Мабуть, у всіх народів і культур світу є нечисленні групи людей, які свідомо підтримують та не дають зникнути тим властивостям нашого людського мислення, що не знайшли свого розвитку у світі, де на першому місці знаходяться речі. Ці люди не потребують популярності та не зацікавлені в розголосі. Українські характерники - в їх числі.

Один із найзагадковіших мемів в українській історії - Козак Мамай. Стародавній лицар, що відпочиває під деревом в товаристві коня, зброї та чарки... Чому б ні? Але звідкіля такий спокій в обличчі? Cхоже, що він, як казав значно більш пізній філософ-мандрівник Григорій Сковорода, “В миру, але не від миру”. То хто ж ти насправді, козаче?

Їх проклинали. Їх ненавиділи. Їх спалювали на вогнищах і топили в ставках. І, одночасно, обійтись без них не могли. А тому шанували. Проте боялись завжди, позаяк ці жінки «щось знали». Відали тобто. Але що саме вони відали? В чому проявляло себе це відання? І чи можемо ми хоч частково реконструювати відьомські знання?

Мабуть, «золотою добою» відьомства можна вважати епоху так званої Старій Європи, коли в уяві людей над усім головувала Велика Богиня, яка переказувала власну волю саме через жінок. Але часи змінились, боги перевтілились в чоловіків, а служителькам відставної Правительки довелося шукати нові ролі в суспільстві. І вітчизняні відьми впорались із цим значно успішніше, ніж їх західноєвропейські колеги. Як їм жилося і нині живеться в Україні?