Походження культуриКультура багатопружкової кераміки склалась на основі місцевої катакомбної культури (див. Катакомбна культура), до якої долучились мігранти з північного Кавказу. Ким були ці переселенці достеменно невідомо, однак серед кістяків широколицих високих та кремезних європеоїдів трапляються й кості вузьколицих та грацильних людей. Можливо також, що в синтезі культури багатопружкової кераміки взяли участь ще й вихідці з півночі Балканського півострова, вірогідно прафракійці (див. Липська культура) або прафригійці1.Господарство людей багатопружкової культуриНа початку існування культури її господарство базувалося на кочовому скотарстві, але з часом все більшого значення набувало землеробство. Розводили велику рогату худобу, овець, а також, меншою мірою, кіз та свиней. Велике значення мали й коні. На археологічних пам'ятках культури багатопружкової кераміки знайдено чимало собачих кісток, що може свідчити про те, що собак використовували для бойових цілей. Більшість інструментів вироблялась з кременю — скребачки, леза ножів, мікролітичні вкладні до серпів, вістря для стріл та списів, булави. Зі сланцю робили зернотерки, ступи та товкачі, ковадла, точила, ромбоподібні грузила, шліфовані сокири. З кості вирізали поясні пряжки, вістря, руків’я інструментів, гачки, елементи кінської упряжі.

Оригінальною та легко пізнаваною була кераміка багатопружківців, яка виготовлялась за унікальною, властивою тільки цій культурі технологією. Її ліпили вручну з багатьох паралельних горизонтальних пружків, що й дало назву культурі. На ці пружки наносили геометричний орнамент та ямочки для пальців. Посуд ліпили з глини з домішкою піску, товченого кварцу та мушель. Основна форма кераміки – горщик з високими вінцями. Є також кухлі, слоїки, миски. Орнамент посуду багатий і різноманітний, часто вишуканий — горизонтальні лінії розміщуються на шийці, трикутники та паркетний візерунок – на плічках, ялинки та горизонтальні лінії – на нижній частині посудини. У ливарній та металургійній промисловості людей культури багатопружкової кераміки була характерна залежність від північнокавказьких центрів сировини та виробничих навичок. За північнокавказькими моделями виготовляли бронзові сокири та леза кинджалів. Більша частина бронзи йшла на виготовлення зброї, однак, подекуди вже траплялись бронзові серпи, долота чи тесла. Розвинуті були й ремесла, ткацтво чи кушнірство.Воїни на колісницяхТа найголовнішим, стратегічним здобутком багатопружківців було освоєння виробництва коліс зі спицями. Це дало можливість створити та використовувати стратегічну зброю бронзової доби — легку двоколісну бойову колісницю. Щоправда, щоб цей винахід запрацював, довелось навчитись виготовляти бронзові втулки для осей та спеціальну кінську упряж, а ще вивести породу коней, яких можна було запрягати в цю упряж. Оскільки колісниці у багатопружківців з’явились дуже швидко, упродовжі життя одного покоління, то слід допустити, що ідея колісниці була запозичена від приуральських степових племен, близьких родичів катакомбників, які колісницями уже користувались. Разом з винайденим катакомбниками композитним далекобійним луком та достатньою кількістю бронзи, яка була тоді металом війни, бойова колісниця на якийсь час перетворила людей багатопружкової культури на панівну силу в північному Причорномор’ї.Поселення та цвинтаріПоселення людей культури багатопружкової кераміки розташовувались на низьких терасах, заплавних підвищеннях та корінних берегах рік. Села складались з прямокутних та овальних напівземлянок та наземних глинобитних споруд, часом двокімнатних. Села не укріплювали по периметру, але майже в кожному поселенні було щось, на кшталт невеликої фортеці в якій населення могло оборонятись від ворожих набігів. Зовнішніх ворогів у багатопружківців не було, але міжкланова та міжплемінна ворожнеча були, вочевидь, побутовим явищем.

Біля села, зазвичай, знаходився родовий цвинтар. Покійників хоронили у скорченій позі у ямах, зрубах та кам’яних скринях. Дно, стіни й перекриття поховань викладали камінням, а тіло посипали вохрою. Іноді до могильної ями добудовували підбій-катакомбу в яку небіжчиків клали в положенні навзнак. Над могилою насипали курган або перекопували давніші, вже наявні кургани. Відомі статусні поховання воїнів-колісничих у великих ямах зі зрубами, яких хоронили разом з колісницями, кіньми та в бойовому обладунку. На думку Софії Березанської2 могили військовиків з колісницями належали племені чи групі племен, чиї воїни здійснили похід на Мікени й повернулись на батьківщину. В останню путь небіжчику також дарували керамічні й кістяні пряжки, кременеві леза, дерев’яні чаші, намисто, бронзові ножі, кам’яні булави, сокири. В жіночі могили клали посуд та прикраси.Війни та переміниУ лівобережній Україні культура багатопружкової кераміки змінилася зрубною культурою (див. Зрубна культура). Попри те, що зрубна культура генетично дуже тісно пов’язана з катакомбною та багатопружковою культурами і є, фактично, її спадкоємицею, зміна культур не відбулась мирним шляхом, про що свідчать тисячі крем’яних наконечників стріл у стінах оборонних фортів сіл багатопружкової культури. В результаті громадянської війни у степовому Подніпров’ї культура багатопружкової кераміки змінилась сабатинівською (див. Сабатинівська культура), а у середньому Подніпров’ї та Поліссі – тшинецько-комарівською (див. Тшинецько-комарівська культура). Частина людей культури багатопружкової кераміки разом з деякими катакомбними племенами мігрувала на Балкани, взявши участь у формуванні дорійської3 хвилі греків.