Майстерня Європи

Походження культури

Станівська культура виникла з отоманьської культури (див. Отоманьська культура) за участі розрізнених груп вихідців з північних Балкан і була поширена в східній Словаччині, північно-східній Угорщині та північно-західній Румунії. Закарпаття було тільки східною околицею ареалу станівської культури. Втім, околицею дуже важливою.

Господарство станівської культури

Основою станівського господарства було орне землеробство. Станівчани вирощували пшеницю, ячмінь і просо, розводили велику рогату худобу та коней, полювали та рибалили. Втім, провідними галузями економіки були металургія та гірнича справа. Видобували сіль, а також мідь і золото, з яких виготовляли різні знаряддя та прикраси. Серед хатніх промислів переважали гончарство, ткацтво, обробка кістки та каменю. З каменю виготовляли кам’яні сокири, зернотерки, мікролітичні вкладки для серпів та лез, шила.

Станівська кераміка

Кухонні горщики були товстостінними, з недбало затертою поверхнею і скупим декором, зате столовий посуд вирізнявся ретельністю виготовлення та багатством оздоблення, хоча й нагадувала кераміку отоманьської культури. Гончарі виготовляли слоїки, амфори, глибокі миски, вази, горщики, кухлі, жаровні, курильниці, ополоники й друшляки. Орнамент спочатку вирізали, а потім заповняли білою пастою, що створювало ефект поліхромії. Візерунки найчастіше були геометричними, однак дуже цікавою є амфора знайдена поблизу Вельке Рашковце (Veľké Raškovce) в Словаччині, на якій зображено епічний сюжет, що нагадує розповідь Гомера про поховання Патрокла. Це найстарший об’єкт, що нагадує античну грецьку культуру, знайдений у центральній Європі. До керамічних виробів відносяться також покришки, пряслиця, намиста, ткацькі конуси і, навіть, коліщата іграшкових візків. Характерно, що значна частина столового посуду вироблялась в спеціалізованих майстернях і явно була призначена для обміну.

Майстри та купці

Однак, найголовнішим було зовсім не гончарне виробництво. На заході Закарпаття в станівські часи існував бронзоливарний центр, що працював як на місцевій, так і на імпортній трансільванській міді. Тут виготовляли робочі інструменти — плоскі сокири, серпи, долота, мотики з загнутими крильцями, ножі, елементи кінської збруї. Але найбільше було бронзової зброї — сокир-клевців, мечів, кинджалів, булав, гостряків списів та стріл. Значну кількість асортименту складали ювелірні вироби — шпильки, обручки, гривни, орнаментовані браслети у формі спіралей-пружин.

А все тому, що у Берегівському районі Закарпаття існували стародавні копальні міді, олова і золота. Мідь і бронза звідси поширювалися на схід у Подністров'я, а звідти у Подніпров'я та степове Причорномор'я. Ознаки металевого виробництва повсюдно збереглись ще й досі, попри те, що більшість з них, окрім Мужіївського родовища золота, були вичерпані ще в давнину.

Втім, найбільш інформативними є майже сотня скарбів бронзових та золотих виробів, знайдених на відносно невеликій території. Такої кількості та розмаїття металевих речей не знала жодна інша тогочасна європейська культура. Локалізація скарбів поблизу перевалів та уздовж річок Тиса, Уж і Латориця вказують напрямки основних торгових шляхів.

Села, житла й цвинтарі

Села розміщувалися на надзаплавних терасах, неподалік від джерел води, на підвищеннях, або ж серед боліт. Характерні два типи жител: наземні – з каркасно-стовповими конструкціями, прямокутні у плані та злегка заглиблені у материк, а також овальні. У кожному житлі розміщувалася глинобитна піч, іноді – вогнище, викладене камінням. У спорудах та за межами споруд виявлені господарські ями різних розмірів. В деяких селах відкрито колодязі, укріплені дубовими кільцями, глибиною до семи метрів. Поза житлом були розміщені господарські ями. На території Закарпаття відомі два укріплені поселення станівської культури — Солотвино та Мала Копаня. Ґрунтові цвинтарі влаштовували поблизу сіл на середніх та верхніх річкових терасах. Основним поховальним ритуалом була кремація на стороні. Прах зсипали в урни, які закопували в неглибокі ями. Такі могили утворювали великі скупчення, які й називали полями поховань або полями похоронних урн. Супровідний інвентар могил був вельми скромним: переважно кераміка, глиняні намистини, знаряддя та бронзові прикраси. Крім урнових поховань, іноді трапляються поховання перепалених кісток у невеликих ямках. Відомі також поховання під курганними насипами.

Історична доля станівської культури

Станівська культура продовжила своє існування у ґава-голіградській культурі (див. Ґава-голіградська культура), взявши участь у формуванні фракійського етнічного масиву карпатського ареалу.