Пострах Європи

Час роздроблених черепів

Процес індоєвропеїзації, який розпочався в північному Причорномор’ї в середині IV тисячоліття до Р.Х. доволі швидко перекинувся в центральну Європу. Носіями індоєвропейської ідеї були, звісно ж, племена й клани ямної культури (див. Ямна культура), які долиною Дунаю почали вливатись в Європу. ДНК скелетів людей шнурової кераміки, знайдених у Європі, приблизно в 75% випадків схожа з ДНК людей ямної культури. Генетичні дослідження дають картину цілеспрямованого переселення, а не звичайних для тих часів грабіжницьких походів, оскільки серед мігрантів були й чоловіки й жінки в приблизно рівній кількості. Можливою моделлю творення культури шнурової кераміки була заміна еліт місцевих племен на еліту прибульців. Ця заміна відбувалась, часом, доволі жорстко, а часом і жорстоко. Появу людей культури шнурової кераміки в північній Європі та Скандинавії називають періодом роздроблених черепів, через величезну кількість братських могил місцевих мешканців, кістяки яких носять сліди бойових травм, спричинених бойовими сокирами прибульців.

Гендерні революціонери

Втім, військова сила ямників не була їх головним аргументом. Найголовнішим була приваблива, особливо для молодих староєвропейців, ідеологія заперечення влади Великої Богині й жіночого начала взагалі. Можна навіть сказати, що ямники-арійці були гендерними революціонерами. Очевидно, додатковим аргументом стала чума, яка приходила разом з ямниками і спустошувала села землеробів. В результаті, протягом кількох поколінь змінились звичаї, вірування й мови. І однією з найбільших європейських культур, які постали внаслідок цього процесу, була саме культура шнурової кераміки. Назву ця культура отримала від звичаю тамтешніх домогосподарок, які, як ми пам’ятаємо самі ліпили посуд для своїх домашніх вогнищ, обмотувати перед випалом горловини своїх горщиків мотузкою. Це робилось не стільки для краси, як для того, щоб зручніше було тримати цей горщик в руках або знімати його з вогнища рогачем. Шнуровий орнамент був характерною ознакою багатьох степових племен. Як ми пам’ятаємо, саме так робили ще середньостогівські гончарі (див. Середьостогівська культура).

Спільнота культур шнурової кераміки

Етнічною основою культури шнурової кераміки стали, очевидно, люди культур лійчастого посуду (див. Культура лійчастого посуду) та, частково, кулястих амфор (див. Культура кулястих амфор), а також деякі інші пізні культури Старої Європи. А оскільки населення культури шнурової кераміки було дуже неоднорідним за походженням, виділяють близько двох десятків локальних груп, об’єднаних в спільноту шнурової кераміки. В Україні це: прикарпатська група племен шнурової кераміки (Прикарпаття, Поділля, південно-східна Волинь), городоцько-здовбицька (західна Волинь між ріками Буг та Случ) та стрижівська (західна Волинь та Холмщина).

Словацький археолог Войтехом Будинський-Крічка (Vojtech Budinský-Krička, ⋆24.07.1903 — †05.01.1993) навіть виділив групу шнуровиків, яка замешкала гірські райони Словаччини, Польщі та українського Закапрпаття, в окрему культуру, яку назвав культурою курганів (зі словацької Skupina východoslovenských mohýl). Близькою до культури шнурової кераміки була й середньодніпровська культура, яка з’явилась в результаті схожих процесів — індоєвропеїзації ямниками пізнього трипільського населення (див. Трипільська культура).

Спосіб життя

Попри степове скотарське походження еліт, значна частина племен культури шнурової кераміки займалась землеробством та присадибним скотарством. Очевидно, на той час землеробство знову стало рентабельним способом господарювання. Шнуровики сіяли ячмінь та пшеницю, горох, бобові та льон. Поля обробляли з використанням рала та волових запрягів, користувались колісними возами. Розводили велику рогату худобу, свиней та коней, полювали та рибалили. Бар’єр лактозонетолерантності було подолано, а тому щоденною їжею шнуровиків, окрім каш та прісного хліба, стали молочні продукти — цільне молоко, масло, сир та кисляк. Втім, серед племен шнурової культури були й пастухи-кочовики, котрі дотримувались звичаїв предків і переганяли овечі отари з місця на місце.

Господарство людей шнурової кераміки

Інструменти й вістря стріл та списів виготовляли надалі з кременю, кістки й шліфованого сланцю. У тому числі плоскі сокири, ножі, долота й тесла для роботи з деревом. Дуже багато було кам’яних бойових сокир, які, очевидно, були обов’язковим атрибутом кожного дорослого чоловіка, і могили чоловіків зазвичай містять таку сокиру. На пізніших етапах розвитку культури з’являється щораз більше мідних, а потім і бронзових виробів — бойових сокир, кинджалів, прикрас та інструментів. Мідь та олово для бронзових сплавів постачались в основному з Балкано-карпатського регіону.

Кераміка майже завжди прикрашалась орнаментом, який наносився на поверхню сирої глини за допомогою лляного або прядив'яного перевитого шнура, через що культура й отримала свою назву. Щоправда, згодом, відбитки шнура іноді замінювали різьбленим візерунком. Посуд ліпили з підготовленої глини з домішками піску. Найбільше виготовляли кухонних горщиків з широкими горлами, великих горщиків для молока, слоїків для припасів та сулій для напоїв. Майже для всіх культур шнурової кераміки властиві келихи з лійчастими шийками та амфори, які, мабуть, призначались для пива. Були також столові миски, чашки й кухлі.

Житла та кладовища

Люди культури шнурової кераміки зазвичай жили в дуже маленьких поселеннях, котрі часом в особливо сприятливих для землеробства місцях групувались у своєрідні агломерації. Основними типами житла були напівземлянки та наземні житла стовпової конструкції. Поселення часто переносили з місця на місце, але вони завжди розташовувались неподалік від спільного родового цвинтаря.

Для поховань копали ями глибиною близько метра і клали туди тіло покійника у скорченому положенні: чоловіки лежали на правому боці, жінки на лівому, обличчям на схід або південь. Могили часто вишиковували в ряд і зверху насипали невеликий курган. Похоронні дари залежали від статі небіжчика: чоловікам обов’язково клали кам’яну бойову сокиру, чашу та амфору (очевидно з пивом або питним медом), а жінкам — прикраси. Поховання завжди були індивідуальними, звідки походить ще одна назва культури — самотніх поховань.

Культура шнурової кераміки впродовж довгого часу вважалась прабатьківщиною народів всієї індоєвропейської мовної сім’ї, однак, у світлі найновіших даних, шнуровики розглядаються як предки протобалтослов’ян, протогерманців, протокельтів та протоіталійців.