Етнокультурні спільноти
Про сім’ї археологічний культур праУкраїни
Якщо археологічні культури порівнювати із окремими людьми, то етнокультурні спільноти доречно уявити саме як їхні сім’ї. Важко утримати в пам’яті разом більше ста археологічних культур праУкраїни, про які йдеться в цьому проекті. А от півтора десятки їхніх об’єднань/сімей уявити уже цілком можливо. Тим більше, що відповідні «портрети» виглядають досить виразними і легко впізнаються навіть із сьогодення.
Культури близькі за генезисом, мовою та певними рисами побуту об’єднують в етнокультурні спільноти чи етнокультурні кола. Ознаки етнокультурної спільноти сформулював ще Геродот...
Що таке етнокультурна спільнота
● спільну кров (homaimon), тобто спільне походження;
● спільну мову (homoglōsson);
● спільні святилища та жертви (theōn hidrumata te koina kai sousiai), тобто спільну або близькі між собою релігії,
● а також спільні звичаї (ēthea homotropa) - як тепер би сказали, спільну культуру.
При цьому слід зауважити, що етнокультурні спільноти (або в більш широкому розумінні етнокультурні кола) не є явищем статичним та постійним. Шляхом зміни мови, акультурації, усиновлення та релігійного навернення окремі особи чи групи можуть з часом переходити з однієї спільноти в іншу. Етнічні групи можуть розділятись на підгрупи, які з часом можуть стати окремими етнічними групами через ендогамію чи фізичну ізоляцію від батьківської групи і творити нові матеріальні культури. І навпаки, окремі етноси та культури можуть об’єднуватись в єдиний етнос чи культуру. На теренах України в різні часи існували культури, шо належали до низки етнокультурних спільнот, пов’язаних між собою спільним походженням.
Основні етнокультурні спільноти на теренах праУкраїни
Ґраветтська культурна спільнота
Існувала між 33 000 та 19 000 роками до Р.Х. і об’єднувала культури, що утворились внаслідок міграції різних груп палеолітичних мисливців з Близького Сходу до Європи. Всі ці групи мали спільне походження і володіли спільною для всіх них індустрією обробітку каміння. Завдяки цій індустрії, яка була більш продуктивною ніж існуючі на той час в Європі, прибульці змогли асимілювати нечисленні групи більш ранніх мігрантів також близькосхідного походження та, можливо, неандертало-людських метисів. Переважна більшість сучасних європейців в тій чи іншій мірі є спадкоємцями ґраветтської людності Європи. Більшість українців по жіночій лінії є прямими нащадками ґраветтців.
Епіґраветська культурна спільнота
Існувала між 19 000 і 7 500 роками ло Р.Х. в перехідний між фінальним палеолітом та мезолітом період. Епіґраветська культурна спільнота об’єднувала в собі культури післяльодовикової Європи, які виводились з ґраветтської культурної спільноти. Річ у тім, що останній льодовиковий період в Європі розділив континент на дві зони в яких людське життя було більш-менш можливим – західний франко-кантабрійській регіон, який включав в себе Піренейський півострів та південь Франції та східний – балкано-причорноморський. Ці регіони ще називають рефугіумами, себто притулками. Епіґраветська культурна спільнота почала формуватися саме в східному рефугіумі, частиною якого були землі сучасної України.
Саветеріанське культурне коло
У складі декількох культур європейського мезоліту існувало між 11 000 та 6 500 роками до Р.Х. Назва походить від місця першої знахідки в Sauveterre-la-Lémance у французькому департаменті Лот-і-Гаронна (Lot-et-Garonne). Саватеріанські культури поширились на значних теренах західної та центральної Європи. Характерні артефакти включають геометричні мікроліти та вістря на мікролезах. Є докази ритуальних поховань.
Лінгбійське культурне коло
Існувало між 11 000 та 5 000 роками до Р.Х. і об’єднувало в собі пізнопалеолітичні та мезолітичні племена різні за етнічним походженням (тому цю групу культур описують радше як коло, а не як спільноту), матеріальна культура яких мала за основу культури Лінгбі та аренсбурзьку які близько 13 000 року до Р.Х. сформувались на південному узбережжі Балтійського моря. Ці люди спеціалізувались в полюванні на північних оленів, а тому шляхи їхніх міграцій тісно пов’язані з міграціями цих тварин. Характерними для лінгбійського культурного кола були рогові сокири і грубі крем'яні вістря списів або стріл з широкою насадкою.
Староєвропейська культурна спільнота (Дунайська цивілізація)
Існувала між 6 500 та 2 700 роками до Р.Х. об’єднувала доіндоєвропейські землеробські культури південно-східної та центральної Європи, спільними рисами яких були землеробство, матріархальний родовий лад, культ Великої Богині і, можливо, близькі мови палеоєвропейської мовної групи. Староєвропейська культурна спільнота була наслідком акультурації та часткової асиміляції нащадками балканських та центральноєвропейських епіґраветців мігрантів з Малої Азії, носіїв неолітичних технологій. Термін Стара Європа впроваджений литовським археологом Марією Гімбутас (Birutė Marija Alseikaitė-Gimbutienė, ⋆23.01.1921 — †02.02.1994) а Дунайська цивілізація – австралійським археологом Вером Гордоном Чайлдом (Vere Gordon Childe, ⋆14.04.1892 – †19.10.1957). Як показали результати дослідження, ДНК кожного п'ятого українця містить в собі гаплогрупу, спільну з староєвропейцями.
Угро-фінська (уральська) культурна спільнота
Традиційне об’єднання всіх етносів, мова яких відноситься до уральської мовної сім'ї. Вважається, що територія, де розмовляли протоуральськими мовами знаходилась між Балтійським морем та Уральськими горами з прогнозованою часовою глибиною 3 500-4 500 років до Р.Х. Сьогодні чотири найбільші етнічні групи, що розмовляють угро-фінськими мовами, - це угорці (14,5 млн), фіни (6,5 млн), естонці (1,1 млн), мордва (0,85 млн).
Арійська (праіндоєвропейська) культурна спільнота
Існувала між 6 500 та 3 000 роками до Р.Х. у північному Причорномор’ї та Приазов’ї. Включала в себе декілька груп невеликих племен, нащадків місцевих епіґраветтців та мігрантів з Кавказького регіону. Арійська культурна спільнота об’єднувала пастуші культури степового Лівобережжя, спільними рисами яких були способи господарювання (відгінне скотарство), патріархальний родовий лад, культи неба, сонця й чоловічих богів й спільна арійська (праіндоєвропейська) мова. Термін arya – це перша, відома нам, самоназва, яка використовувалась цими людьми для позначення себе як етнокультурної групи на відміну від сусідів, відомих як anarya (не-арії). По чоловічій лінії більше половини українців є прямими нащадками арійської спільноти.
Рання індоєвропейська культурна спільнота
Утворилась внаслідок сприйняття доіндоєвропейськими народами Європи мови, звичаїв та суспільного ладу людності арійської ямної культури в 3 100 – 3 500 роках до Р.Х. Завдяки своєму походженню ця спільнота була мультиетнічною та мультикультурною, об’єднуючими чинниками якої були спільна мова, суспільна організація, традиції та вірування. З часом єдина індоєвропейська мова розділилась на декілька мовних сімей. Індоєвропейські мови є рідними для переважної більшості населення Європи, Іранського плоскогір'я та північного Індостану. Загалом 46% людства розмовляє однією з індоєвропейських мов як першою мовою.
Індоіранська культурна спільнота
Є наслідком подальшого розвитку арійських племен ямної культури, котра, починаючи з 3 000 року до Р.Х., почала розділятись на дві гілки – західну іранську та східну індоарійську. Зараз індоіранські мови становлять найбільшу групу індоєвропейської мовної сім'ї. Вони включають понад 300 мов, якими розмовляють приблизно 1,5 мільярда носіїв.
Іраномовна культурна спільнота
Сформувалась в чорноморсько-каспійському міжмор’ї близько 2 000 року до Р.Х., відділившись від західної гілки індоіранської культурної спільноти. Термін iran походить безпосередньо від середньоперського слова Aryān – спільної назви всіх іранських народів. Аріянами також називали землі, заселені цими народами - аріяни. Скіфська держава, що існувала на теренах праУкраїни.
Слов’яномовна культурна спільнота
Виникла на просторі між середньою течією Дніпра та верхньою течією Вісли близько 1 800 року до Р.Х. Реконструйований автонім Slověninъ зазвичай вважається похідним від slovo або спорідненого slava, котрі, своєю чергою походять від арійського кореня ḱlew- (говорити про). Прабатьківщиною слов'ян є сучасна південно-східна Польща, північний захід України та південна Білорусь. В слов’яномовну культурну спільноту упродовж її існування вливались різні етноси, котрі з різних причин переймали слов’янську мову. Західні слов’яни асимілювали частину германських та кельтських племен (бойї), давніх балтів (пруси), а пізніше аварів та мадярів. Південні слов'яни з більшої частини регіону змішалися з іллірійцями, даками, фракійцями, еллінами, кельтами (скордисками), а також з римлянами і романізованими місцевими мешканцями. Східні слов’яни значною мірою асимілювали балтське та угро-фінське населення Середньоруської височини.
Балтська культурна спільнота
Виникла одночасно з слов’янською, відділившись від спільної германо-слов’яно-балтської індоєвропейської основи близько 1 800 року до Р.Х. в верхній течії Дніпра та в долині річки Березини. Термін балти (baltiësi) походить від Балтійського моря. Спираючись на назви річок і топоніми балтського походження, можна стверджувати, що звідти балти розселились по території сучасних Латвії, Литви, Білорусі, північної України, Росії аж до Пскова та вздовж морського узбережжя та дельти Вісли до кордону сучасної Німеччини.
Фракійська культурна спільнота
Окрім південного заходу України проживала на території сучасних Болгарії , європейської Туреччини, південної Сербії, північної Греції, в Молдові та Румунії. Існує гіпотеза, що фракійці належали до балтійської гілки індоєвропейців або, принаймні, були дуже близькими до них. Фракійська культурна спільнота виникла близько 1 800 року до Р.Х. внаслідок тих самих процесів дроблення єдиного центральноєвропейського індоєвропейського масиву, які привели до появи слов’янської, балтської та германської етнокльтурних спільнот. До речі, назва Балтійського моря та балтських народів можливо походить від фракійського слова bel/bial – білий (в значенні північний). Фракійські народи були асимільовані своїми сусідами – насамперед римлянами (сучасна назва румунів – români власне й означає римлян), а також еллінами та слов’янами. Після VI століття фракійська культурна спільнота припинила своє існування.
Германська культурна спільнота
Германські народи населяли північно-західну та центральну Європу й Скандинавію в давнину та в ранньому середньовіччі. Етимологія латинського слова Germani достеменно невідомо, однак можна допустити, що воно може бути пов’язане з кельтським словом gairm – сусіди, оскільки було переданні римлянам через носіїв кельтської мови. Усі германські мови походять від єдиної арійської мови від якої вони почали відокремлюватись після 2 500 року до Р.Х. Протягом догерманського лінгвістичного періоду (2500–500 роки до Р.Х.) на германську прамову вплинула невідома неіндоєвропейська мова, яка все ще помітна в германській фонології та лексиці. Регіон формування германської культурної спільноти приблизно розташований між Рейном, Віслою, Дунаєм та південною Скандинавією.
Греко-римська (антична) культурна спільнота
Синонімічні назви тут - класична античність, класична ера, класичний період, класична епоха. Спільнота існувала між VIII століттям до Р.Х. та VIII століттям нашої ери з центром на Середземному морі, та включала в себе взаємопов’язані цивілізації стародавньої Греції та стародавнього Риму, відомі як греко-римський світ. Культура стародавніх греків разом із деякими впливами стародавнього Близького Сходу була основою європейського мистецтва, філософії, суспільства та освіти аж до періоду Римської імперії. Римляни зберігали, наслідували та поширювали цю культуру в Європі, поки не змогли конкурувати з нею, і класичний світ почав говорити латиною поряд з грецькою.
Латенізована культурна спільнота
Розвивалася і процвітала в пізньому залізному віці (приблизно з 450 року до Р.Х. аж до римського завоювання в І столітті до Р.Х.). Латенська культурна спільнота сформувалась на основі кельтської гальштатської культури під значним впливом греків у доримській Галлії. Територія латенської спільноти відповідала нинішній території Франції, Бельгії, Швейцарії, Австрії, Англії, південної Німеччини, Чехії, північної та центральної Італії, Словенії, Угорщини, Словаччини, Сербії, Хорватії, румунської Трансільванії та прикарпатського регіону України. Хоча немає згоди щодо регіону, в якому вперше з’явилась латенська культура, центр культури знаходився в долинах річок Марна й Мозель. Потужний латенський імпульс спонукав до утворення на східній периферії Кельтики так званих латенізованих культур, які не бувши за своїм етнічним складом спорідненими з кельтами (переважно слов’яни та фракійці), запозичили багато елементів латинської культури.
Тюркська культурна спільнота
Виникла в Центральній Азії, можливо, в Алтайсько-Саянському регіоні, Монголії чи Туві між IV та VI століттями нашої ери. Спочатку носії прототюркської мови потенційно були як мисливцями-збирачами, так і землеробами, але пізніше стали кочовими скотарями. Ранні тюркські групи демонстрували широкий спектр як східноазіатських, так і західноєвразійських фізичних ознак та генетичних маркерів завдяки мовним змінам, акультурації, завоюванням, змішуванню та релігійним конверсіям. Назва тюрків походить від давньотюркського слова Türük/Törük, що означало потужний або сила.
