М’ясоїдний ген

Колись це врятовувало

Немає сумнівів у тому, що предки наших предків, - оті дрібні кмітливі істоти, що жили собі в східноафриканській саванні й були страшенно схожі на сучасних шимпанзе, - не зловживали м’ясною їжею, хоча й знали її смак, принаймні смак термітів, молюсків, пташиних яєць чи риби. На довгий час цього нестрогого вегетаріанства їм цілком вистачало для підтримання своїх організмів в належній формі. Однак, потім сталось щось, що змусило їх покинути збирання фруктів і взяти в лапи (руки?) каменюку, щоб убивати інших живих істот та їсти їхнє м’ясо. І що ж це було?

Щоб зрозуміти це, мусимо поглянути на побічні функції генів, які керують біохімічними процесами в організмі, - саме тих, котрі займаються засвоєнням м’ясної їжі. Попри свою головну функцію, м’ясоїдні (в лапах) гени відповідають також і за дієвість кров’яних клітин званих Т-кілерами — клітинами-вбивцями. Їх завданням є винищення власних клітин організму, інфікованих вірусами чи патогенними мікробами, або клітин, що пошкоджені чи невірно діють (наприклад, ракові клітини). Вони також захищають від хронічного запалення, яке розпочинається, якщо мікробну інфекцію знищено не в повному обсязі.

Виглядає на те, що якась пошесть, що звалилась прапредкам людей на голови, швидше вбивала тих, хто не знав смаку м’яса. М’ясо стало для пращурів свого роду ліками проти дуже багатьох інфекційних захворювань. Тому вижили ті, у кого імунна система уміла краще опиратись патогенним чинникам, тобто, затяті м’ясоїди.

Важливе джерело енергії

Втім, м’ясо було не тільки ліками. В першу чергу, м’ясо — це білок, який організм засвоює дуже швидко. М’ясо має в собі вдосталь амінокислот, що конче потрібні для формування колагену, без якого суглоби тіла не зможуть працювати. М’ясо містить один з найбільш важливих для людини мікроелементів - залізо. Ну і, звичайно ж, вітамін В12 та жирні кислоти, потрібні для нормального функціонування нервової системи. Всі ці речовини (окрім вітаміну В12) є і в рослинній їжі. Але для того, щоб організм мав можливість отримати потрібну кількість таких речовин, рослинна дієта повинна бути дуже багатою та різноманітною.

Сучасні поборники вегетаріанства та прихильники сироїдства запросто можуть собі це дозволити — в магазині є усе, а от пересічний степовий австралопітек мав задовольняти свої потреби тим, що було. А потреби ці зростали. Відомо, що мозок новонародженої дитини споживає до шістдесяти відсотків від загальної енергії тіла. В дорослому віці наш мозок дещо обмежує свої енергетичні апетити до двадцяти-двадцяти п’яти відсотків. Але й це чимало. Подумайте самі, четверту частину всього того, що ми їмо, вдихаємо, п’ємо забирає собі невеликий (бо всього лиш півторакілограмовий) орган, який складається переважно з води та жирів! Щоправда, без цього органу ми не могли б ефективно мислити, а отже й бути розумними істотами. Для порівняння скажемо, що максимальний рівень споживання енергії мозком шимпанзе — це вісім відсотків.

Колектив учених з університету Ріо-де-Жанейро на чолі з Сюзаною Еркулано-Хузель виявив, що мозок приматів потребує для своєї успішної діяльності приблизно шести калорій на один мільярд нейронів. Отже, щоб горила дожилась мозку, схожого на мозок людини, їй потрібно було б ще сімсот тридцять три калорії в день, а це додатково дві години годівлі, бо у звичайних природних умовах ці тварини тратять на споживання їжі вісім з дванадцяти годин світлового дня своєї рідної тропічної зони. Тобто, щоб порозумнішати до рівня пересічної людини, пересічній горилі треба було б щодня тратити десять годин на їжу. І так впродовж багатьох-багатьох поколінь — жувати, жувати, жувати! А коли ж тоді розмножуватись, захищатись від нападників, вчитись чомусь новому і просто жити?

М’ясна дієта заощадила людині час і подарувала в одному пакеті величезну кількість додаткової енергії. Завдяки цьому скоротився травний тракт, зменшились щелепи, а також м’язи, що приводять їх в рух, не такими масивними стали зуби. А все це — ще додаткова порція енергії. І цій енергії одразу знаходилось застосування: трава нікуди не втікає і не ховається, а м’ясо ще треба знайти, вполювати та захистити від конкурентів.

Плюси і мінуси м’ясоїдіння

Розуму, щоб здобути м’ясо, треба значно більше, аніж для того, щоб годинами сидіти на одному місці та смикати траву. Мозок перших австралопітеків був дещо схожим до мозку шимпанзе, і мав десь біля п’ятисот кубічних сантиметрів в об’ємі. М’ясна дієта швидко наростила об’єм мозку, і у наступників австралопітеків той виріс до уже понад тисячі кубічних сантиметрів. Ріст об’єму мозку сприяв ще кращому мисленню. Краще мислення створювало умови для успішного пошуку та освоєння все нових та нових джерел енергії, що була так необхідна їхньому організму. І це вже був справжній успіх!

Але, плата за використання успіху також була чималою. Ціною додаткової енергії став додатковий холестерин, який накопичувався в судинах та вельми швидко вбивав перших людей. Тривалість життя в той час не перевищувала двадцяти років. За цей короткий період можна було народити дітей і запевнити собі, таким чином, продовження роду, але часу для накопичення нового досвіду вже не вистачало. Тому розвиток розуму пригальмувався до пори, коли, десь приблизно двісті п’ятдесят тисяч років тому, м’ясоїдний ген мутував і навчився все-таки розщеплювати жир та холестерин. Хоча, так насправді, ця проблема не вирішена й досі — надмір холестерину в організмі і надалі продовжує залишатись чинником ризику для нашого здоров’я.

М’ясна дієта є, також, одним із чинників, завдяки яким люди живуть вдвічі (і це ще не є верхньою межею) довше, аніж наші вегетаріанські родичі-мавпи. Навіть більше, вимітаючи харчові токсини з організму, м’ясоїдні гени зміцнюють всі клітини й чинять кістки міцнішими, особливо в ранньому віці. Так що м’ясна їжа все-таки пішла нашим предкам на здоров’я. Та тільки чи на користь?

Зв’язок м'ясоїдного гена з системою опірності організму свідчить, що предки наші не одразу стали мисливцями. На перших етапах м’ясоїдства свіже м’ясо їм було просто недоступне, бо що може вполювати слабка двонога істота, нехай навіть із дрючком в руках? В найкращому випадку якусь ящірку чи кволого старого кролика! Той факт, що м’ясоїдний ген допомагає боротися з мікробами, які знаходились в гнилих шматках стерва, свідчить про те, що протолюди порпались в мертвих тушах тварин і доїдали ті залишки м’яса, які могли знайти, чи, в кращому випадку, чекали, поки справжні хижаки вполюють велику звірину, а потім відлякували їх і забирали їжу. Само собою розуміється, це не надто шляхетні способи здобуття їжі, та це ще не всі гріхи раннього людства. Подобається нам це чи ні, але стародавні люди, а принаймні деякі з них, були канібалами.

Без моральних запобіжників

Коли не було що їсти, їжею могли стати одноплемінники. І це зовсім не було чимсь винятковим, бо слідів канібалізму археологія може привести скільки завгодно. Одним з таких свідчень є пощерблені кості підлітка з печери Гран Доліна поблизу іспанського міста Бургос віком сімсот вісімдесят тисяч років. Черепи з виламаними основами, надрізані й обпалені кістки людей знаходять у печерах Іспанії, Хорватії, Німеччини, Італії, Ефіопії, Південної Африки й багатьох інших місць, свідчать про дуже драматичні події, що відбувались тут.

Втім, якісь запобіжники, від самоїдства у цих істот уже існували, хоча обходити їх, як виявилось, для них було нескладно, в чому ці, ще не зовсім люди, уже були схожими до нас. Доведено, що принаймні в деяких випадках, канібалізм мав виразну ідеологічну підставу. Завдяки якійсь, невідомій нам, ідеологічній підшивці люди їли людей не стільки з голоду, скільки для виконання певних релігійних ритуалів. Для прикладу, в одному із гротів Національного парку Монте-Чірчео (Італія), знайдено череп дорослого чоловіка з виламаною основою, який лежав у колі, викладеному з великих каменів. Тріщина у правій частині черепа вказує на насильницьку смерть.

Підтверджує ганебне для нас явище древнього канібалізму і генетика. У всіх сучасних народів є, так звані, генетичні підписи, що допомагають організму боротися із захворюваннями, які виникли на ґрунті канібалізму. До таких недуг належить, наприклад, коров’ячий сказ, зараження яким відбувалося через поїдання головного мозку. Ці захисні пристосування навряд чи поширились би по всьому світу, якби в цьому колись не було потреби.

З психологічної точки зору це пояснює, чому так легко навіть сучасні цивілізовані та освічені люди, легко годяться з рабством, війнами, експлуатацією людини людиною. У більшості з нас немає внутрішніх моральних пересторог до таких речей. На словах ми можемо їх засуджувати, але тільки на словах. Бо чого не зробиш заради виживання? Завдяки такому вмінню пристосовуватись, навіть ціною відмови від моральних пересторог, людина стала паном природи та підпорядкувала собі усі інші живі істоти. Та тільки слід поміркувати, чи всю ціну ми уже сплатили й чи не переплачуємо зараз?

Всеїдність і опанування вогню

Людина є істотою всеїдною. Щоправда, серед живих істот існують також інші всеїдні створіння. Їх не так багато, але вони є. Всеїдність забезпечується відповідним набором ферментів, себто речовин, які беруть участь у перетравленні їжі. Чим різноманітніша їжа — тим більшим та складнішим повинен бути такий набір. Але всеїдність людини, навіть на тлі всеїдності інших істот, є феноменальним явищем. Щосекунди в клітинах тіла відбуваються тисячі динамічних процесів, які є можливими завдяки виробленню енергії, що утворюється при засвоєнні поживних речовин. Розклад і синтез цих речовин відбувається за участю специфічних білків — ферментів. Їх також називають біологічними каталізаторами, кожен з яких вибірково прискорює якусь реакцію обміну речовин.

Ферменти необхідні для синтезу білків, перетравлення і засвоєння поживних речовин, реакцій енергетичного обміну, м’язового скорочення, нервово-психічної діяльності, розмноження, процесів виведення речовин з організму і багатьох інших речей. У людини налічується близько двох тисяч ферментів і вся ця фабрика функціонує вкрай ефективно. Як виробився цей неймовірний механізм видобування енергії майже з усього? Це також одна з таємниць нашого походження, бо саме з моменту винайдення вогню змінився не тільки темп людської еволюції, змінився і сам її напрям. Зрештою, всеїдність людини виявилась стартовим майданчиком для ключового технологічного прориву, який став підставою цивілізаційного прогресу — опанування небіологічною енергією.

Дослідники, які працюють в живій природі, знають, що шимпанзе часом виходять з лісів, щоб поласувати печеним м‘ясом загиблих від степових пожеж тварин. Однак, ці гурманські експедиції здійснюються тільки тоді, коли вогонь згасне і ніколи під час пожежі. Людські предки, котрі не гидували нічим, що могло наповнити живіт, вірогідно також любили нишпорити по згарищах. Але вони, якимсь незбагненним чином, змогли переступити ще один з бар’єрів, що відділяє людину від тварини. Всі тварини вогню бояться це закладено в них природою, як інстинктивний захисний механізм. Як протолюди змогли здолати цей страх невідомо, а дуже хотілося б знати, бо подолання інстинктивного страху — це складне психологічно випробування, котре не кожній сучасній людині під силу — спробуйте-но позбутись страху висоти! А вони якось змогли.