Походження усатівської культуриДруга половина IV тисячоліття — це час індоєвропеїзації Європи. Культури й окремі племена староєвропейської цивілізації переймали способи господарювання, мову та релігію арійських степовиків. А що робили вони це кожен по-своєму, то й результати були різними. Упродовж кількох століть з’явилось чимало синтетичних культур, які успадкували давні традиції і водночас створили нові навички. Південна група трипільців (див. Трипільська культура) також взяла участь у цьому процесі перемін. Взаємодіючи з носіями кемі-обинської (див. Кемі-обинська культура) та ямної (див. Ямна культура) культур, колишні землероби стали кочовими пастухами і можливо (але це достеменно невідомо) заговорили трипільсько-арійським суржиком і стали частиною балкано-дунайського комплексу перехідних культур, що простягався від дарданелльської Трої до долини Ельби. Усатівське господарствоОсновою господарства було кочове скотарство. Усатівці пасли в степах овець та корів і коней. Хліборобство в усатівській культурі не відігравало значної ролі, хоча присутність рогових мотик серед знахідок свідчить, що воно було. Не виключено, що єдиною сільськогосподарською культурою, яку вирощували усатівці було невибагливе просо — улюблений злак усіх кочових народів. Натомість розташування поселень усатівської культури на узбережжі Чорного моря сприяло рибальству. Знайдено кам'яні грузила для сіток та кістяні рибальські гачки, а також безліч рибних костей. Вироби з кременю є традиційними для пізнього етапу трипільської культури: ножі, шила, скребачки, вістря для стріл, кам'яні зернотерки, а також мікролітичні вкладні до серпів.

Зате кераміка усатівської культури мало схожа на трипільську. На зміну витонченій та вишуканій розписаній кераміці трипільців приходить досить груба пластика із незграбними штрихами. Серед кераміки переважає кухонний посуд з різними домішками, прикрашений відбитками шнура та насічками. На ранньому етапі існування культури, коли ще зберігалась пам’ять про трипільські традиції, зрідка виготовляли столовий посуд з орнаментом, нанесеним чорною, темно-коричневою та червоною фарбами. Частину столового посуду, якіснішого та елегантнішого, імпортували з поблизьких трипільських поселень. Метал усатівці виробляли як самі, так і завозили його з північного Кавказу. З міді робили інструменти, чимало зброї (сокири та особливого типу кинджали) й трохи прикрас. Знайдено прикраси зі срібла і навіть посріблені кинджали, що доводить знання усатівськими металургами доволі складних технологій. Останні адепти Великої БогиніСхоже на те, що усатівці були дуже релігійними людьми. Серед усатівських виробів багато предметів культу — це жіночі статуетки, фігурки тварин, висічені з каменю голови биків. Всі фігурки схематичні, жіночі статуетки часом мають прямокутний постамент, над яким плавно вигинається довга шия, нахилена вперед, що закінчується опуклою голівкою. Рисками та штрихами позначено очі, брови, ніс, вуха, намиста. Іноді ніс та груди модельовані пластично. На постаментах нанесено штампований орнамент, часом незрозумілі знаки у формі літер М та W (що пов’язує усатівські фігурки з трипільською культурою), свастики, кола, зірки та стилізовані рослини.

Інший тип жіночих фігурок — сидячі, з пласкими торсами та зігнутими ногами, на яких груди передано штрихами та наліпками, а голови та обличчя зображено вельми схематично. При цьому заглибленим орнаментом позначено намисто, хрестоподібні та діагональні перев’язі, паски з рядів стрічок спереду та ззаду, а ноги зігнуті та підтягнені до живота. Наявність двох типів статуеток, які явно були призначені для того, щоб стояти на домашніх вівтарях, свідчить про існування щонайменше двох традицій в усатівських віруваннях, де центральним образом все ще була Велика Богиня.Житла й сакральні комплексиПостійних поселень було не дуже багато. Зазвичай вони розташовувалися на мисах або плато по берегах рік чи лиманів та укріплювались ровами. Житла були невеликими, переважно однокімнатними, зведеними на стовповій конструкції з плетеними стінами, обмазаними саманом. На плато Шкодової гори поблизу Усатове знаходився ритуальний центр з майданчиками, посипаними товченими мушлями мідій, які були пов’язані між собою кам'яними рівчаками, прокладеними у корінних вапняках.

Не виключено, що саме тут відбувались обряди жертвоприношення священного царя, описані Джеймсом Фрейзером1. Тут цар в кривавому двобої повинен був битись з претендентами на його сан доти, доки хтось з них не вбивав його, щоб на якийсь час зайняти його місце. За перебігом цього бою та за тілом вбитого царя жерці та знаючі люди прогнозували перебіг наступного року. Іноді цей обряд включав і ритуальний канібалізм. Звичай жертвоприношення царя був поширений серед древніх землеробських народів Європи і, ймовірно навіть, що класичні грецькі Олімпійські ігри, коли заборонялось проливати кров, стали своєрідною антитезою цьому обряду.

Поблизу поселень усатівської культури зазвичай знаходились як курганні, так і безкурганні цвинтарі. Прикметною рисою обряду поховань було укладання померлих в ямах в скорченому положенні на лівому боці. В центрі кладовища знаходились місця, де під курганним насипом ховали родових ватажків чи племінних вождів. В такі могили клали багаті похоронні дари — мідні кинджали, сокири, шила, а також глиняний посуд. Характерні стели та монументальні споруди з каменю: кам’яні кола, пов'язані з культом сонця, або вертикальні плити із зображеннями людей та тварин.Торгівці й мореплавціЗнахідки на усатівських цвинтарях та в селах вказують на дуже активний торговий обмін з трипільськими племенами лісостепової України, а також баденцями (див. Баденська культура), людьми культури кулястих амфор (див. Культура кулястих амфор), населенням північного Кавказу та східного Середземномор'я, Анатолією та Єгиптом. Цілком можливо, що усатівці знались на мореплавстві і регулярно здійснювали каботажні рейси вздовж чорноморських берегів.

При цьому люди усатівської культури знаходились під постійним військовим тиском племен ямної культури, які просувалися зі сходу на північний захід Причорномор'я. Зрештою ямники таки підкорили собі частину усатівських племен. Однак, більша частина усатівців мігрувала на північ Балканського півострова, ставши ще однією зі складових в етногенезі протогрецьких племен.