Перші, другі, справжні

Перші: архантропи

Колискою людства вважається Велика рифтова долина – геологічний розлом, який тягнеться теренами сучасних Еритреї, Ефіопії, Кенії й Танзанії з північного сходу на північний захід аж до теперішньої ПАР. Саме тут знайдено найбільш ранні останки істот, які виготовляли перші кам’яні рубила, що вважають ознакою їхньої початкової розумності. Трапилось це десь біля 3,5 мільйонів років тому.

Наступний еволюційний стрибок зсунувся на південь – в центральні регіони сучасної ПАР. Комплекс вапнякових печер на північний захід від Йоханнесбурга отримав назву Колиски людства не випадково. В цих краях близько 1 800 000 року до Р.Х. з’явились перші види архантропів: Людина уміла (Homo habilis), Людина працююча (Homo ergaster) і Людина випрямлена (Homo erectus). Про них ми знаємо, що разом із виготовленням кам’яних рубил вони не боялись вогню, хоча не вміли ще розвести вогнище.

Здатність використовувати вогонь давала величезні переваги в конкурентній боротьбі, тому архантропи швидко поширились по всій території Африки і вийшли за межі континенту, діставшись зокрема і до Європи.

Маршрути з Африки до Європи

Невідомо, як саме архантропи потрапили в Європу. Гіпотетично існує два можливі шляхи:

● перший з них веде через Гібралтарську протоку, ширина якої в найвужчому місці зараз становить близько 14 км, і в давнину вона, вірогідно, була меншою. Цим маршрутом скористались так звані Люди попередники (Homo antecessor) сліди перебування яких, віком в 1,2 млн років, зафіксовано в горах Сьєрра-де-Атапуерка на півночі Іспанії;

● другий має два різних початкових відтинка, які потім сходяться в гірлі Дунаю. Один з цих відтинких іде через Кавказ, а інший через Близький Схід. Зокрема, на Кавказі між 1 850 000 та 1 770 000 роками до Р.Х. існував локальний різновид Homo erectus Людина грузинська (Homo georgicus). З гірла Дунаю розпочинається спільний так званий Дунайсько-Рейнський маршрут - долини Дунаю, Рейну та їхніх приток, якими найпростіше дістатись центру Європи, оминаючи гори та праліси доісторичної Європи.

Зауважимо при цьому, що клімат тоді був значно теплішим ніж зараз, а Чорне море не було морем, а прісноводним озером сполученим з іншим прісноводним озером, яке тепер називається Каспійським морем. Відповідно Крим не був півостровом, оскільки рівень води моря-озера був метрів на 150 нижчим від сьогоднішнього і весь теперішній чорноморський шельф був суходолом.

Цілком можливо, що були різні групи архантропів які забрідали на терени України з заходу – як з Подунав’я, так і з Центральної Європи. Найменш вірогідним, хоча й не виключеним цілковито, є східний шлях в обхід чорноморсько-каспійського озера з Переднього Сходу.

Архантропи в праУкраїні

Вірогідно саме Дунайським маршрутом якась група архантропів дісталась невисокого пагорба над лівою притокою Дунаю річкою Тисою поблизу сучасного селище Королево в Закарпатті. Тут знайдені знаряддя праці, які мають вік 1 400 000 років і конкурують за звання найстаріших в Європі зі знахідками з Атапуерки. Подібні знахідки виявлено також поблизу закарпатських сіл Рокосове та Малий Раковець. Ці артефакти належать ашельській культурі, яку пов'язують саме з архантропами. Вірогідно, надалі первісні homo здолали Карпати і згодом з’явились у долинах Дністра та Південного Бугу, де їхні рубила знайдено біля Меджибожа та в Луці-Врублівецькій, а також в Криму.

Втім, стоянки архантропів на українській землі не зберегли жодних органічних решток, тому реконструювати зовнішній вигляд їхніх колишніх господарів за кістковим матеріалом чи виконати генетичні експертизи неможливо. Про буття архантропів розповідає саме каміння на їхніх стоянках. Зокрема, велика кількість збережених рубил свідчить, що використовувались вони одноразово: "майстер" певний час гамселив по каменюці, щоб загострити її край, а потім, використавши, просто викидав цей "інструмент". Також каміння іноді слугувало для укріплення тимчасових жител із гілок, які мали вигляд шалашів.

В цілому буття архантропів в праУкраїні, як і на інших теренах, лишалось майже незмінним під мільйон років. Похолодання клімату все-ж таки стимулювало якусь еволюцію. Вважається, що на пізньому етапі архантропи навіть користувались якимсь одягом (бо інакше просто неможливо було вижити в холоді). Але більшість архантропів в нових умовах вимерла. При цьому, одна з їхніх еволційних гілок не тільки продовжила існування, а й породила новий досить успішний вид. Однак, це були не люди...

Другі: неандертальці

Близько 700 000 року до Р.Х. в Африці, в районі Великої рифтової долини, частина Homo erectus еволюціонувала в новий вид розумної істоти: Людину гейдельберзьку (Homo heidelbergensis) 1. Гейдельберзькі люди - це останній спільний предок як сучасної Людини розумної (Homo sapiens sapiens), так і неандертальців (Homo sapiens neanderthalensis). Але пройшло більш як 400 000 років до тих часів, коли неандертальці зявились на Європейському континенті, який став для них рідним домом аж до кінця існування цього виду.

І трохи згодом після їх появи в Старому Світі з неандертальцями щось таке, що американський еволюційний біолог Джаред Даймонд (Jared Mason Diamond) назвав великим стрибком уперед. За відносно короткий період часу (приблизно 40-50 тисяч років) неандертальці навчились складним технологіям обробітку каміння, розпалювати вогнища, будувати житла, сполучати разом кам’яні та дерев’яні частини знарядь, виготовляти різноманітний одяг, переправлятись через ріки й рибалити, плести сітки й кошики, малювати й прикрашати себе, майструвати музичні інструменти і ще багатьом іншим корисним навичкам, більшістю з яких ми користуємось й досі. Ці складові належать до так званої мустьєрської культури.

З цими навичками неандертальці швидко опанували західну та південну Європу (оскільки в північній Європі приблизно 110 000 років тому розпочався останній Льодовиковий період) і розширили ареал свого проживання до сучасних Ізраїлю на півдні та Узбекистану й Алтаю на сході.

Неандертальці в праУкраїні

В Україну перші неандертальці прийшли приблизно 200 тисяч років тому з заходу долиною Вісли та Західного Бугу, а потім помандрували на південь долиною Дністра аж до Криму. Вся популяція неандертальців на планеті вірогідно налічувала від 60 до 80 тисяч осіб, тому в межах України їх могло бути, в кращому випадку, півтори-дві тисячі осіб. Українські неандертальці вподобали Кримські гори через трохи вологіший і тепліший клімат та наявність гротів і печер, які вони використовували як зимове житло.

В Криму неандертальці дожили до появи тут людей сучасного анатомічного типу і якийсь час співіснували з ними. Вірогідно також, що люди застали неандертальців на стоянці Молодово в середній течії Дністра, оскільки людські (вже людські!) житла з мамутових кісток збудовані тут за неандертальськими взірцями і навіть на неандертальських підвалинах. Відкриті неандертальцями копальні кременю на Донеччині пізніше використовувались людьми. Сліди перебування неандертальців також відмічені на Житомирщині та в середньому Подніпров’ї і ще в декількох локаціях.

Що ми від них одержали

Втім, з нечисленності неандертальського населення Європи не слід робити хибних висновків про малозначимість неандертальського епізоду в історії людства. Всі європейці в тій чи іншій мірі (від 2 до 7 відсотків) є носіями генів, успадкованих від неандертальців. Вірогідно, що в давнину відсоток неандертальської крові в жилах європейців був значно вищим, але, оскільки, неандертальці вимерли щонайпізніше 20-18 тисяч років тому, їхні гени вимиваються з європейського геному. З цього можна зробити висновок, що люди сучасного анатомічного типу асимілювали частину неандертальського населення. Від неандертальців європейці успадкували ширші, ніж у людей інших рас стопи й долоні, бліду шкіру, сіро-блакитні очі та руде волосся.

Втім, не це найважливіше: великий стрибок уперед, про який говорив Джаред Даймонд, люди розпочали на кілька десятків тисяч років пізніше аніж неандертальці. Дуже вірогідним є те, що предки людей перейняли навички від своїх старших кузенів-неандертальців. І сталось це на теренах Близького Сходу 70-80 тисяч років тому. Саме там, відмітимо, і приблизно у той час відбувалась найбільш інтенсивна неандертало-людська метисація.

Запозичені у неандертальців знання допомогли людям сучасного анатомічного типу опанувати весь Старий Світ. Вже 50 тисяч років тому люди відкрили для себе Австралію, а 45 тисяч років тому почали освоювати Європу.

Справжні: Homo sapiens

Найдавніші останки людини сучасного анатомічного типу, що виявлені на стоянці Джебель-Ірхуд у Марокко, датуються 315 000 роком до Р.Х. Це були люди середнього зросту, зі стрункими тілами та грацильними кістяками, відносно довгими кінцівками, темношкірі, темноволосі й кароокі. Вони були дещо схожими на людей кой-сан (також відомих як бушмени), які першими відділились від загальнолюдського стовбура і досі живуть на півдні Африки. І саме ці люди надалі стали нашими предками.

Перша спроба заселення Європи

Перша спроба міграції цих людей з Африки до Європи відбулась вірогідно близько 210 000 року до Р.Х., бо саме цим часом датуються відповідні останки, які були знайдені в печері Апідіма на півдні Греції. Ця спроба переселення виявилась невдалою і ранні Homo sapiens були витіснені місцевими неандертальськими популяціями. І це не дивно: неандертальці на той час були набагато краще адаптовані до місцевих кліматичних умов.

Друга спроба: по мамутятину

Друга хвиля переселенців прийшла в Європу з Близького Сходу приблизно 45 тисяч років тому. Причинами, які спонукали їх це робити, були глобальні кліматичні зміни. 110 тисяч років тому розпочався останній Льодовиковий період. Південна межа льодовика в Європі проходила через Німеччину й Польщу. Більша частина Європи і, в тому числі Україна, перетворилась на безлісий холодний степ, порослий високопродуктивними травами, який отримав назву тундростепу або мамутових прерій. Тут паслись незліченні стада крупних травоїдних тварин, найбільшим представником яких був Мамут найвеличніший (Mammuthus primigenius Blum). Коротше кажучи, тут було багато їжі і це вабило первісних мисливців.

Ця, друга, хвиля людської міграції до Європи відбувалась двома шляхами:

● перший шлях пролягав на схід від Чорного моря через Кавказ та Кубань у північне Причорномор’я. Люди, що прийшли цим маршрутом, були вихідцями з сучасного Леванту і належали до так званої ахмарської культури (від скель Ерк-ель-Ахмар в Юдейській пустелі), яка існувала між 46 000 та 38 000 роками до Р.Х. Своєю чергою амхарці були вихідцями з північно-східної Африки, себто належали до найбільш ранніх переселенців. В Україну ці люди потрапили через Крим і, поживши там трохи по сусідству з тамтешніми неандертальцями, подались далі. Їх сліди збереглись у Донецькій та Луганській областях і далі на північний схід уже на території Росії аж до верхів’їв Оки. В Україні цих людей знають як носіїв стрелецької культури, а в Росії – костьонківсько-стрелецької. Існує гіпотеза, що стрельчани помандрували далеко на схід і стали пращурами деяких сибірських народів і, навіть, північно-американських індіанців.

● іншим шляхом був знайомий уже нам Дунайсько-Рейнський маршрут. Вірогідно саме цим шляхом до Центральної Європи та України потрапили люди селетської культури (від печери Селета на півночі Угорщини). Від селетців залишилось відносно багато артефактів, в тому числі і в Україні (Крим, Поділля, Закарпаття) але зовсім не зосталось костей. Тому походження селетської культури залишається загадковим. Дехто навіть не вважає їх людьми, а неандертало-людськими метисами, що цілком вірогідно.

Кліматична катастрофа

Втім, і друга спроба заселення людьми Європи була не надто успішною. Мегавиверження вулкана на Флегрейських полях поблизу Неаполя, яке трапилось між 39 220 та 39 705 роками до Р.Х. знищило половину європейської фауни, а спровокована ним вулканічна зима довершила катастрофу. Флегрейське виверження вважається однією з причин депопуляції неандертальської громади в Європі і, одночасно, загибелі більшості людських мігрантів.

Але якщо у неандертальців не було «лави запасних » і замістити втрати від кліматичної катастрофи не було ким, то люди уже протоптали дорогу з Леванту до Європи і як тільки природа заспокоїлась, сюди рушила нова хвиля мігрантів.

І саме ця третя хвиля увінчалась успіхом. З собою ці люди принесли нові технології обробітку каменю, названі за місцем першої знахідки оріньяцькими - від перших знахідок у печері Оріньяк (Aurignac) у французькому департаменті Верхня Гаронна, - хоча винайдені були ці технології на Близькому Сході ще до початку європейської міграції. Зокрема, революційним винаходом були списометалки, які дозволяли зробити полювання більш продуктивним та безпечним.

Нарешті успіх. ґраветтці

Тим часом клімат ставав все холоднішим. Люди, що жили близько 33 000 року до Р.Х. на теренах сучасної Австрії та чеської Моравії зуміли адаптуватись до нових умов найкраще, а тому доволі швидко їхні навички поширились по всій Європі. Населення континенту було гомогенним, розмовляло єдиною мовою й не існувало перепон для комунікації між регіональними кланами. Ця нова культура отримала назву ґраветтської за назвою печери Ла Граветт (la Gravette) в департаменті Дордонь у Франції. Існував західний ґраветт, відомий переважно з печерних локацій у Франції та Іспанії, і східний ґраветт у Центральній Європі.

Східний ґраветт ще називають павловською культурою (від села Павлов поруч із Дольні Вестоніце у Моравії). Павловчани були спеціалізованими мисливцями на мамутів. І саме від них почалось заселення України. Павловські ґраветтці потрапили в Україну, вірогідно, найбільш простим та очевидним шляхом – з північного заходу долинами Вісли, Західного Богу й Прип’яті. Щораз нові хвилі мігрантів неспішно рухались з заходу на схід, поступово освоюючи землі північного Правобережжя, а далі долиною Десни до Чернігівщини й Сумщини.

Ґраветтці не були лісовими кочовиками, як їх змальовує масова культура. Місця для своїх поселень вони вибиралось дуже ретельно і оселялись тут надовго. Таке місце повинно було бути захищеним, розташованим побіля ріки чи джерела питної води і, що найважливіше, поблизу (але не занадто близько) до шляхів сезонних міграцій тварин. Зиму люди проводили в постійних поселеннях, які складались з декількох утеплених хатин з мамутових кісток або землянок покритих шкірами та дерном. Зазвичай в такому поселенні жило кілька десятків людей, тобто 5-6 великих сімей. З настанням весни люди переселялись в тимчасові табори ближче до ловецьких теренів де інтенсивно займались полюванням, щоб нагромадити якомога більше провізії – копченого та сушеного м’яса, шкір, ягід, зерна диких злаків і всього, що можна було б зимою з’їсти. Так продовжувалось доти, доки з якихось причин не змінювались маршрути дичини, тому стаціонарне поселення могло існувати на одному місці десятками, а то й сотнями років. Кількість населення зростала неймовірно повільно, але коли людей в поселенні ставало занадто багато, частина сімей відселялась в інше місце.

Час існування ґраветтської культури в межах України – це більше ніж 15 тисяч років і при цьому кількість ґраветтського населення України становила не більше як півтори-дві тисячі осіб.

Непростий шлях

Еволюційний шлях Homo sapiens розпочався приблизно 6 мільйонів років тому десь в глибинах Африканського континенту. Весь цей час був безустанним іспитом для чималої кількості розумних істот, поки серед усіх можливих варіантів еволюція не вибрала наших попередників. І хоча це зовсім не означає, що еволюція закінчила свою роботу, Людина розумна врешті-решт заповнила собою майже увесь світ. До Європи першолюди добрались доволі пізно (у всякому випадку пізніше, аніж до Австралії) і цьому були причини – тут уже жили корінні європейці, відомі нам як неандертальці. Щоб оволодіти життєвим простором першим людям довелось вступити з ними в конкурентну боротьбу та продемонструвати всі свої, нажиті еволюцією, переваги. Нашим предкам це успішно вдалось.