Влітку 1937 року учні Сабатинівської школи у піщаному дні Південного Бугу знайшли човен. Дослідження показали, що човна було видовбано зі стовбура трьохсотрічного дуба за допомогою кам’яних сокир та вогню, а борти були нарощені дошками. Найімовірнішою датою виготовлення човна слід вважати тринадцяте-дванадцяте століття перед Різдвом. Це був великий вантажний човен, який приводили в рух сім пар гребців. Що він перевозив? Цього ми не знаємо, однак, як не дивно, можемо визначити порт приписки цього судна.
Розвиток людства в бронзову добу
3 200 - 1 100 до н.е.
Саме протягом бронзової доби сталися ключові події в історії людства, які визначили напрямок її розвитку аж до сьогодення. І події ці лише опосередковано пов’язані із металом, що дав назву епосі. Ключовою стала революція свідомості, яка привела до влади на землі чоловіків-воїнів, а на небесах відповідно чоловічих богів. Нині ми живемо у світі, який творився за їхніми правилами.
Книга 2: Від трипільців до аріїв
Часи міді та збіжжя збереглись в міфах людства як спогади про золотий вік. Це був світ, де між людьми панувала злагода, а Велика Богиня дарувала їм все, що потрібно для щастя. Все? Мабуть, ні, бо знайшлись люди, які чомусь не захотіли так жити. І сотворили свій світ. Той, у якому зараз живемо ми з Тобою. Ким були ті люди та що їх не влаштовували у світі щастя? Як саме вони вплинули на українську вдачу?
Про археологічні культури
Що це і які ознаки розглядаємо
Коли мандруємо іншими країнами, то звертаємо увагу на відмінності в бутті людей. Але зазвичай це досить поверхневий погляд. Археологія ж дуже прискипливо аналізує те, як жили люди різних стародавніх культур і розкладає все по полицях. Знайомлячись із життям пращурів, ми будемо спиратись саме на підхід та доробки цієї науки. Нагадаємо, що матеріали цього розділу відображаються також на нашій Мапі часів.
Про сім’ї археологічний культур праУкраїни
Якщо археологічні культури порівнювати із окремими людьми, то етнокультурні спільноти доречно уявити саме як їхні сім’ї. Важко утримати в пам’яті разом більше ста археологічних культур праУкраїни, про які йдеться в цьому проекті. А от півтора десятки їхніх об’єднань/сімей уявити уже цілком можливо. Тим більше, що відповідні «портрети» виглядають досить виразними і легко впізнаються навіть із сьогодення.
Сабатинівська культура на мапі
Відображення Сабатинівської культури на мапі часів
Походження культуриПоходження сабатинівської культури пов’язане з більш ранньою культурою багатопружкової кераміки (див. Культура багатопружкової кераміки), яка під сильним тиском кочовиків зрубної культури (див. Зрубна культура) була відрізана від кавказької металургійної сировини й вимушена перемкнутись на сировинні джерела в Трансільванії. Додатковим стимулом виникнення нової культури стало тривале потепління, яке сприяло розвитку землеробства та присадибного тваринництва. Центр сабатинівської культури знаходився в сточищах рік Інгул та Південний Буг.
Господарство й ремесло сабатинівцівЛюди сабатинівської культури жили зі скотарства та землеробства, про що свідчить зокрема кількість знахідок бронзових серпів. Зерно вирощували як для харчування, так і на корм худобі, оскільки велике значення мав випас стад, в основному великої рогатої худоби та овець. На літо худобу відганяли в степ, далеко від населених пунктів, а зимою утримували її у спеціальних загонах. З каменю виробляли зернотерки, розтирачі, а також знаряддя, пов’язані із бронзоливарним ремеслом: рудотерки, молоти, точила, ковадла, форми для виготовлення знарядь праці та зброї, а також прикрас.
В спеціалізованих ливарних майстернях виготовляли серпи різноманітних типів, бойові сокири, наконечники списів, кинджали, бритви, а з прикрас — шпильки, підвіски й браслети. Металургія сабатинівців залежала від трансільванської сировини, але була незалежною у формах виробів. Високого рівня досягла обробка кістки й рогу.
Серед ліпного посуду переважають кухонні горщики, орнаментовані наліпним пружком під вінцями, тонкостінні кубки, черпаки, чаші з двома ручками, миски, слоїки, сковорідки. Столовий посуд представлено чашами, келихами, глечиками, черпаками. Численні скарби бронзових речей вказують на торгові зв’язки з карпато-трансильванськими та дунайськими металургійними центрами, а на сході — зі зрубною культурно-історичною спільністю.
Села й міста сабатинівцівПоселення сабатинської культури розташовувалися як в долинах річок, так і в глибині степових районів. Зазвичай, довкола одного великого землеробського поселення знаходилась мережа менших скотарських поселень, розташованих на відстані 2-3 кілометрів одне від одного. А що густота населення була доволі високою, завдяки сабатинівцям на українській землі вперше з часів трипільської культури (див. Трипільська культура) почали з’являтись справжні міста.
Міські поселення були забудовані кам’яними та глинобитними будинками, - часом навіть двоповерховими, - які складались з кількох кімнат. Переважає вуличне планування із забудовою в один – два ряди. В пастуших поселеннях були наземні та напівземлянкові житла, часто з кам'яними основами стін, а у відкритому степу — легкі наземні. Перекриття будинків підтримувалися вкопаними в землю стовпами. Дахи – односхилі та двосхилі. У приміщеннях робилися вогнища, обкладені каменем, або глинобитні печі зі склепінням.
Порт Дикого СадуВірогідно саме сабатинівцям належить честь заснування портового міста, яке тепер знаходиться в урочищі Дикий Сад на території сучасного Миколаєва. Це місто було відкрите Феодосієм Камінським, хоча регулярні дослідження почалися тільки з 1990 року. Місто мало зовнішню оборонну лінію з ровів та кам’яних стін із вежами, а також окрему кам’яну цитадель, в якій жила еліта — жерці й воїни. Поблизу знаходився храм сонцепоклонників прото-мітраїстів.
На території цитаделі знаходились склади та сховища для особливо коштовних товарів. Через рів, який обгороджував цитадель, були прокладено два мости. Складні архітектурні композиції могли бути виконані людьми, які не просто жили громадою, а мали певну соціальну структуру й майнову диференціацію, оскільки зведення таких споруд вимагало чималих зусиль. Система оборони свідчить, що вона була спрямована на збереження матеріальних цінностей, накопичених завдяки тому, що Дикий Сад став ключовим пунктом на перетинанні торговельних шляхів.
В часи свого розквіту місто існувало як важливий і найпівнічніший чорноморський порт, призначений для торгівлі з Середземномор’ям. Місто було своєрідним торговим хабом, в який стікались призначені для обміну товари з усього північного Причорномор’я. І дуже ймовірно, що знаменитий сабатинівський човен, був купецьким судном, яке рухалось з Дикого Саду вгору, проти течії Південного Бугу кудись в землі людей тшинецько-комарівської культури (див. Тшинецько-комарівська культура).
Поховання й віраПоховання сабатинівської культури впускні в уже наявні кургани – одне, два і більше поховань в одному кургані. Вірогідно, кожен курган належав роду або окремій великій сім’ї. Центральне поховання, - можливо старійшини роду, - робилось у кам’яних ящиках та ямах з підбоями. В обряді поховання переважає сильно скорчене положення померлих на боці головою на схід. Часом покійників спалювали й хоронили перепалені кості.
Похоронні дари були дуже скромними й складались з одного-двох горщиків, в яких інколи трапляються залишки їжі. Перекриття могил робились з дерева, каменю. Особливою рисою сабатинівської культури є окремі ритуальні майданчики у вигляді круглих насипів діаметром до 20 метрів, заповнені попелом, вугіллям, кістками жертовних тварин та фрагментами посуду.
Історична доля сабатинівської культуриЗанепад сабатинівської культури був пов’язаний з тривалою посухою, яка привела до висихання степових пасовищ та орних земель, що змусило частину населення переселятись на нові землі. Цілком не виключено, що сабатинівці брали участь у міграції народів моря, оскільки в Греції, на Кіпрі та в Угариті знайдено предмети аналогічні сабатинівським, датовані часами навали народів моря. Зі своїх походів сабатинівські воїни привозили військову здобич і, зокрема, перші залізні вироби.
Більша частина сабатинівців взяла участь у формуванні білозерської культури (див. Білозерська культура).
Археологія Української РСР: У 3-х т.. Т.1.: Первісна археологія. Видавництво: Наукова думка, 1971
Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / Л. Л. Залізняк, О. П. Моця, В. М. Зубар та ін.; за ред. Л. Л. Залізняка. — К.: Либідь, 2005.
Михайло Грушевський, Історія України-Руси. — Київ: Наукова думка, 1991—1998. — (Пам'ятки історичної думки України). — ISBN 5-12-002468-8
Крип’якевич Іван. Історія України. — Львів: Видавничий центр Фенікс, 1991. — ISBN 5-7707-0623-6
Аркас М. М. Історія України-Pyсі / Факс. вид. - К.: Вища шк., 1990 - ISBN 5-11-002473-1
Шарафутдінова І. М. Сабатинівська культура // Енциклопедія історії України у 10 т. / Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — ISBN 978-966-00-1290-5
Шарафутдинова И. Н. Степное Поднепровье в эпоху поздней бронзы. К.: Наукова думка, 1982 (рос)
Я. П. Гершкович, В.И. Клочко, Г.Л. Евдокимов. Новокиївська ливарна майстерня і проблеми хронології Сабатинівських пам'ятників Нижнього Подніпров'я // Радянська Археологія : стаття. — 1987
Яків Гершкович. Походження та еволюція Сабатинівського керамічного комплексу // Археологічний альманах : стаття. — 1997
Черняков И. Т. Северо-Западное Причерноморье во второй половине II тыс. до н. э. К.: Наук. думка, 1985 (рос)
Історія міст і сіл Української РСР: Вінницька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972
Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969
Історія міст і сіл Української РСР. Кіровоградська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1972
Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971
Історія міст і сіл Української РСР. Миколаївська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971
Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969
Історія міст і сіл Української РСР. Херсонська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971
Gershkovich Y. P. Farmers and Pastoralists of the Black Sea Lowland during the Late Bronze Age // Late Prehistoric Exploitation of the Eurasien Steppe. — Cambridge, 2000
Encyklopedia historyczna świata, tom I, Prehistoria, pod red. Janusza Krzysztofa Kozłowskiego, Agencja Publicystyczno-Wydawnicza Opres, Kraków 1999