Завойовники Індії

Мікенські царі в степах України

Катакомбна культура веде своє походження від ямної культури (див. Ямна культура) за участю якоїсь невеликої, але вельми впливової групи мігрантів. Вірогідно саме завдяки їхньому впливу відбулись світоглядні зміни спочатку серед частини ямних племен, які дуже швидко охопили всю популяцію. Змінився похоронний обряд, а відомо, що похоронні ритуали є найбільш консервативною частиною обрядовості, бо хто ж його знає, що людину чекає там, за межею? Тобто з переконаннями людей повинно було статись щось дуже радикальне для того, щоб вони стали хоронити своїх батьків не так, як чинили це діди. Вірогідно, що мігрантами, які змогли вчинити такий серйозний вплив, були протогреки, як тоді мешкали на півночі Балканського півострова і тільки-но розпочали свою експансію на південь. Це твердження ґрунтується саме на схожості поховань катакомбних вождів з царськими могилами в Мікенах1.

Спільнота катакомбних племен

Зважаючи на те, що племена ямної культури мали свої локальні особливості, катакомбна культура також успадкувала ці відмінності і навіть ще більш поглибила їх. Виділяють декілька локальних варіантів катакомбної культури, які іноді трактуються як окремі культури катакомбної культурно-історичної спільності. Азово-дніпровська катакомбна група зберігала в кераміці і похоронних звичаях найбільше звичаїв ямної культури. Донецька катакомбна група відрізнялась тим, що хоронила своїх небіжчиків тільки у скорченій на правому боці позі, а горщики прикрашала шнуровим орнаментом. Харківсько-воронізька культура хоронила небіжчиків в катакомбах-підбоях і оздоблювала кераміку наліпними валиками. Батуринська катакомбна група виготовляла поліровану кераміку чорного кольору та розчленовувала мерців перед похованням, а волго-донські катакомбники витискали на горщиках ялинково-гребінцевий візерунок. Були ще інгульські та кубанські катакомбники з незвичайними для катакомбної спільноти похованнями навзнак. Наявність таких локальних груп свідчить про значну етнографічну строкатість населення цієї культури.

Господарство катакомбної культури

І якщо духовний світ цих людей залежав від традицій, успадкованих від предків, та власних ідей, то способи господарювання визначались екологічними умовами степової та лісостепової зон. У степу головним було скотарство кочового типу, яке трималось на розведенні великої рогатої худоби, овець та коней. У лісостепу була поширена модель присадибного скотарства з перевагою в череді великої рогатої худоби та свиней. Подекуди вирощували пшеницю, ячмінь та полбу. Землю обробляли дерев’яними плугами в які запрягали волів, а знахідки зернотерок свідчать про те, що катакомбними знали смак каші та, можливо, хліба. Крем’яна індустрія технологічно не змінилась з часів неоліту. З кременю виготовляли кременеві скребачки, вістря стріл трикутної форми, листоподібні наконечники списів, тесла, долота, стамески. Відомі кам’яні ступи та товкачики, точила, кулеподібні булави, шліфовані та іноді орнаментовані сокири-молоти. Кам'яні бойові сокири катакомбної культури схожі до схожих виробів шнуровиків (див. Культура шнурової кераміки).

Воїни й металурги

Важливим мілітарним винаходом катакомбників був складний композитний лук, який дав можливість зменшити його розміри й значно збільшити далекобійність та пробивну силу. Разом з луками знайдено сагайдаки для десяти-двадцяти стріл, крем’яні вістря яких схожі до гостряків стріл середньодніпровської культури. Люди катакомбної культури добре знались на металургії. На території Донбасу в сучасному Бахмутському районі, в місці де знаходиться одне з нечисленних родовищ мідистих пісковиків, був справжній металургійний центр. Мідну руду вибирали з котлованів глибиною до 2-3 метрів. Там знайдено спеціальні пристрої для дроблення руди перед промиванням і плавкою, а в похованнях катакомбних ливарників знаходять набори ливарних та ковальських інструментів — форми з глини, тиглі, ллячки, сопла, молоти та кліщі. Катакомбники виробляли листоподібні ножі, сокири з вушками, шила, бронзові підвіски і скроневі кільця, дископодібні медальйони з вушком, бронзові намистини. В навичках катакомбних металургів чітко помітні риси спільні з металургами середземноморського світу.

Купці й гончарі

Втім, катакомбники підтримували зв’язки не тільки з середземноморським світом. Вони вели активний обмін з сусідніми племенами, особливо із племенами Кавказу, а через них були пов'язані з Передньою Азією, Іраном та Єгиптом, звідки отримували сині та білі скляні намистини, тропічні мушлі та сердолікові вироби. Фігурки, металеві речі, шпильки-молоти, характерні прикраси катакомбної культури, знаходять в центральній Європі та Італії. При цьому вироби для обміну виготовлялись фахівцями не в окремих домогосподарствах, а в спеціальних майстернях, що працювали на постійній основі — такими були ткалі, зброярі та ливарники. Посуд катакомбники ліпили вручну, переважно із плоским дном. Найпоширенішими були опуклі горщики з вузькою шийкою, амфори, миски, чаші й глечики. Характерним тільки для катакомбної культури були келихи з наліпленими концентричними пружками. В кераміці відчуваються впливи культури шнурової кераміки, а в її оздобленні — образи характерні ще для трипільської культури (див. Трипільська культура), які символізували уявлення древніх хліборобів про сонячне божество й таємничі сили родючості.

Житла

Для катакомбної культури властива відносно невелика кількість постійних поселень. Найпоширенішим типом поселень були сезонні пастуші табори, які розташовували поблизу пасовищ та джерел води. Як і ямники, люди катакомбної культури кочували зі своїми стадами та отарами в межах родової території, в центрі якої знаходився, зазвичай, родовий цвинтар. В постійних селах жили землероби та ремісники. В таких селах зводили традиційні будівлі стовпової конструкції з плетеними, обмазаними глиною стінами й очеретяним дахом іноді на кам’яному фундаменті. Деякі з постійних поселень, які були ремісничими та торговими центрами, нагадували справжні міста, їх оточували ровами та частоколами, а, подекуди, ще й кам’яними стінами.

Похорони, маски й трепанації черепів

Дуже складним, в тому числі й з архітектурної точки зору, були похоронні обряди. Для поховання використовували спеціальну споруду — яму з катакомбою, яку дуже часто обкладали дерев’яними колодами — зрубами. Небіжчика клали в таку катакомбу в зігнутому положенні на правому боці, посипавши, попередньо, червоною вохрою. Додатково, як жертвоприношення клали голови та ноги кіз, овець, коней та великої рогатої худоби й похоронні дари: чоловікам — кам’яні та металеві сокири, стріли, кинджали, булави, а жінкам — прикраси, зокрема, срібні каблучки, керамічний посуд та, майже завжди, ритуальні чаші на низьких ніжках які використовувалися в ритуалах, що включали вживання наркотичних речовин, таких як коноплі.

У похованнях зустрічаються дерев'яні вози, якими перекривали вхід до гробниці. Над могилою насипали курган, розміри якого залежали від статусу небіжчика, а в особливих випадках встановлювали ще й кам’яну антропоморфну стелу. В похованнях особливо високого статусу лице покійного перед похороном обмазували глиною, ліплячи своєрідну маску яка моделювала риси обличчя. Схоже, що ці глиняні маски могли послужити прототипом золотих масок, знайдених пізніше у Мікенській Греції. Деякі племена катакомбної культури, зокрема зосереджені на Донеччині, практикували штучну деформацію черепа. Мета цієї болісної процедури невідома — можливо це робилось з естетичних міркувань, а може було етнічним чи соціальним маркером. Існують також сліди прижиттєвих трепанацій черепів.

Drang nach Osten

Генетичні дослідження вказують на близьку спорідненість катакомбників з людьми середньостогівської (див. Середньостогівська культура), ямної, шнурової кераміки та зрубної культур (див Зрубна культура), а також скіфів (див. Скіфська культура), що свідчить про безперервність генетичних ліній народів причорноморського степу, щонайменше з часів мідної доби. При цьому важливо зазначити, що сучасне населення України тісніше пов’язане з людьми ямної культури, ніж з катакомбниками. Натомість катакомбники були пращурами індоарійських племен, які захопили Індію і принесли туди індоєвропейську мову.

Десь в причорноморських степах були укладені перші гімни Вед2, від простонародної говірки відділився санскрит3 — мова священників та інтелектуалів, а суспільство розділилось на чотири варни4 — жерців-брахманів, воїнів-кшатріїв, простолюдинів-вайш’ю та рабів-шудр. Тобто все те, що стало згодом підвалинами соціального та релігійного життя древньої Індії. Щоправда, шлях до Індії виявився довгим та кружним.

Разом з нащадками ямної культури катакомбними заснували в приуральських степах країну міст в долині ріки Сінташти5. І саме тут стались невідомі нам події, які в кінцевому результаті привели до жорстокої громадянської війни, безсумнівно на релігійній основі, яка розколола арійську спільноту на дві ворожі партії — власне аріїв та індоаріїв. Перемогу, очевидно, здобули перші, позаяк за ними зосталось поле бою, - степи Євразії, де вони упродовж кількох тисячоліть засновували свої Аріяни — арійські держави. Зрештою, назва сучасного нам Ірану означає не що інше, як державу аріїв. Переможені змушені були мігрувати через Середню Азію та Афганістан на південь, в долину п’яти річок — сучасний Пенджаб. Одночасно, деякі з катакомбних племен мігрували на Балкани і влились в число протогреків та прото фракійців, а в Україні катакомбна культура еволюціонувала в культуру багатопружкової кераміки (див. Культура багатопружкової кераміки).