трої, відомого грецьким історикам як теукри.Наслідки війни за степовий містЗ появою в Україні людей шнурової культури розпочинається невпинна війна між ямниками й шнуровиками за контроль над торговими шляхами степового мосту. Війна ця велась упродовж кількох сотень років з перемінним успіхом, доки не встановився status quo по Дніпру, на лівому березі якого домінували кочові племена ямного племінного союзу, а на правому - землеробські народи культур середньодніпровської та шнурової кераміки.

Близько 2 500 року до Р.Х. частина племен ямної культури еволюціонували в катакомбну культуру. Вірогідно, ця переміна була пов’язана з якимсь світоглядним зламом, свідченням чого є зміна похоронних обрядів, які, зазвичай, є найбільш консервативною частиною обрядовості. Частина катакомбників була пастухами-кочовиками, інша ж частина перейшли до осілого способу життя й землеробства і створила культуру, яка отримала назву багатопружкової кераміки або ж бабинської. Судячи зі знайденої при розкопках зброї, обидві культури були войовничими та застосовували бронзову зброю, яку самі й виготовляли, а також бойові колісниці. Вони очевидно претендували на контроль над торговими шляхами.

Поки на півдні йшла війна між племінними союзами, на півночі приблизно в 2 300 році до Р.Х. людність середньодніпровської культури, асимілювавши залишки племен ямково-гребінцевої кераміки утворила мар’янівську культуру, котра є одним з пращурів балтських народів. Приблизно тоді ж ще одна група середньодніпровців разом зі шнуровиками сформувала сосницьку культуру, яка вважається ще одним з предків балтських народів.

Натомість близько 1 800 року до Р.Х. східна частина шнурової культури разом з частиною середньодніпровців стали причиною появи тшинецько-комарівської культури, яка поширилась на терени сучасної Польщі, лісостепового Правобережжя України й південної Білорусі. І цих людей уже з повним правом можна назвати першими слов’янами. Поява зрубної культуриМайже в той самий час на півдні України відбуваються дуже важливі етнічні зміни. Остаточно зникла ямна культура, спадкоємицею якої стала культура зрубна. Зрубники доволі швидко опанували весь український степ, а згодом і всю степову зону Євразії, ставши основою для численних іраномовних культур, які домінували на цих теренах аж до перших століть нашої ери.

Генетичні дослідження вказують, що люди зрубної культури, так само як ямники й катакомбники, були нащадками середньостогівської культури, що, втім, не завадило їм ворогувати та воювати між собою. Переможцями в цій війні стали саме зрубники. Це змусило одну частину катакомбних племен мігрувати на Балкани, де вони влились в число предків греків та фракійців, а іншу частину - на схід в приуральські степи.

Людність багатопружкової культури також зазнавали нападів зрубників, про що свідчать фортифікаційні споруди, які почали інтенсивно зводитись в цей час. Кроки до цивілізаціїЯкийсь клан багатопружківців в 1 700 році до Р.Х. переселився на Керченський півострів де, на вкрай обмеженій території, створив кам’янську культуру, - спільноту рибалок, моряків, купців та найманих воїнів. Приморські селища кам’янської культури служили портами, які підтримували активні торгові контакти з містами Малої Азії, в тому числі з Троєю та Міллавандою (пізнішим Мілетом). Ця торгова діяльність була захищена загонами колісничних воїнів, фортецями та, очевидно, також морським флотом.

Десь в той самий час, а може й трохи раніше культура багатопружкової кераміки теж почала змінювати себе, в результаті чого з’явилась сабатинівська культура, яка поширилась у північному Причорномор’ї від Дніпра до Дунаю. В Молдові та Румунії сабатинівську культуру часом називають культурою Косложень. Сабатинівці багато в чому продовжили традиції людей багатопружкової кераміки. Вони займались землеробством, будували укріплені поселення, відливали бронзові речі, були моряками й купцями.

Про масштаби їхньої торгівлі свідчить, зокрема, скарб надзвичайно коштовних речей, знайдений у 1912 р. поблизу с. Бородіно на Одещині, який належав, вірогідно, комусь з сабатинівських вождів. Мабуть саме сабатинівці збудували перше в Україні місто-порт на території сучасного Миколаєва, і вони ж, вірогідно взяли участь в коаліції народів моря та їхніх експедиціях до Єгипту та Леванту. Сабатинівці були фракійцями, так само як і похідна від сабатинівської пастуша культура Ноа, яка близько 1 250 року до Р.Х. заселила Подністров’я та Поділля.

Тим часом приблизно у 1 800 році до Р.Х. Закарпаття заселили люди отоманьської культури, яка еволюціонувала з культури шнурової кераміки. Близько 1 300 року до Р.Х. отоманьська культура трансформувалась в фракійську станівську культуру. Станівській культурі належали копальні міді, олова і золота, що знаходились поблизу сучасного міста Берегове. Там же знаходився потужний металургійний центр, який виробляв зброю, побутові речі та прикраси для внутрішнього ринку і на експорт. Такої кількості та розмаїття металевих речей не знала жодна інша тогочасна європейська культура. Локалізація скарбів поблизу перевалів та уздовж річок Тиса, Уж і Латориця вказують напрямки основних торгових шляхів, які вели в центральну та південну Європу і через карпатські перевали - в західну Україну.

Терени Західної України на той час були заселені племенами лужицької культури, нащадками слов’янської тшинецько-комарівської культури. Вірогідно, саме людей лужицької культури античні історики вперше назвали венедами, як потім довгий час називали всіх слов’ян. І нарешті на півночі України мар’янівська культура перетворилась в культуру бондарихінську, предків балтського племені галіндів.

За підсумком цього короткого перегляду українських культур часів бронзової доби очевидним є, що вже в першій половині ІІ тисячоліття до Р.Х. на землях України мешкали предки всіх основних етнічних груп, з яких згодом сформувався український народ: слов'яни, іранці, фракійці й балти.