Предки балтів з України

Мисливсько-землеробський конфлікт

Під кінець ІІІ тисячоліття до Різдва в середовищі людей ямково-гребінцевої культури (див. Ямково-гребінцевої культури) стався внутрішній розкол. Причиною напруги стали суперечності між двома способами господарювання — мисливським та землеробським. Мисливцями потрібно було щораз більше землі, щоб прогодувати населення, що зростало, а землероби - ймовірно нащадки дніпро-дончан (див. Дніпро-донецька культура) асимільованих першими хвилями культури ямково-гребінцевої кераміки - своїми землями поступатись не хотіли. Не виключено, що це змусило мисливців відкочувати на північ, а осілих пастухів та землеробів еволюціонувати в нову культуру, яка отримала назву мар’янівської. Вельми ймовірно, що провідну роль у формуванні нової культури відіграли люди індоєвропейської середньодніпровської культури (див. Середньодніпровська культура). Схоже на те, що більш розвинені й агресивніші середньодніпровці свого часу зайняли в землеробських племенах ямково-гребінцевої кераміки панівне становище, нав’язавши недавнім лісовикам не тільки свої способи господарювання, але й свою мову і передавши, так би мовити, у спільне користування свої гени. Хай там що, але мар’янівці набагато ближчі до європеоїдного антропологічного типу, аніж люди ямково-гребінцевої кераміки.

Господарство мар’янівської культури

Мар’янівці були пастухами, розводячи велику рогату худобу (кіз, овець і свиней), а також рільниками (жито, пшениця та ячмінь стали тут головними сільськогосподарськими культурами). Вони не знали сівозміни, а займались вогнево-підсічним землеробством. Тому у мар’янівському господарчому реманенті так багато інструментів, необхідних для роботи з деревом — кремінних та кварцитових сокир, доліт та тесел. З каменю робили зернотерки, наконечники стріл, точильні бруски. Мікролітичну технологію використовували для виготовлення серпів та лез.

Металургію мар’янівці знали, хоча мідних та бронзових знарядь було вкрай мало. Давав себе взнаки дефіцит сировини — мідної руди поблизу не було, а завозити її здалеку виявлялось занадто складно. Тому металеві вироби переважно імпортували, а власні виготовляли з лому. Рідкісним явищем були вироби з кістки: шила, елементи кінської збруї, гральні кості.

Кераміка мар’янівської культури невибаглива й проста. Посуд ліпили з глини з домішкою піску. В основному це кухонні горщики конічної форми з широким відкритим горлом і невеликим плоским дном. Прикрашали такі горщики орнаментом з ямок різної форми (відбитків гребінцевого штампа чи відбитків короткої палички, обмотаної мотузкою, так званої гусенички), які часто вкривали всю поверхню посуду. У більш пізній кераміці зникає акуратність, притаманна раннім виробам — переважають високі горщики з прямими стінками та широким дном. Новим в орнаментації є поява зубчатого штампа, який майже витіснив шнуровий.

Житла та кладовища

Свої невеликі, нічим не захищені селища мар’янівці розташовували у заплавах річок та на дюнних підвищеннях, а на пізніших етапах розвитку культури — на високому корінному березі. Житлами служили прямокутні за формою напівземлянки з вогнищем у центрі. Довкола жител копали господарчі та сміттєві ями, ставили господарчі будівлі на стовповій конструкції — комори, майстерні, хліви. Померлих мар’янівці хоронили у дерев’яних трунах навзнак, майже не супроводжуючи небіжчиків похоронними дарами. Люди мар’янівської культури в етнічному плані репрезентували прабалтську лінію розвитку, врешті-решт еволюціонувавши в балтську бондарихинську культуру (див. Бондарихинська культура).