Антична Греція вважається колискою сучасною європейської цивілізації. Однак, греки не були автохтонами на землях Еллади. Сюди вони прийшли кількома хвилями з країни, яку їхні міфи називали Еолідою, і яка нібито знаходилась в північній частині Балканського півострова. Втім, археологія вказує нам, що справжня батьківщина прагрецьких племен знаходилась ще далі — а саме в приазовських степах.
4 500 - 3200 до н.е.
Україна багата корисними копалинами, однак родовищ мідної руди тут майже нема. Попри це праукраїнці одними з перших (і не тільки у Європі) опанували навички металургію. Очевидно, що це був дуже непростий виклик, який, як виявилось став чудовим стимулом для подальшого розвитку цивілізації в Україні.
Книга 2: Від трипільців до аріїв
Часи міді та збіжжя збереглись в міфах людства як спогади про золотий вік. Це був світ, де між людьми панувала злагода, а Велика Богиня дарувала їм все, що потрібно для щастя. Все? Мабуть, ні, бо знайшлись люди, які чомусь не захотіли так жити. І сотворили свій світ. Той, у якому зараз живемо ми з Тобою. Ким були ті люди та що їх не влаштовували у світі щастя? Як саме вони вплинули на українську вдачу?
Репінська культура на мапі
Відображення Репінської культури на мапі часів
Походження репінської культуриНа початку IV тисячоліття до Різдва група середньостогівських племен (див. Середньостогівська культура) відкочувала з району середньої течії Дніпра в нижнє Подоння, розірвавши зв’язки зі своїми одноплемінниками. Що було цьому причиною, - внутрішні міжусобиці, світоглядні конфлікти чи економічні мотиви, - ми не знаємо, але кілька століть ця група розвивалась цілковито самостійно. В результаті в нижній течії Дону постала нова культура, яка отримала назву репінської.
Минув ще якийсь час, і частина репінців повернулась назад і стала розселятись у нижньому Подніпров’ї. Зробити це було нескладно, оскільки основою репінського господарства було конярство — вісімдесят відсотків всього стада свійських тварин становили саме коні, а решту корови та вівці. Велике значення надавалось мисливству й, особливо, рибальству, а землеробство відігравало маргінальну роль, і ним займались жінки.
Репінське господарствоЧерез дефіцит якісного кременю та відсутність можливостей для обміну з іншими племенами, кременевих знарядь було небагато. З кременевих пластин виготовляли скребачки, трикутні вістря стріл та списів, короткі леза. Далеко більше предметів виготовляли з кості й рогу — тесла, кинджали, бойові молоти, рибальські гачки, елементи кінської збруї. А от мідних виробів було мало. Знайдено всього лиш кілька ножів та чотиригранне шило, які, очевидно, були імпортом з північного Кавказу.
Кераміку репінської культури виготовляли з глини з домішками товченої мушлі. Посуд гостродонний, округлий, товстостінний з високим горлом. Частина посуду мала жолобчастий, рідше комірцевий вінчик, а верхню частину посудини прикрашали відбитками гребінця чи мотузки, надколами, наліпками та защипами. Елементи візерунка утворюють ряди, зиґзаґи й лінії.
Житла та кладовищаПостійні поселення репінців були невеликими та складались з декількох мазанок, покритих очеретом. Всередині кожної з хатин було вогнище, обкладене камінням та призначене для обігріву й приготування їжі. Поряд з будівлями знаходились господарчі ями та повітки-майстерні. В поселеннях, очевидно, тільки зимували, а теплу пору року проводили в місцях полювань, риболовлі та на пасовищах, де ставили тимчасові курені з жердин, гілок і трави. Для репінської культури характерні ґрунтові поховання.
При цьому, упродовж існування культури поховальний обряд змінився. Якщо на початку небіжчиків клали у могильну яму на боці у скорченому стані й засипали землею, то пізніше їх уже клади навзнак, неодмінно головою на схід та обов’язково посипали червоною вохрою. Над похованням насипали невеликі кургани, дуже часто з індивідуальними невеликими кромлехами та огорожами. Похоронний інвентар був небагатим, небіжчикам в останню путь давали, зазвичай, декілька горщиків (ймовірно з кашею) і нічого більше.
Пращури ахейців та індусівРєпінська культура була невеликою і дуже бідною, однак Лев Клейн доводить, що саме західна частина репінців, яка, разом з людьми ямної культури (див. Ямна культура), мігрувала на північ Балканського півострова, стала одним з предків греків-ахейців. Східна ж частина репінців, також разом з ямниками, перемістилась в Приуралля де ввійшла до складу андроновської культури яку, зазвичай, пов’язують з індоіранцями. Саме спільним походженням з приазовських степів пояснюється помітна схожість давньоіндійської та давньогрецької міфології.