Коли мандруємо іншими країнами, то звертаємо увагу на відмінності в бутті людей. Але зазвичай це досить поверхневий погляд. Археологія ж дуже прискипливо аналізує те, як жили люди різних стародавніх культур і розкладає все по полицях. Знайомлячись із життям пращурів, ми будемо спиратись саме на підхід та доробки цієї науки. Нагадаємо, що матеріали цього розділу відображаються також на нашій Мапі часів.

Довгі тисячоліття забезпечення їжею лишалось важливішим питанням для поколінь наших пращурів. Як вирішувалась ця проблема в різні часи? І на яких засадах йшов розвиток в цій царині? Тут Ви знайдете огляд підходів, що застосовувались праукраїнцями в різні епохи та на різних теренах.

Слово політика (від давньогрецького πολιτικά (politiká) - справа міст) стосується не тільки міст, хоча й народилось в давньо-грецьких містах-державах: політикою там називали способи вирішення проблем жителів полісу. Не буде перебільшенням твердження, що політика була одним із важливих аспектів життя наших пращурів аж від кам'яного віку. І за цей період в праУкраїні існувало величезне різноманіття форм політичного устрою.

За тисячоліття буття людей на теренах праУкраїни тут був представлений широкий спектр вірувань в потойбічні сили. Огляд цих вірувань згідно історичним епохам дозволяє простежити закономірності їх еволюції. Також тут ви знайдете короткі характеристики різних релігійних переконань, що були властиві конкретним археологічним культурам.

Як відомо, антропологія вивчає тілесну природу людей. Найбільш яскраво розбіжності їх тілесної будови проявляються в людських расах. Але в своїх класифікаціях антропологи йдуть значно глибше. Зокрема, широко використовується поняття антропологічного типу. Тут ми розглянемо антропологічні типи праукраїнців, чиї ознаки можемо бачити і в сучасному населенні нашої країни.

Якщо археологічні культури порівнювати із окремими людьми, то етнокультурні спільноти доречно уявити саме як їхні сім’ї. Важко утримати в пам’яті разом більше ста археологічних культур праУкраїни, про які йдеться в цьому проекті. А от півтора десятки їхніх об’єднань/сімей уявити уже цілком можливо. Тим більше, що відповідні «портрети» виглядають досить виразними і легко впізнаються навіть із сьогодення.

Мабуть, сучасну мову можна порівняти із течією великої ріки в її гірлі. Колись ці води належали різним притокам, які могутня ріка прийняла в своє русло. І тут всі вони стали єдиним потоком. Але в кожного з цих притоків — своя історія/географія і власні якості. Як же і коли притікли в сучасну українську мову ці води — слова?

Коли читаємо книжки або дивимось фільми й серіали про стародавню історію, то зустрічаємо персонажів, що діють в умовах минулого, але мислять точнісінько як ми самі. Неважко здогадатись, що такий підхід авторів «історичних реконструкцій» навряд чи відповідає істині. Але чи можемо ми насправді відтворити особливості мислення та світосприйняття далеких пращурів? Сучасна наука дає нам підстави для оптимізму...

Сьогодні слово «громадянин» для нас перш за все асоціюється із державою. Ми — громадяни України і, як такі, маємо певні права та обов’язки, вболіваємо за свою Країну, яку вважаємо Батьківщиною. Все вірно. Але за цим очевидним сенсом звичного слова лежить ще один більш глибинний шар. Бо громадянин це вочевидь член громади. І поняття громади як соціального інституту має історію значно глибшу, ніж у держав. Отже познайомимось із цією історією.

Похоронний обряд зазвичай відображає важливі аспекти світогляду людей, зокрема віру в те, чи повернеться душа померлого в цей світ, чи вона відправляється в незворотню подорож. При цьому такий ритуал є, вірогідно, найбільш консервативним видом обрядовості. Отже його особливості можуть багато що розповісти про те, яким бачили світ праукраїнці різних часів та культур.