Митці й канібали

Походження

Материнською для культури мальованої кераміки, як і для декількох інших староєвропейських, була культура лінійно-стрічкової кераміки (див. Культура лінійно-стрічкової кераміки). Однак механізм формування цієї культури є незвичайним. Зазвичай людність культури лінійно-стрічкової кераміки, як більш розвинена й агресивна, підкорювала собі та асимілювала переважну частину аборигенів. Однак, у випадку культури мальованої кераміки, основою стала місцева, ще мезолітична людність, яка прийняла до себе якусь кількість вихідців зі спільноти лінійно-стрічкової кераміки, що зберігали традиції давнішої старчево-крішської культури (див. Старчево-крішська культура). При цьому частка місцевого населення значно переважала кількість мігрантів. Можливо також, що міграція з Балкан відбувалась постійно, але кількісно дуже невеликими хвилями — люди лінійно-стрічкової кераміки покидали рідні землі й, виходячи на території, де ще панували мезолітичні мисливці, змішувались з ними.

Господарство

Основою господарства було землеробство вогнево-підсічного типу. Поля обробляли мотиками з оленячого рогу, кременю або сланцю. Сіяли пшеницю, полбу, ячмінь, просо, горох, сочевицю та мак. Збирали дикі яблука, горіхи, суницю та вишню. Крім землеробства, важливу роль відігравали розведення великої рогатої худоби та свиней, а також полювання, яке крім м’яса давало шкури, кістки та роги для виготовлення знарядь праці. Мисливською зброєю були лук і стріли з крем’яними наконечниками дуже архаїчного типу, характерного ще для тарденаузької культури (див. Мурзак-кобинська культура), а також рогові сокири. Характерними були леза, заточені з двох боків, короткі віялоподібні скребачки, довгі шила з чітко вираженим жалом, кам’яні сокири у формі копита. Сировину для виготовлення інструментів отримували з родовищ волинського кременю або в результаті обмінної торгівлі (переважно кремінь високої якості з копалень Свєнтокшиських гір). На додаток до гончарства, обробки каменю, рогу та кістки, було відоме також ткацтво.

Естетична унікальність

Люди культури мальованої кераміки виготовляли кухонний та господарський посуд з відмуленої глини з додатками органічних домішок, дрібної жорстви або піску. Для виготовлення столового посуду таких домішок, як правило, не застосовували. Кераміку склеювали з окремих глиняних валиків. Сформувавши стінку посудини, її ретельно розгладжували, а у випадку столового начиння ще й натирали соломою. Серед посуду домінують кулясті горщики та миски на ніжках, глечики з високими шийками та посуд з плоским дном, схожий на кераміку старчево-крішської культури. Столовий посуд покривали фарбою на основі рідкої глини з додатками пігментів, яку наносили на поверхню виробу перед випалом, а після випалу розмальовували чорною фарбою. Ця технологія власне й дала назву культурі. Окрім характерного оздоблення глиняного посуду, художні таланти людей мальованої кераміки проявлялися й іншими способами. Вони, для прикладу, виготовляли намистини з різних матеріалів (кістки, мушель, глини та каміння), якими обшивали своє вбрання. Відомі також фігурки людей, прикрашені різьбленим орнаментом, амулети з кістки та бурштину.

Села та житла

Людність мальованої кераміки охоче селилась поблизу річок та струмків. Село та землі довкола них експлуатували близько десяти-п’ятнадцяти років, потім переселялись трохи далі, потім ще далі і ще далі, а через кілька десятків років повертались знову назад. В одному селі проживало десь біля півтори сотні осіб. Будинки в селі розташовувались невеликими групами по дві-три хатини, - свого роду хутірцями, між якими був доволі великий простір, заповнений ланами та городами, оточеними чагарником. Поселення оточені частоколом, ймовірно, призначеним для захисту худоби. Хати були прямокутними, їхня конструкція трималась на вкопаних у землю дубових стовпах, простір між якими заповнювали плетеним тином, обмазаним глиною. Дах, вкритий соломою, підтримував ряд стовпів усередині приміщення. Внутрішнє приміщення ділилось на дві кімнати — спальню й майстерню з кухнею та обігрівалось відкритими вогнищами або печами.

Ритуальний канібалізм

Померлих ховали як біля жител, так і на окремих цвинтарях, найімовірніше призначених для кількох поселень. Померлих клали у яму в скорченому положенні, найчастіше на лівому боці, з невеликою кількістю похоронних дарів. Характерно, що біля жител найчастіше хоронили жінок та дітей, а не дорослих чоловіків. Це, очевидно свідчило про матрилокальність роду у людей мальованої кераміки — предками роду вважались жінки, а не чоловіки. Контекст знахідок та стан збережених кісток вказують на існування ритуального канібалізму, що до речі не було чимсь винятковим в доісторичній Європі. Зрештою, язичницькі й християнські звичаї причастя є нічим іншим, як канібалізмом в символічній формі.

Історична доля культури мальованої кераміки

В Закарпатті населення культури мальованої кераміки стало основою наступної полгарської культури.