Майстри та купці з Закарпаття

Початок отоманьської культури

Формування отоманьської культури відбулось на теренах Словаччини, Угорщини та північно-західної Трансільванії. Ймовірно, якась група племен культури шнурової кераміки (див. Шнурової кераміки культура) закріпила за собою середній відрізок так званого Бурштинового шляху, який вів з півночі на південь, а потім поширила свій вплив на довколишні землі. Завдяки цьому, людність культури Отомань на якийсь час стала осередком культурогенезу в Карпато-дунайському регіоні, під впливом якого опинилося й населення північно-західного Причорномор'я. У Закарпатті пам'ятки раннього етапу культури Отомань не трапляються: ці люди прийшли сюди трохи пізніше.

Економіка: від каменю до металу

Люди отоманьської культури займались орним землеробством та присадибним скотарством, знали металургію бронзи, мали чудово розвинені торговельні та культурні зв'язки з егейським світом. Кам'яні інструменти ще не вийшли з ужитку, і для їх виготовлення використовувався місцевий обсидіан, з якого робили сокири для обробітку дерева та мікролітичні леза для серпів. Однак, головну роль в господарствах відігравали уже металеві вироби. Виготовляли інструменти, бронзовий посуд — чаші, триніжники, світильники, хоча найбільше було все-таки бронзової зброї — бойових сокир, наконечників списів, кинджалів, ножів та гостряків стріл. Із золота та срібла вироблялись ювелірні вироби — підвіски, сережки, шпильки, защіпки для одягу й намистини. В околицях міста Берегове досі збереглись сліди давніх розробок покладів свинцю, цинку та золота. У господарствах використовувалися чотириколісні вози, в які запрягали волів, а в бойові колісниці — коней.

Отоманьська кераміка

Отоманьці ліпили, ще без застосування гончарного кола, різноманітний та яскраво орнаментований посуд — кухонні горщики, амфори, глечики, широкі миски, чаші, кухлі, дзбанки для молока та слоїки для масла. Існували навіть спеціальні, багато оздоблені, пересувні керамічні печі, які використовувались для ритуального спалення ароматичних, а може й наркотичних речовин. При цьому посуд мав певні стандартизовані традиційні форми й орнаменти. Походження деяких шаблонів візерунків безпосередньо пов’язані з середземноморськими взірцями, хоча весь посуд вироблявся на місці. Отоманьській кераміці були властиві спіральні або круглі мотиви, багатий пластичний орнамент, використання хвильових або спіральних візерунків, полірування кераміки для досягнення ефекту металу та високі температури випалу. Трапляються керамічні антропоморфні та зооморфні фігурки, котрі, очевидно, служили якимсь ритуальним цілям.

Житла й поселення

Люди отоманьської культури селилися вздовж берегів річок і в долинах, а також на стратегічних місцях, на кшталт гірських перевалів та пагорбів, які використовувалися для потужних укріплених поселень з ровами, кам’яними стінами, валами, вежами та складними воротами, захищеними бастіонами. Мешканці таких поселень жили в невеликих, часто двокімнатних, родинних будинках, які обігрівались круглими кам’яними печами та переносними бронзовими й керамічними жаровнями. Час до часу будинки ремонтували, а іноді просто зносили, розрівнювали руїни й будували новий дім. Будинки розміщали в ряд, творячи вулиці, а біля будинків знаходились господарчі будівлі, комори, майстерні й навіть невеликі ставки. В поселеннях відстежується зародження соціального розшарування суспільства — виділяються акрополі1, поряд з якими існували окремі ремісничі та ювелірні майстерні та громадські будівлі. Останні були більшими від житлових і, можливо, служили храмами, оскільки там часто знаходять ритуальні предмети, на кшталт горщиків у формі птахів та бронзових дзвіночків. Деякі місця, такі як печери та природні джерела, також використовувалися з ритуальною метою.

Віра й поховання

Основу ідеологічних уявлень складали солярні культи. Релігійні обряди відбувались і на цвинтарях, які завжди знаходились поблизу поселень. На цвинтарях панував суворий порядок: померлих ховали невеликими, ймовірно, сімейними групами, у скорченій позі. Чоловіків клали на правий бік, а жінок на лівий, але завжди так, щоб обличчя покійного було обернене на схід. На пізніших етапах існування отоманьської культури з’являється обряд кремації — тіла небіжчиків спалювали, а попіл зсипали в спеціальні урни, які хоронили в землі. В могилу, разом з тілом чи урною з прахом, клали похоронні дари, які могли згодитись покійному на тому світі: чоловікам — робочі інструменти, зброю, амулети, горщики з їжею, жінкам — прикраси й косметику, а дітям — іграшки. Виділяються багаті й бідні поховання.

Кінець отоманьської культури

Кінець отоманьської культури пов’язаний з глобальними подіями так званої катастрофи бронзового віку (див. Кам’янська культура), зокрема з розпадом торгово-обмінних мереж. Війни, політичні та господарчі кризи зробили Бурштиновий шлях нерентабельним та й, зрештою, древній Єгипет, який був основним споживачем балтійського бурштину, переживав не найкращі часи. А багатство отоманьської культури, створене за довгі часи попереднього добробуту, почало колоти очі сусідам. Отоманьська культура, вірогідно, зазнала нападу ворогів про що свідчать братські могили та численні скарби тих часів. Зрозуміло, що люди, які заховали ці речі, за ними уже не повернулись. Села було покинуто, ремесла занепали. Залишки населення отоманьської культури були асимільовано сусідами, нащадками отоманьців стали люди станівської культури.