Антропологічні типи
10 типів, найбільше поширених в Україні
Як відомо, антропологія вивчає тілесну природу людей. Найбільш яскраво розбіжності їх тілесної будови проявляються в людських расах. Але в своїх класифікаціях антропологи йдуть значно глибше. Зокрема, широко використовується поняття антропологічного типу. Тут ми розглянемо антропологічні типи праукраїнців, чиї ознаки можемо бачити і в сучасному населенні нашої країни.
...Однією з найбільш вдалих... є класифікація антрополгічних типів польського антрополога, мовознавця й етнографа, ректора Львівського університету в міжвоєнний час Яна Чекановського. Зокрема львівська математична школа на базі краніологічного матеріалу встановила математичний закон розподілу основних чотирьох європейських субрас та їх гібридів першого ступеня. Згідно з цим підходом виділено десять антропологічних типів...
Що таке антропологічні типи
Однією з найбільш вдалих, на нашу думку, є класифікація польського антрополога, мовознавця й етнографа, ректора Львівського університету в міжвоєнний час Яна Чекановського (Jan Czekanowski, ⋆10.10.1882 — †20.07.1965). Зокрема львівська математична школа на базі краніологічного матеріалу встановила математичний закон розподілу основних чотирьох європейських субрас та їх гібридів першого ступеня.
Згідно з цим підходом виділено десять антропологічних типів. Чотири основних одержали назви нордичного, середземноморського, вірменоїдного та лапоноїдного. До шістьох похідних належать атланто-балтійський (північно-західний), динарський, уральський (субнордичний), літоральний (індо-середземноморський), сублапоноїдний та альпійський. При цьому всередині типів існують досить виражені і стійкі різновиди (як наприклад, біломорсько-балтійський тип всередині атланто-балтійського).
Основні антропологічні типи праукраїнців
Нордичний антропологічний тип
Людей нордичного антропологічного типу* описують як світловолосих, світлооких, світлошкірих, з випнутою потиличною кісткою і вузьким черепом, високих на зріст та струнких. Норвезький анатом і антрополог Крістіан Шрайнер (Kristian Schreiner, (⋆29.06.1874 – †03.05.1957) вважав що поширення нордичного типу в Європі пов'язане з культурою шнурової кераміки.
В наш час нордичний тип поширений в північній Європі (у фінів, шведів, норвежців, північно-західних німців, голландців, англійців), а також у західних естонців, латишів, північних карелів, північних росіян, північних поляків, деяких білорусів, однак головні його ознаки (за винятком світлої пігментації шкіри, волосся та очей) з’явились вже у перших людей сучасного анатомічного типу.
В сучасній Україні нордичний антропологічний тип поширений серед жінок-українок, як безпосередніх спадкоємиць палеолітичного населення праУкраїни. Серед чоловіків-українців частіше зустрічається у трикутнику Київ-Чернігів-Переяслав (колишня Руська земля), а також локально на Волині, Поділлі та у північній Одещині, що пов’язано з присутністю тут у середньовіччі воїнів-норманів.
* На жаль, нордизм став ідеологією расової сегрегації нацизму, вбачаючи представників нордичної раси як расу володарів (німецьке Herrenvolk), тому в радянській історіографії термін нордичний антропологічний тип вживався лише зрідка.
Середземноморський антропологічний тип
Середземноморський антропологічний тип характеризується середнім зростом, астенічною статурою, смаглявою шкірою, високим обличчям, довгим і вузьким носом з прямою спинкою, переважно темним волоссям та мигдалеподібними очима, рясним заростом бороди у чоловіків, товстішими, ніж у північних європеоїдів губами.
Понтійський антропологічний тип - східноєвропейський різновид середземноморського типу - характеризується середньої висоти обличчям, змішаною пігментацією волосся та очей, високим переніссям, опуклою спинкою носа, з опущеним кінчиком. Зріст середній з тенденцією до високого.
До середземноморського антропологічного типу належить більша частина населення Піренейського півострова, південно-західної Франції, південної та центральної Італії, Леванту, західної Грузії, північного Кавказу, Греції, островів Середземного моря, а також північної Африки (бербери, араби), Аравійського півострова, Азербайджану, Іраку, Туреччини, Ірану, Афганістану, Пакистану та північної Індії. Також до цього типу відносилось населення мінойської цивілізації острова Крит.
В Україні понтійський варант середземноморського антропологічного типу зустрічається серед кримських татар та, локально, південних українців. Натомість класичний середземноморський антропологічний тип майже відсутній у чистому вигляді, однак його елементи чітко прослідковуються у представників нижньодніпровсько-прутського антропологічного типу українців, найбільш поширеного у південно-західній Україні та пов’язаного з індо-іранськими та іранськими культурними спільнотами бронзової та залізної доби.
Вірменоїдний антропологічний тип
Людям вірменоїдного типу властиві сильний розвиток третинного волосяного покриву, виражені надбрів'я, виступаючий ніс з опуклою спинкою і високим переніссям, короткоголовість, низьке і порівняно широке обличчя, плоска потилиця, великий розріз очей (зовнішній кут ока нижче внутрішнього), середній зріст, смаглява шкіра. Вірогідно, зона формування вірменоїдів включала територію сучасної Вірменії як північну периферію, а основний ареал її формування знаходився в Передній Азії. Тому вірменоїдний антропологічний тип іноді називають також хеттським, ассирійським чи каппадокійським. На думку ряду дослідників, одними з найдавніших представників вірменоїдного типу були творці перших староєвропейських культур, які в неоліті мігрували з Малої Азії на Балкани.
Головними сучасними представниками даного типу є вірмени і ассирійці, також він характерний для східних грузин.
Серед сучасних українців не зустрічається, хоча був доволі поширеним серед трипільського населення праУкраїни.
Лапоноїдний атропологічний тип
Лапоноїдний тип розглядається як проміжний, що сформувався в зоні контактів європеоїдів та монголоїдів. Люди лапоноїдної раси низькі на зріст, іноді серед них зустрічається епікантус (складка біля внутрішнього кутика ока, що прикриває сльозові залози, так звана монгольська повіка), спинка носа переважно увігнута або звивиста, обличчя низьке й широке, відстань між очами велика. Водночас у лапоноїдів світла шкіра та світлі очі. Предки лапоноїдів заселили північ Європи в часи неоліту, прийшовши сюди зі сходу.
В наш час лапоноїдний атропологічний тип характерний для саамів - корінного населення північної Європи, частини фінів (особливо мешканці північної та східної Фінляндії), зустрічається серед басків та бретонців Франції, сучасних поляків й стародавніх етрусків. До лапаноїдного антропологічного типу відносились люди свідерської археологічної культури часів пізнього палеоліту та мезоліту.
Серед сучасних українців відсутній у чистому вигляді, хоча низьке і широке обличчя та ряд інших ознак волинського варіанту поліського антропологічного типу сучасних українців можливо обумовлені свідерськими генами, носіями яких стали люди дніпро-доенцької культури, котрі інтенсивно взаємодіяли зі свідерцями.
Атланто-балтійський (північно-західний) антропологічний тип
Атланто-балтійський тип вірогідно походить від корінних жителів північної Європи та племен неолітичної мегалітичної культури, котрі мігрували до північної Європи з Піренейського півострова вздовж Атлантичного узбережжя наприкінці останнього льодовикового періоду. Для представників цього підтипу характерний високий зріст, світла шкіра, світле (нерідко з рудуватим відтінком) пряме чи хвилясте волосся, сірі або блакитні очі. Черепна коробка велика, переважає мезо- або доліхокефалія. Обличчя високе, нешироке, добре профільоване, з вираженим підборіддям, ніс великий і вузький з прямою спинкою та високим переніссям.
В межах атланто-балтійського виділяють біломорсько-балтійський тип, який вирізняється найсвітлішою пігментацією шкіри, волосся та очей у світі, менш виступаючим носом та підборіддям та нижчим зростом.
Атланто-балтійський тип переважає серед населення Британських островів, Скандинавії, північної Німеччини, Нідерландів, Бельгії, північної Франції. Біломорсько-балтійський тип поширений серед мешканців Фінляндії, Естонії та Латвії.
В Україні атланто-балтійський антропологічний тип зрідка зустрічається в чистому вигляді серед північних українців та є основою для східних підтипів сучасного поліського антропологічного типу.
Біломорсько-балтійський антропологічний тип, вірогідно, є основою для сучасного верхньодніпровського типу, який зафіксований лише на півночі Чернігівщини (десь 0,5 % всіх українців).
Динарський антропологічний тип
Динарський тип отримав свою назву від Динарських Альп – нагір’я, що простягається з північного заходу на південний схід по території Словенії, Хорватії, Боснії та Герцеговини, Сербії, Чорногорії та Албанії серед мешканців якого є найбільш вираженим. Люди динарського типу є високими на зріст, стрункими, мають короткі черепи, порівняно короткі руки, темні очі та волосся, вузьке довге обличчя, виступаючий (іноді орлиний) ніс з дещо потовщеним кінчиком та виступаючу щелепу й пласку потилицю, значний вторинний та третинний волосяний покрив.
Динарський антропологічний тип, який походить від мезолітичного та ранньонеолітичного населення Європи, був особливо поширений серед населення староєвропейських культур, зокрема трипільсько-кукутенського населення. Вважається наслідком метисації людей нордичного та вірменоїдного антропологічного типів. Підтипом динарського є так званий субадріатичний або норикський (від римської провінції Норик між верхньою течією Драви і Дунаєм) антропологічний тип, який описують як суббрахіцефальний, з плоскою потилицею, каштановим волоссям, середнім зростом.
В наш час динарський антропологічний тип є масовим серед жителів Балкан (серби, хорвати, босняки, чорногорці, албанці, західні болгари), центральної (австрійці, баварці) та південно-східної (румуни) Європи. Норикський антропологічний тип поширений у французькій Шампані, Люксембурзі, нідерландській провінції Зеландії, прирейнських провінціях Німеччини, східній Баварії, зустрічається серед словенців, в Ломбардії та Венеціанської області Італії.
Динарський антропологічний тип є основою центрально-українського антропологічного типу властивого 60 відсоткам українців, який охоплює більшу частину території України. Характерно, що внаслідок міграцій та змішування антропологічні риси більшості популяцій українців, навіть дуже віддалених, близькі або подібні. Норікський варіант динарського антропологічного типу займає рівнинну Галичину иа західне Поділля без крайніх північних районів Львівщини й Тернопільщини. Охоплює більше 10 відсотків українців.
Уральський (субнордичний) антропологічний тип
Уральський тип поширений у північно-східній Європі та азійській частині Сибіру, у регіонах мішаних лісів і частково тундри. Характерні ознаки субнордичного антропологічного типу: колір шкіри переважно світлий, волосся темне або темно-русяве, пряме або хвилясте. Колір очей переважно змішаних і темних відтінків, але є й невеликий відсоток світлих. Епікантус зустрічається в 10-20% випадків. Ніс прямий або з увігнутою спинкою, кінчик буває піднятий, перенісся середньої висоти. Лице невелике й широке, низьке і помірно сплощене. Губи середньої товщини. Третинний волосяний покрив ослаблений. Зріст середній і нижче середнього, худорлявої статури. Найпоширенішою гіпотезою появи уральського типу є версія про взаємне змішування європеоїдної та монголоїдної рас. Початок змішання європеоїдів і монголоїдів в євразійських степах досить точно датується серединою I тисячоліття до Р.Х.
Починаючи з цього моменту можна провести безперервну лінію спадкоємності до сучасних груп південносибірського або туранського антропологічного типу, який виділяють з субнордичного антропологічного типу. Колір шкіри людей цього типу смаглявий або світлий. Пігментація волосся і очей близька до уральського, але трохи темніша. Ніс з прямою і іноді опуклою спинкою, великий, перенісся середньої висоти. Обличчя зазвичай досить високе й широке. Волосся пряме й жорстке. Зріст середній. В цілому цей варіант більш масивний, ніж уральський.
У своїх різних варіантах уральський тип становить основу антропологічного типу народів, мансі, ханти, селькупів, деяких поволзьких народів, а також алтайських народів. До уральського антропологічного типу відносились також мадярські племена, які в Х столітті мігрували до центральної Європи. Туранський тип поширений серед казахів та киргизів.
Для українців туранський антропологічний тип не є властивим, хоча певні його елементи, успадковані від асимільованих слов’янами тюркських (печеніги, торки, половці, пізніше – татари) громад. Ознаки уральського антропологічного типу присутні в деяких популяціях карпатських горян і пов’язані з появою тут мадярських племен у Х столітті. Збільшення кількості ознак уральського антропологічного типу серед українців пов’язане з масовим напливом починаючи з початку ХХ століття, російськомовного населення.
Літоральний (індо-середземноморський) антропологічний тип
Лікторальний тип в давнину був поширений вздовж узбережжя Середземного моря та Чорного морів і далі на схід через Передню Азію до північної Індії. Характеризується середнім або високим зростом, астенічною статурою, як правило, високим обличчям, темним кольором волосся, темно-карим або чорним кольором очей, помірним третинним волосяним покривом у чоловіків, мезо- або доліхокефальної форми черепа, малою або середньою шириною обличчя, прямою або опуклою формою носа. В межах літорального антропологічного типу виділяється каспійський тип. Носії комплексу ознак, характерного для каспійського типу, відрізняються середнім зростом, значним вторинним та третинним волосяним покровом у чоловіків, смаглявим кольором шкіри, вузькуватим обличчям, мигдалеподібними темними очима, злегка опуклим носом і темною пігментацією волосся. Каспійський тип відрізняється також грацильністю, більш прямим носом і відсутністю світлої пігментації очей.
Літоральний антропологічний тип поширений у південній Європі, північній Африці, Аравії, Іраку, Ірані, північній Індії.
У сучасних українців у чистому вигляді не зустрічається, хоча генетичні маркери вказують на часті й тривали контакти предків українців з різними варіантами літорального антропологічного типу.
Сублапоноїдний антропологічний тип
Сублапоноїдний тип властивий частині угро-фінського та тюркомовного населення волго-камських районів. Назва вказує на схожість з лапоноїдним типом, хоча іноді розглядається як варіант уральського антропологічного типу. Сублапоноїдний тип характеризується помірною брахікефалією, змішаною пігментацією волосся і очей, широким носом, невисоким переніссям, прямою або увігнутою спинкою носа, великою слабо розвиненою бородою, невисоким і середньошироким обличчям. Зріст нижче середнього. Епікантус зазвичай відсутній або зустрічається зрідка. Цей тип розглядається як перехідний, що утворився в давнину на території Східної Європи зі змішування прийшлих євразійських монголоїдів та місцевого європеоїдного населення.
Сублапоноїдний антропологічний тип характерний для частини населення волго-камських районів: зокрема, присутній у волзьких татар, удмуртів, марі та росіян.
Цей тип не властивий українцям і в Україні з’явився тільки завдяки напливу російськомовного населення з центральної Росії.
Альпійський антропологічний тип
Люди альпійського типу характеризуються зростом нижче середнього, гіперстенічною статурою, низьким і широким обличчям, крутим лобом зі слабко вираженими надбрівними дугами, різкою брахікефалією, темною (від каштанової до чорної) пігментацією волосся і очей. Вважається, що предки людей альпійського антропологічного типу були вихідцями з Передньої Азії які в неоліті мігрували на захід принісши сюди навички сільського господарства, яке вони вкоренили в Європі, асимілювавши місцеве, ще палеолітичне населення. Мігруючи до Центральної Європи, вони розділили північну та південну гілки раннього європейського населення, створивши умови для роздільної еволюції нордичного та середземноморського антропологічних типів.
Зараз альпійський антропологічний тип поширений в центральній, південній та східній Європі та деяких частинах західної та центральної Азії.
В Україні альпійський антропологічний тип є основою карпатського антропологічного типу який охоплює українців карпатського регіону до Верхнього Дністра, включає Буковину та Закарпаття. Цей регіон частково збігається з ареалом культури карпатських курганів, носіями якої, очевидно, були дако-фракійські племена карпів. Українці альіпійсько-карпатського типу близькі до більшості хорватів, деяких популяцій північних сербів, більшості населення Чехії, Словаччини, південної та центральної Угорщини.
