Прапращури двох народів

Нащадки аріїв та староєвропейців

Як вказує назва, середньодніпровська культура з’явилась в середній течії Дніпра. Але не тільки локалізація чинить її людей безпосередніми предками українців. Середньодніпровська культура є спадкоємицею арійською ямної культури (див. Ямна культура) і, одночасно, її можна вважати останньою фазою трипільської культури (див. Трипільська культура). Власне кажучи, середньодніпровська культура утворилась саме внаслідок взаємної асиміляції групи кочових племен ямної культури та пізніх трипільців. У контексті курганної гіпотези1 середньодніпровська культура вважається головним центром експедицій (або вторгнень, якщо комусь це більше подобається) ямної культури та її нащадків на північ і, особливо, на захід, та зоною контакту між праіранськими та прабалтослов’янськими елементами формування єдиного індоєвропейського простору.

Спочатку середньодніпровські племена просунулися із правобережжя середнього Подніпров’я на північ і на Лівобережжя, потім на береги рік Десна, Прип’ять, Сож, а у другій половині існування культури освоїли береги верхнього Дніпра. Географічно середньодніпровська культура сусідила на заході з культурою кулястих амфор (див. Культура кулястих амфор) і, вочевидь, конкурувала з нею. А от з людьми ямної культури, які були близькими родичами середньодніпровців, стосунки укладались інакше — обидва народи розмовляли близькими мовами, які належали до індоєвропейської мовної сім’ї, мали схожі релігійні переконання і пам’ятали про спільне походження. Тому взаємні впливи середньодніпровців та ямників були значущими.

Господарство середньодніпровців

Основою господарства середньодніпровців були скотарство та землеробство, навички якого вони перейняли у трипільців. Середньодніпровці сіяли пшеницю, жито, овес, просо та ячмінь, обробляючи землю ралом. Розводили велику рогату худобу в основному заради молока, оскільки ген, що сприяє засвоєнню лактози вони успадкували від своїх предків-ямників. Заради м’яса тримали свиней та коней, яких використовували і для верхової їзди. Полювання та рибальство теж відігравало свою роль.

З кременю виготовляли кам'яні сокири з просвердленим отвором для топорища, кремінні ножі, вістря стріл та списів, скребачки, булави, мотики, зернотерки, грузила. Достатньо багато виробів з кістки та рогу, особливо дуже характерні для середньодніпровської культури кістяні шпильки молоточкової форми. Виробів з металу кавказького й прикарпатського походження було небагато — це шила, ножі, сокири двох типів, діадеми, гривні, скроневі кільця, браслети. На пізньому етапі розвитку у середньодніпровців з’являються й бронзові речі власного виробництва.

Посуд середньодніпровців представлений великими плоскодонними посудинами з опуклим тулубом, виліпленими із глини з домішками піску й товченого кварцу. Столовий посуд більш різноманітний і виготовлений більш якісно з добре випаленої глини з домішками піску. Виділяються горщики, амфори, кубки чи келихи з високою шийкою, слоїки й чаші. Орнамент виконаний відбитками шнура, прокресленими лініями, лінійним штампом. Серед найпоширеніших візерунків – заштриховані трикутники, ялинки, горизонтальні та діагональні ряди. Були розвинені ремесла – обробка шкір, ткацтво, пошиття одягу.

Життя, смерть та віра

Великі та велелюдні села середньодніпровської культури знаходились на мисах і високих ділянках берегів рік. Хати, зазвичай, були великими, двокімнатними, зробленими з дерев’яних брусів з обов’язковими вогнищами посередині головної кімнати. Небіжчиків середньодніпровці хоронили на курганних та ґрунтових цвинтарях дуже часто у заплавах рік.

Обряд поховання був різним – на початку існування культури покійників клали у могильну яму на бік у скорченому положенні або у випрямленому навзнак. Могильну яму, овальної чи прямокутної форми, перекривали дерев’яним настилом, а зверху насипали невисокий курган. На пізніших етапах розвитку середньодніпровської культури в похоронному обряді з’являється кремація за межами цвинтарів, коли у могилу всипали перепалені кістки, перемішані з попелом.

Часом, за кочовими традиціями, трапляються впускні поховання у більш ранні кургани ямної культури. Поховання завжди супроводжувались похоронними дарами, зазвичай керамікою та бойовими сокирами, кількість яких, очевидно, залежали від прижиттєвого статусу небіжчика, що свідчило про патріархально-родовий лад з ознаками майнової нерівності. Традиційне арійське багатобожжя, культи сонця й вогню та віра в загробне життя були властиві людям середньодніпровської культури.

Прямі предки слов’ян та балтів

Середньодніпровська культура контролювала найзручніші шляхи, які вели у центральну й північну Європу зі степів. Тому середньодніпровці вели дуже активний обмін з народами північного Кавказу, Карпато-дунайського та Балтійського регіонів. Племена середньодніпровської культури взяли участь у формуванні тшинецько-комарівської культурної спільноти (Див. тшинецько-комарівська культура) та мар’янівської культури, себто дали початок як слов’янській гілці індоєвропейських народів, так і балтським народам.