Богатирі з околиці

Походження культури

Попередниками бондарихинців були племена сосницької культури (див. Соницька культура), які знаходились під впливом, а може, навіть, і під владою, якоїсь групи зрубних племен (див. Зрубна культура). Антропологічно бондарихинці були людьми високими на зріст, круглоголовими, широколицими, русявими й сіроокими й належали до балтської групи народів, яка за часів бронзової доби заселила більшу частину східноєвропейських рівнин. Ще й досі ареал розселення балтських племен чітко визначається за давньобалтськими гідронімами, які збереглись до наших часів. Навіть назва ріки, а потім і міста Москва, походить, вірогідно, від балтського Mask-ava — багниста, низинна ріка.

Господарство бондарихинської культури

Основу господарства становило розведення великої й дрібної рогатої худоби, свиней, яке доповнювалося землеробством і полюванням. Люди вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, горох. Значну роль надалі відіграли полювання та рибальство. Знарядь праці та зброї з каменю багато і вони представлені різноманітними шліфованими сокирами, зернотерками, ступками, ливарними формами, кремінними наконечниками стріл із двосторонньою ретушшю, серпами й вкладками для серпів, ножами, скребачками. Бронзові вироби нечисленні, представлені переважно сокирами, серпами, ножами й шилами, які вироблялись місцевими майстрами з бронзового лому. Свідченням місцевого походження бронзоливарного виробництва є знахідки ллячок, шлаків та ливарних форм. А от окремі вироби із заліза з’являються тільки на пізньому етапі розвитку. Кераміка бондарихинської культури представлена переважно високими горщиками із широким горлом і невеликим плоским дном, орнаментованими ямками на кшталт виноградних грон та гребінцевими штампами. Як і на кераміці зрубної культури зустрічаються схематичні знаки, які, можливо, є піктографічним письмом, зміст якого не розшифровано.

Селища й цвинтарі

Селища бондарихінців розташовувалися переважно в заплавах на невеликих пагорбах або схилах берегів рік. На пізньому етапі розвитку культури з'являються укріплені поселення - городища. Житла були однокімнатними, рідше двокімнатними напівземлянками або наземними будівлями каркасно-стовпової конструкції. У центрі житла розташовувалося обкладене камінням вогнище. Своїх покійників бондарихинці хоронили на цвинтарях, які знаходились поблизу поселень — тіла спалювали, перепалені кістки зсипали в урни та закопували в невеликих ґрунтових ямках. Відомі поодинокі підкурганні поховання. В могили як похоронні дари клали цілий, а дуже часто й навмисно розбитий посуд або фрагменти кераміки.

Історична доля бондарихінської культури

Бондарихінські племена розділились на дві частини: захіну - мілоградську та східну - юхнівську культури. Племена юхнівської культури поволі мігрували на північ, зберігаючи свою галіндську ідентичність. Натомість південна частина бондарихінців стала основою для формування мілоградської культури (див. Мілоградська культура) українського та білоруського Полісся.