Перші віки Калі-Юги

Походження аріїв

Ямна культура за походженням є мультикультурним утворенням. Її основою були, в першу чергу, середньостогівська та репінська культура при активній участі людей кемі-обинської культури та взаємодії з трипільським світом . Генетичні дослідження вказують, що найпоширенішими серед ямників були гаплогрупи R1b (характерна для західної Європи) R1a (панівна серед українців) та близькосхідна гаплогрупа J. Ямники були високими (середній зріст чоловіків 175,5 см), стрункими, кароокими людьми зі світлою шкірою та каштановим кольором волосся. Можливо також, що ямники є першим народом, що заселяли терени України, самоназву якого історія зберегла. Вони називали себе аріями1.

Спосіб життя аріїв

Арійська ямна культура була кочовою скотарською, хоча землеробство в ній також було присутнє. Ямники, як і всі кочовики, сіяли поблизу своїх весняних кочовищ найбільш невибагливий зі всіх злаків просо, щоб згодом, на початку осені, повернутись туди й зібрати урожай. Зерно кочовикам завжди потрібне, хоча м’ясо й молоко є для них важливішими. Тому у складі стада в господарстві ямних племен переважала велика рогата худоба, коні та вівці. На щодень ямники харчувались молоком, кисляком, сиром, коржами й кашами з зерна, юшками з бобів та диких овочів, рибою і, зрідка, м’ясом. Життя ямних племен протікало в долинах річок, а для випасання стад використовували прилеглі терени, уникаючи при цьому глибинних безводних степових просторів.

Крем’яна індустрія, металургія та кераміка

Рухливе кочове життя не сприяло накопиченню речей. Люди ямної культури уміли обходитись мінімумом необхідного. З кременю робили виїмчасті вістря стріл, ножі, кинджали й вістря списів, скребачки, ступки, товкачики та зернотерки. А також - символи влади й, в тому числі булави й скіпетри у вигляді кінської голови. Найбільше ж виготовляли бойових сокир-молотів, сокир, тесел та доліт для обробітку дерева, а також серпів та лез з мікролітів. Для обробки каменю застосовувались традиційні середньостогівські технології, хоча, в порівнянні з середньостогівською культурою, асортимент кременевих знарядь звузився, а техніка їх обробки стала менш старанною.

З кості виготовляли мотики, шила, лощила, шпильки з молоточковими завершеннями, іноді вкриті витонченим геометричним візерунком, які служили, очевидно, амулетами, а також невеличкі фігурки для домашніх вівтарів, кістяні флейти. Зі шкіри шили одяг, хоча знали й прядіння, і ткацтво (прясла й ткацькі важки зустрічаються в поселеннях).

Металевих виробів було порівняно мало, хоча знайдено цілі комплекти інструментів ливарників та ковалів ямної культури. Ймовірно давався взнаки брак сировини, особливо на ранніх етапах існування культури. Мідь та олово імпортували з Кавказу від людей майкопської культури та, почасти, з Балкан через трипільців. З міді виготовляли клиноподібні сокири, бойові сокирки-клевці, провушні молоти та кинджали. Металургам та іншим майстрам у ямному суспільстві належав особливий статус, а в елітних могилах іноді знаходять у великій кількості металеві предмети.

Ямники ліпили гостродонні й круглодонні горщики з високим горлом, оздоблені різьбленим та штампованим орнаментом. Різновидом цього посуду були горщики з ручками й вушками, з добре загладженою і трохи лощеною поверхнею, близькі до кераміки кемі-обинської культури. Ще однією кемі-обинською традицією були курильниці на трьох-чотирьох ніжках, призначені для паління канабісу та вдихання його диму під час виконання якихось ритуалів — звичай, який на довгі часи зберігся у багатьох степових культур давньої України.

Житла рухомі й нерухомі

Постійних селищ ямної культури було дуже мало, їх споруджували тільки там, де поблизу були поклади якісного кременю чи кварциту або якісь інші цінні мінеральні ресурси. В таких місцях ямники будували житла, копальні й майстерні, в яких обробляли сировину або й виготовляли готову продукцію, дуже часто призначену для обміну. Доми зводили на стовповій конструкції, часом трохи вкопаній в землі та обкладеній камінням. Плетені з лози стіни обмазували саманом, а дах накривали солом’яною стріхою. Такі селища часто укріпляли ровами та частоколами, оскільки сутички між окремими племенами та родами були доволі частим явищем, про що свідчать сліди бойових травм на костях померлих ямників.

Однак осілим життям жила тільки невелика частина населення. Решта ж пересувались разом зі своїми стадами в межах своїх родових територій. Житлами для них служили великі розбірні намети, на кшталт сучасних юрт, а домашній скарб перевозили двоколісними та чотириколісними возами в які запрягали волів. Ямники використовували коней для їзди верхи.

Кургани та ями

Центром родової території вважалось родове кладовище, яке було сакральним місцем, свого роду храмом просто неба, місцем контакту фізичного й метафізичного світів. Характерно, що традиція святості місць поховань продовжилась в часі — могильники, засновані ще аріями-ямниками, служили згодом цвинтарями для всіх інших кочовиків культур, які населяли українські степи. Небіжчиків ховали під курганами, спорудження яких вимагало зусиль всієї громади. Зазвичай курганні групи розташовувались на берегах рік або на високих плато. Якщо з якихось причин рід переселявся на нові землі, то першим ділом засновував там новий могильник для своїх дорогих покійників. Тому ніхто не злічив всіх могильників ямної культури, оскільки тільки на Дніпровщині курганів, що ввійшли до переліку археологічних пам’яток, понад сім тисяч.

До речі, саме слово курган, ймовірно прийшло в нашу мову саме з первинної індоєвропейської мови та означало щось на кшталт могильного дому. Під насипом кургану знаходилося кілька поховань, з яких основним було поховання патріарха роду. Для поховання викопували глибокі ями (від чого культура й отримала свою назву), на дно якої клали померлого у скорченому положенні й засипали вохрою, супроводжуючи небіжчика горщиками яйцеподібної форми, ймовірно з їжею, а також інструментами й зброєю. Ями перекривали дерев'яним накатом та очеретом, а іноді замість перекриття клали віз, який, можливо, в символічній формі повинен був репрезентувати земний, тимчасовий дім покійного. При цьому поховання з возами, очевидно, належали соціальній верхівці ямного суспільства, вождям патріархальних громад. Ця традиція також була збережена наступними степовими культурами та поширилась від Балкан до Уралу.

Арійська релігія

На вершинах курганів споруджували святилища й часто ставили антропоморфні стели, пов’язані з культом божественного пращура чоловічої статі, оскільки ямне суспільство мало яскраво виражений патріархальний характер. На окремих ідолах помітні зображення зброї та атрибути влади (булава вождя або пастуша герлига), а серед динамічних сцен — полювання, двобій, статевий акт. Ймовірно релігією арійських ямників був якийсь ранній варіант ведичної релігії2, яка згодом стала основою сучасного індуїзму, тому деякі зображення перекликаються з мотивами відомих нам пізніших ведичних міфів. На курганах ставили черепи биків або кам'яні навершя у вигляді стилізованої голови бика, що знаходить свої паралелі в релігіях Старої Європи. Ще більше схожості зі староєвроєвропейськими релігіями демонструють стилізовані фігурки гібридних істот, які суміщали в собі риси жінок та корів і, мабуть, служили амулетами.

Таємниця арійської експансії

Загадковою є блискавична, вибухоподібна експансія ямної культури на величезні території від Дунаю до Уралу. Безумовно цьому допомогло завершення кліматичного оптимуму, сприятливого для землеробів, і настання посуху, за якої пастухам виживати було легше. Демографічний вибух, пов’язаний з достатком їжі, змусив надлишкове населення шукати собі нових земель. Але якщо на схід від України території ще були відносно малолюдними, то на заході існували велелюдні й багаті культури цивілізації Старої Європи. Гордон Чайлд3 у своїй книзі Арії. Засновники європейської цивілізації описував навіть полки арійських воїнів, білявих бестій на колісницях, які вдерлись в Європу і силою підкорили собі тамтешні народи. Однак ця картина не відповідає дійсності. По-перше, бойові колісниці були винайдені значно пізніше. По-друге, соціальна організація ямників-аріїв знаходилась на явно недостатньому для організації цілеспрямованих військових експедицій рівні. А по-третє, самі арії були смаглявими темноволосими людьми, основним заняттям яких було випасання стад корів, а зовсім не блондинистими непереможними воїнами.

Зачумлений народ

Розгадка може знаходитись в іншому. Під час бактеріологічного аналізу одного з ямних поховань було виявлено, що люди, поховані там, померли від чумної палички, яка мала генетичний тип, схожий до бактерії, що пізніше викликала Юстиніанову чуму4 та переносилась блохами. Це, можливо, пояснює причину занепаду трипільської та інших культур Старої Європи. Під час своєї експансії на захід, ямники, котрі до певної міри уже виробили колективний імунітет від чуми, занесли цю хворобу в середовище людей таким імунітетом не наділених, що викликало, своєю чергою, пандемію чуми в східній та центральній Європі. Цим, можливо, пояснюється і поширення гаплогруп R1b та R1a серед європейців. Очевидно, ці гаплогрупи мали найбільшу опірність до чуми, а всі інші європейські гаплогрупи постраждали більше під час декількох чумних пандемій. Втім, частина староєвропейців вижила і трансформувавшись під впливом ямників, стала етнічним субстратом появи індоєвропейських культур — в першу чергу варіантів культури шнурової кераміки, а сама ямна культура еволюціонувала, разом з кемі-обинською, в культуру катакомбну.