Дністровські пастухи

Походження культури Ноа

Культура Ноа сформувалась на основі західної групи племен зрубної культури (див. Зрубна культура) та якоїсь частини сабатинівців (див. Сабатинівська культура), які, можливо через затяжну посуху, що прийшла на зміну теплим та вологим погодам, почали переселятись зі степової зони в лісостепову. Нова культура доволі успішно адаптувалась до нових кліматичних умов і швидко поширилась на терени верхньої Наддністрянщини аж до нижньої течії Дунаю в східній Румунії, Молдові та на заході України.

Господарство культури Ноа

Люди культури Ноа займались головним чином скотарством, меншою мірою — землеробством. Більшість інструментів виготовляли з каміння — сокири-молоти, тесла, долота, вістря списів та стріл, зернотерки, ступки й товкачики. З мікролітів робили серпи та леза ножів. Особливістю культури Ноа полягає в значній кількості знарядь із кістки та рогу. Особливо багато рогових мотик, кинджалів та елементів кінської упряжі.

Натомість бронзових виробів було мало, і вони, майже виключно, були імпортом з Карпато-трансільванського регіону, оскільки попередні тісні контакти між населенням Наддністрянщини та степів Причорномор’я і північного Кавказу були порушені внаслідок якихось внутрішніх конфліктів. Про присутність таких конфліктів свідчать численні, хоч і дуже бідні, скарби бронзових виробів, розсипані на всій території розселення ноанських племен. Схоже на те, що люди поспіхом ховали своє нехитре майно, в основному бронзові серпи, наконечники списів та прикраси, а потім не змогли за ними повернутись.

Кераміка культури Ноа доволі примітивна. Люди навіть не намагались вкладати свої таланти й час в речі, які можна було втратити дуже легко. Зазвичай, це прості горщики, прикрашені валиком з наскрізними проколами, вази з двома ручками, ополоники, корчаги, миски, кухлі, друшляки, накривки.

Житла й цвинтарі

Для культури Ноа характерні неукріплені поселення відкритого типу, розташовані по берегах неглибоких ярів. Житла – наземні, каркасні, прямокутні в плані, мазанки, площею 20-30 м2 з глиняною підлогою. Обігрівались такі доми вогнищами або глинобитними печами чи відкритими жаровнями у формі сковорідки, на яких, мабуть, ще й пекли перепічки. Поруч з житлами — господарчі ями та зольники з великою кількістю кісток тварин та фрагментів кераміки, які, можливо, служили чимсь, на кшталт, невеликого домашнього храму, де постійно, або принаймні дуже часто, палала священна ватра.

На деяких поселеннях існували невеликі ливарні майстерні, де перетоплювали бронзовий лом і виготовляли речі домашнього вжитку. Цвинтарі, як правило, розташовувались неподалік від поселень. Померлих у скорченому положенні клали в могили головою на північний захід, поверх іноді насипали кургани. Зрідка зустрічаються тілоспалення, коли прах померлих зсипали в урни й закопували в неглибокі ями. Існував звичай ставити біля померлого м’ясо тварин та небагаті похоронні дари — кухлі, дворучні чаші, слоїки з валиками, часом бронзові шпильки, кістяні гостряки стріл та елементи кінської упряжі.

Історична доля культури Ноа

Вважається, що ноанці були протофракійцями й розмовляли якимсь древнім діалектом фракійської мови. Культура Ноа еволюціонувала в ґава-голіградську культуру (див. Ґава-голіградська культура).