Пращури

Походження культури

Тщинецько-комарівська культура є одним з численних варіантів розвитку культури шнурової кераміки (див. Культура шнурової кераміки) і була поширена на території Польщі, України та Білорусі. При цьому слід зауважити, що на теренах південної Польщі в її формуванні відчувається вплив отоманської культури (див. Отоманьська культура), а на українських землях — різних груп культури багатопружкової кераміки (див. Культура багатопружкової кераміки), яка вже закінчувала своє існування. Саме тому існують певні відмінності між західним (тшинецьким) та східним (комарівським) варіантами культури. Часом, тщинецько-комарівську культуру об’єднують з сосницькою культурою в єдину тщинецько-комарівську-соницьку культурну спільноту балтослов’ян.

Землеробсько-скотарська кооперація

Основою господарства племен тщинецько-комарівської культури було в перші чергу осіле скотарство та різні промисли, в деяких місцях було поширене землеробство. Скотарство переважало у лісових районах, землеробство — в лісостепових. На Поліссі, де росли густі діброви, розводили свиней. Велика кількість лісів та водоймищ давала можливість займатися мисливством та рибальством. Землероби сіяли пшеницю, ячмінь, просо, льон. Між скотарями та землеробами існував обмін і, можливо, певною мірою кооперація. Лісові скотарські племена розводили велику рогату худобу та свиней, а нестачу у продуктах землеробства компенсували торгівлею з сусідами – в першу чергу з племенами верхньої та середньої Наддністрянщини та Подніпров'я.

Тшинецько-комарівське господарство

Через брак сировини для виготовлення бронзи, металевих виробів було відносно небагато і серед господарського реманенту домінували кам’яні інструменти, виготовлені згідно з неолітичними традиціями технікою розколювання та шліфування. З кременю робили зернотерки, точила, ножі, скребачки, скобелі, вістря стріл, сокири. З мікролітів виготовляли серпи та леза ножів. Кості використовували для виготовлення знарядь для обробки шкіри, шил, прикрас. Існували спеціальні майстерні з виготовлення знарядь з каменю. Вони були досліджені в районі Кременця Тернопільської області. Деякі з них мали спеціалізований характер: у них виготовлялися знаряддя лише одного типу.

Посуд був ліпним, виготовленим без використання гончарного кола з додаванням грубозернистої домішки у вигляді подрібненого граніту. Основні типи посуду - кухонні горщики з високими відігнутими назовні краями вінець (так звані тюльпаноподібні), чаші, миски, кухлі й слоїки. Модним був посуд червоного кольору, для чого зовнішню поверхню посуду обмазували перед випалом додатковим шаром рідкої глини з червоним барвником й обпалювали при високій температурі. В селах тщинецько-комарівської культури частим є посуд різних культур, що може свідчити як про міжкультурний обмін, так і про те, що тщинецько-комарівські чоловіки охоче брали в дружини жінок з інших племен, оскільки гончарством в домогосподарствах займались господині. Столовий посуд був рідкістю і, очевидно, вироблявся тільки окремими фахівцями для обміну.

Бронзові вироби виготовляли, переважно, з вторинної сировини, себто з бронзового лому в спеціальних ливарних майстернях. Тому з металу робили тільки найнеобхідніші речі — насамперед зброю — ножі, кинджали, бойові сокири та вістря списів. Щоправда, існує думка, що деякі майстерні належали прийшлим майстрам, вихідцям з сусідніх культур — зрубної (див. Зрубна культура) та отоманьської. Поясненням цього може бути обмеженість доступу до сировини, оскільки родовищ мідної руди на теренах тщинецько-комарівської культури не було і її доводилось імпортувати з Трансільванії або з Донецького кряжу, а в сусідніх народів такий імпорт був добре налагодженим. Очевидно, прикраси також належали до речей вкрай необхідних, оскільки з бронзи, а часом й зі срібла та золота, виготовляли браслети, каблучки, шийні гривни та різноманітні шпильки. Типово тшинецько-комарівськими були браслети з дроту із закрученими у спіраль кінцями та фібули для плащів, бронзові намистини. Вірогідно, такі речі були престижними й мали підвищувати статус їх власників, - як, наприклад, діадема з тонкого бронзового листа, знайдена в одному зі скарбів, що мабуть належала місцевому вождю. Досить розвинутими були прядіння й ткацтво, про що свідчить велика кількість пряслиць, які прикрашали складним орнаментом з зодіакальною символікою.

Села та житла

Невеликі неукріплені села тщинецько-комарівської культури були розташовані поблизу водойм, у заплавах рік або ж на берегових терасах. На деяких поселеннях зафіксоване вуличне планування. Для будівництва жител широко використовувалося дерево. Дерев'яний каркас становив основу стін та даху. Порожнина між стовпами заповнювалась колодами або плотом. Зсередини стіни обмазувалися глиною. Біля стін жител виявлено невеликі земляні підвищення, які слугували для встановлення лежаків. У кутку біля входу ставили піч. Дах був двосхилий, критий очеретом. Земляна підлога в окремих місцях викладалася глиняними вальками — своєрідною цеглою, обмазаною зверху глиною. В підлогу вкопували великі горщики для зерна та інших припасів. У двокімнатних будинках мешкало по 10-15 осіб, тобто практично в кожному з них розміщалась одна велика сім'я.

Віра та цвинтарі

Дещо відособлено від житлових будівель ставили культові споруди. Вони мали округлу форму, по всьому периметру були встановлені дерев'яні стовпи, які підтримували конусоподібний очеретяний дах. Всередині однієї з таких будівель виявлено невеликий рівчак, заповнений розбитими й цілими зернотерками, впереміш з кальцинованими кістками. У другій будівлі знайдено жертовник сонячного культу. Прикраси на кераміці, а також кам’яні кільця і кромлехи довкола основ курганів свідчать про те, що в духовному житті домінували солярні культи нарівні з культами предків та вогню. Обряди поховання були дуже різними, що свідчить про різноманітні релігійні традиції в середовищі людей тщинецько-комарівської культури. Поховання були ґрунтовими й підкурганними, з обрядом тілопокладення і тілоспалення, індивідуальними й колективними. Найчастіше покійників клали в кам’яну або дерев’яну домовину й насипали над нею курган. Відомі також кремації та плоскі могили. Поруч з небіжчиком ставили посуд, клали знаряддя праці, зброю та різноманітні прикраси. Але часто в могилу речей не клали. Наявність багатших і бідніших поховань свідчить про існування у тшинецько-комарівських племен майнової та соціальної диференціації.

Перші слов’яни

Тщинецько-комарівська культура — це перша однозначно слов’янська культура. З часом у різних районах, зайнятих тшинецькими й комарівськими племенами, дедалі чіткіше простежуються відмінності, які зрештою спричинилися до появи нових культурних утворень. Наступницями культури були: на заході — слов’янсько-іллірійська лужицька культура, а на сході — слов’янські білогрудівська (див. Білогрудівська культура), а пізніше й чорноліська (див. Чорноліська культура). Тщинецько-комарівська культура також вплинула на формування стародавніх балтських культур.