Генетичні Адам і Єва

Знайомтесь — Єва, або дещо із засад генетики

Нині ми знаємо про те, що еволюція, у свій час, сотворила кілька чи може навіть кільканадцять видів істот, котрі не були людьми, але були наділені тією чи іншою мірою, розумом. З них усіх вижив тільки один вид — Людина розумна. Себто ми з вами. Але чому тільки вони одні? І чому саме вони?

Якби існувала машина часу, то цілком можливо, ми могли б розпитати про це свого предка, адже завдяки досягненням генетики вченим вдалось вирахувати час і місце появи першої справжньої людини. Цього нашого предка чи, точніше, предкиню, журналісти нарекли генетичною Євою. Або ще інакше Євою мітохондріальною. Чому Євою — зрозуміло, бо за аналогією із Євою біблійною, праматір’ю всього людства. Але чому ще й мітохондріальною?

Щоб отримати відповідь на це запитання, ми мусимо дещо оновити свої знання про генетику, бо саме там, в генах наших тіл, ця відповідь знаходиться. Давно відомо (ще до появи будь-яких наук), що певні риси будови тіла (колір шкіри, наприклад, чи колір волосся) успадковуються дітьми від батьків. Себто в тілах живих істот щось, що зберігає і переказує спадкову інформацію.

В другій половині минулого століття стало відомо, що носієм такої інформації, свого роду інформаційним чіпом в клітинах тіла, є дезоксирибонуклеїнова кислота (скорочено ДНК), яка за допомогою чотирьох видів своїх азотистих основ (аденін, гуанін, тимін і цитозин) записує цю інформацію. Близько дев’яноста відсотків ДНК клітини міститься в довжелезних молекулярних ланцюжках хромосом. А хромосоми, переважно (але не всі) знаходяться у ядрі клітини.

У людини двадцять три пари хромосом. Двадцять дві із них однакові у всіх людей незалежно від статі. А от двадцять третя пара, котра містить гени, що визначають статеві ознаки організму, у чоловіків та жінок збудована по-різному. У жінок обидві статеві хромосоми однакові і їх позначають латинською буквою X. А от у чоловіків в парі хромосом одна велика статева хромосома, інша ж — маленька й схожа на паличку. Цю маленьку хромосоминку позначають латинською буквою Y.

В момент зачаття, коли зливаються докупи два набори хромосом, можливі два варіанти їх поєднання. Або материнська X і батьківська X. І тоді матимемо донечку. Або материнська X і батьківська Y. І тоді народиться хлопчик. Бо Y-хромосому мають тільки чоловіки, і вона передається по прямій лінії від батька до сина (але, зрозуміло, ніколи від батька до доньки). Тобто, весь чоловічий рід несе в собі хромосому, яка походить від найдавнішого предка цього роду. Чи можна якимсь чином віднайти цього предка?

Шукаємо першопредків

Можна. Y-Хромосома насправді маленька у порівнянні з іншими, нормальними хромосомами. Вона містить всього лиш двадцять сім генів, які кодують певні властивості організму. Решта ділянок хромосоми, на перший погляд, не має нічого спільного з переказом спадкової інформації. Вони нічого не кодують, а тому перші дослідники генів спересердя назвали ці ділянки хромосоми нікчемними або навіть сміттєвими, переставши звертати на них якусь увагу. І пояснивши собі та людям, що генетичне сміття, мовляв, з’явилось, як побічний продукт в роботі еволюції. Наче стружка, що летить на всі боки з-під струга столяра. Та тільки в столярні стружку прибирають та викидають геть, а в майстерні еволюції робити це нікому. Ну, немає в еволюції підмайстрів та замітайлів!

Втім, а чому б не подумати, чи така вже еволюція марнотратна, що викидає у сміття стільки цінного матеріалу? І, з плином часу, справді виявилось, що такі, нібито зайві, сміттєві послідовності хромосоми теж містять у собі якийсь код. В одній з них, для прикладу, шістнадцять разів повторено квартет ТАГА (тимін аденін гуанін аденін). Або — одинадцять разів триплет ТАТ (тимін аденін тимін). З’ясувалось, що ці повтори абсолютно однакові в сина, і в його батька. І в діда. І в прадіда. І так далі, у глибину віків. А в іншій сім’ї, в іншого конкретного чоловіка і його батька, діда, прадіда і всіх чоловічих предків число цих повторень уже інше. Отже, повторення ці є, нічим іншим, як генетичними маркерами, і, завдяки порівнянню кількості повторень генетичних маркерів, можна визначити, хто кому родич.

Чим більше збігів — тим тіснішими є родинні зв’язки, а чим далі у часі спільний предок, тим більша кількість мутацій сталась в його хромосомах, і тим меншою є кількість збігів. Знаючи, хоча б приблизно, періоди повторів мутацій, - а обраховано й доведено, що одна така мутація стається десь раз на п’ятнадцять поколінь, - отримуємо календар генетичних змін або, якщо хочеш, генетичний годинник. І цей календар працює не тільки у чоловіків. У жінок ознака, що передається від матері до доньки також присутня Але вона знаходиться не в самому ядрі клітини, а в її мітохондріях. Нагадаймо собі, що мітохондрії — це, свого роду, клітинні електростанції, що перетворюють молекули поживних речовин на енергію. Мітохондрії ж, наділені особливою ДНК, що відрізняється від ДНК ядра клітини. ЇЇ позначають, як мтДНК.

Африканський Едем

У 2000 році науковий колектив, під керівництвом Алана Вільсона, оприлюднив висновки багаторічних досліджень зразків генетичних матеріалів, отриманих як від чоловіків, так і жінок всіх рас та з усіх материків. Науковці отримали змогу прослідкувати весь шлях як Y-хромосом, так і мтДНК з глибин часу аж до наших днів. Завдяки цьому, стало відомим, що жінки світу отримали мтДНК від, всього лиш, вісімнадцяти праматерів, котрих, звісно, охрестили доньками Єви.

Сама Єва, бабуся усіх сучасних людей, народилась в Африці, і там же провела все своє життя, сто вісімдесят чи може двісті тисяч років тому, хоча недавно з’явились дані, які роблять нашу Єву молодшою тисяч на п’ятдесят років. Усі чоловіки світу, відповідно, дістали свою Y-хромосому від десяти синів Адама, а ті, своєю чергою, від самого Адама, який також був африканцем.

То чи не там, бува, в Африці, існував біблійний Едем, куди Господь помістив перших людей, і звідки згодом вигнав їх за непослух? В Біблії ж не вказано, де саме був Едем. Сказано тільки, що на сході. Але, якби той Едем існував, то, на відміну від біблійних, наші генетичні Адам та Єва не могли б в ньому зустрітись. Вони взагалі не знались, позаяк були розділені в часі тисячоліттями. Праматір людства старша за генетичного прабатька десь так на сімдесят, а може й усі вісімдесят тисяч років, себто могла доводитись генетичному Адаму, хіба що прапрабабусею. Та чи означає це, що протягом отих шістдесяти-вісімдесяти тисяч років, поки справжніх чоловіків ще не було, жінки були вимушені… гм-гм… співжити з мавпами?

Ні, не означає. Просто у Y-хромосомного Адама був більш віддалений у часі предок, котрий і передав йому у спадок унікальну Y-хромосому. А от сліди отого першопредка загубились десь у часі. Або вчені їх іще не знайшли. Проте, хай там що, ми уже знаємо, що усі мільярди людей, котрі живуть зараз на Землі, мають за предків всього лиш десять чоловіків та вісімнадцять жінок. Спробуйте собі уявити таку невеличку громадку — міський автобус, навіть не в годину пік!

Ми навіть можемо собі уявити, як виглядали ці люди. Згідно з висновками генетичних досліджень, генетичні Адам та Єва мали безволосу смагляву (але не темну) шкіру, хвилясте темне волосся, трохи розкосі карі очі і зріст, лише трохи менший, ніж у наших сучасників. І, може, ви здивуєтесь, дізнавшись, що дуже схожі люди досі живуть майже там, де колись з’явилось першолюди.

Якими були першолюди

Це люди сан, або, як їх ще до недавніх часів називали європейці, — бушмени. Сан є носіями найдавнішого етнотипу і є найдревнішим народом планети, що дожив до сьогодення без особливих змін. І це не заважає їм бути вельми скромними людьми, хоча могли б оголосити себе старшим братом всіх людей світу, адже вік, коли генетичні шляхи предків народу сан та предків решти людства розійшлись, це шістдесят тисяч років тому, а найстаріші, відомі аналоги інструментів, якими й досі користуються ці люди, з’явились майже сорок п’ять тисяч років тому.

Сан невисокі на зріст — не більше ста шістдесяти сантиметрів. Їхня шкіра має червонуватий відтінок і дивну схильність до миттєвого утворення зморшок. Через це тіла, навіть не дуже літніх людей сан, виглядають, як поморщені яблучка. Живуть сан групами, а основу такої громадки складає вільне об’єднання декількох сімейних пар. Вождів у них нема, бо влада їм непотрібна, зате потрібне спілкування з духами, викликання дощу та лікування недуг. Для цього у кожній більшій громаді є знахар, котрий вміє усе це робити.

Не можна сказати, що люди сан є прямими предками усіх нас. Просто вони першими з усіх людей вибрали свій власний шлях, і навіть пройшли цим шляхом доволі далеко. Проте, не настільки далеко, щоб покинути нашу спільну загальнолюдську прабатьківщину. А природа та клімат змінювались в Африці не так радикально, як в інших куточках планети. Тому, серед усіх народів, люди сан зберегли найбільше рис перших людей.

Завдяки спостереженням за людьми сан, та ще завдяки археології та генетиці, ми уже знаємо дуже багато про своїх предків. Ми знаємо, як вони виглядали, що робили, чим займались і навіть, до певної міри звичайно ж, можемо реконструювати пізні етапи антропогенезу, тобто те, що відбувалось з людьми, коли людьми вони вже стали.

Але про те, що діялось раніше ми можемо тільки здогадуватись. У нас далі немає відповіді на запитання чому це сталось? Чому з’явилась людина? Зрештою, так само як і не маємо відповіді на запитання: а навіщо вона з’явилась? Єдине, що ми можемо сказати напевне, це повторити слідом за автором теорії імпринту, Конрадом Лоренцом: Не варто шукати перехідну ланку між твариною та людиною, бо ми її ніколи не знайдемо, тому що самі є цією перехідною ланкою. Кінець цитати.