Залізна доба в праУкраїні

Початок залізної доби в Україні

Залізні вироби в Україні з’явились саме в часи колапсу бронзової доби завдяки сабатинівським воїнам як військова здобич, а самі технології вироби заліза - трохи пізніше, разом з кіммерійцями (див. Чорногорівська культура). До білозерської культури належать досить численні кинджали з бронзовими руків'ями та залізними лезами. Відомі залізні речі в білогрудівській культурі. Додатковим чинником, який стимулював розвиток чорної металургії, було ускладнення торгових зв’язків з Балканським регіоном, звідки традиційно імпортувалась сировина для виробництва бронзи. В результаті у Придніпров’я сформувалось декілька потужних центрів чорної металургії, які належали чорноліській культурі.

Завдяки доступності залізних знарядь та потеплінню, домінуючою галуззю господарства Лісостепу та Полісся стало орне землеробство, що базувалося на залізних знаряддях (сокира та рало з залізним наральником). Завдяки цьому зросла продуктивність рільництва і з'явились надлишки продуктів. Відбувся новий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від сільського господарства і стало самостійним видом господарської діяльності із власними галузями (насамперед, бронзоливарним та залізорудним виробництвом). Це було викликано необхідністю займатися такими видами ремесел протягом усього року, повністю звільнившись від сільськогосподарських робіт, а також масовим попитом на вироби із бронзи і заліза, та необхідністю підвищення їхньої якості. В Наддніпрянщині з’являються міста-держави, на кшталт давньогрецьких полісів, які служили адміністративними, економічними, культовими, торговими й військовими центрами. Цікаво, що передумови цих змін з’явились ще до масового поширення залізних виробів і були не першопричиною, а одним із проявів (а частково й наслідків) уже існуючої системи, яка склалась ще за часів пізньої бронзи. Залізна доба України ділиться на три періоди:

Кіммерійсько-чорноліський період

Україну тоді заселяли люди чотирьох етнічних груп. В центрі країни та на її заході жили племена слов'янського походження, - як місцеві (чорнолісці й білогрудівці) так і прийшлі з теренів Польщі, як, наприклад лужицька культура. На південному заході та в Закарпатті жили фракійці. Частина фракіців входила до складу чорноліської конфедерації, інша частина була підкорена кіммерійцями. Цікаво, що в союзі з кіммерійцями перебували й люди висоцької культури, що жили на теренах східної Галичини. Степова зона належала напівкочовим кіммерійцям чорногорівської та білозерської культури, котрі контроювали єдиний на початку VIII століття торговий порт на теренах України, - місто, що знаходилось на території сучасного Миколаєва. Вірогідно, саме це місто мав на увазі Гомер, називаючи його містом людей кіммерійських. На півночі й улісовому Лівобережжі мешкали балти.

Люди чорноліської культури будували укріплені міста-фортеці, які в політичному сенсі були чимсь на кшталт грецьких полісів. Саме чорнолісці розпочали будівництво фортифікаційних споруд, відомих як Змієві вали. Очевидно, що між чорнолісцями та кіммерійцями існували напружені стосунки, котрі досить часто переростали в збройні сутички. Вірогідно, це стало причиною спілки між чорнолісцями та скіфами (див. Культура скіфів-кочівників), які ворогували з кіммерійцями. Після поразки кіммерійців від скіфів, частина кіммерійського народу мігрувала на північний схід і пізніше стала відома під назвою меланхленів (див. Городецька культура).

Скіфський період

Велика Скіфія була федеративною монархією, організованою на арійських засадах, - так званою аріяною. Панівним класом в ній був клан скіфської еліти, так звані царські скіфи або паралати (спотворене греками іранське слово paradata - призачені за законом, легітині). Паралати були основою збройних сил та народних зборів, що скликались раз до року у кінці листопада. Решта народів, що населяли Велику Скіфію, в тому числі й скіфи-кочівники з інших кланів, були васалами паралатів, зберігаючи при цьому, в тій чи іншій мірі власне самоврядування та звичаї.

Серед васалів паралатів своїм привілейованим становищем виділялись люди слов'янської чорноліської культури, котрих Геродот називав скіфами-орачами. На південний захід від орачів мешкали фракійці, геродотові агафірси (див. Гава-голіградська культура) та алазони. На півночі були землі неврів (див. Мілоградська культура), а далі на схід у лісостепу - землі будинів (див. Юхнівська культура), народів балтського походження. До східних кордонів Скіфії прилягали племінні володіння близьких до них кочівників сарматів. Починаючи з 645 року до Р.Х. у північному Причорномор'ї з'являються давньогрецькі міста-колонії: Борисфеніда, Ольвія, Тіра, Кекркінітида, Калос Лімен, Феодосія, Пантікапей, Херсонес і ще кільканадцять менших поселень (див. Антична грецька культура).

Скориставшись геополітичною ситуацією, коли Перська імперія заблокувала зернову торгівлю в регіоні, Велика Скіфія на два століття стала головним постачальником збіжжя до материкової Греції. В той час на всій території лісостепу України з'являються міста, які, очевидно, виконували роль торгівельних пунктів, що займались скупом зерна та організацією доставки його до грецьких міст Причорномор'я. Разом грецькі та скіфські міста створили єдиний господарчий комплекс, який займався не тільки зерновю торгівлею, але й імпортом грецьких товарів (насамеред, вина, олії та предметів розкоші) та експортом дешевих скіфських залізних товарів широкого вжитку до материкової Грецій та грецьких міст-колоній Причорномор’я. Археологічні дослідження підтверджують значне зростання добробуту населення, не кажучи вже про неймовірні багатства царських скіфів. Велика Скіфія поволі рухалась по шляху еллінізації, яка була перервана навалою сарматів. Скіфську еліту, було винищено так само, як попередньо кіммерійську і Велика Скіфія, як держава, припинила своє існування.

Сарматськи період

Сармати винищили скіфську еліту і замінили її власною, в ролі якої намагалось позиціонувати себе плем'я роксоланів. Але сарматська еліта не спромоглась відновити державу: Сарматія була різноплемінною конфедерацією. Етнічний склад та матеріальна культура населення майже не змінились, хоча рівень життя людей знизився насамперед тому, що завоювання Олександром Македонськом Персії перемкнуло напрямки зернової торгівлі і причорноморське зерно перестало користуватись попитом. Добробут почав зростати тільки з появою на південно-західних кордонах України Римської імперії, яка в 106 році остаточно підкорила Дакію. Двигуном господарчого зростання стала прикордонна торгівля з римськими гарнізонами (див. Провінційна римська культура), що приносила місцевій знаті чималі (хоч і непорівняльні зі скіфськими часами) прибутки.

На переломі ер сформувались слов'янські культури - поморська, пшеворська, зарубинецька та зубрицька. В Закарпатті та в західній Галичині з'являються кельти латенської культури. На південному заході ж продовжують жити гети-фракійці (див. Поєнешті-лукашівська культура), в Карпати переселяються біженці з Дакії (див. Карпатських курганів культура). Гети, а також прешворці та зарубинчани знаходились під сильним культурним впливом кельтів, через що їх часто називають латенізованими культурами. Втім, найсильнішими були все-таки впливи Риму. Люди тодішньої України не тільки торгували з римлянами, але й дуже часто служили в допоміжних римських військах, як найманці, переймаючи елементи римької культури й побуту.

На початку ІІ століття на Волині з'являються готи (див. Вельбарська культура), які, згодом, мігрують на південь, заснувавши в низів'ях Дніпра державне об'єднання, відоме як Оюм. Конфронтація з Оюмом змусила населення тодішньої України консолідуватись, породивші дві дуже ефективні культури - слов'янську київську та мультиетнічну черняхівську, до складу якої входили слов'яни, фракійці й скіфо-сармати. Мовою спілкування в цій спільноті була слов'янська мова чи, точніше, її варіант з дуже значними іранськими запозиченнями. Протистояння черняхівців та Оюму закінчилось вигнанням готів з північного Причорномор'я та появою на теренах України держави, яку історики називають державою гунів, помилково вважаючи гунів прийшлим азійським народом. Держава гунів пережила падіння Західної Римської імперії і в ранньому середньовіччі розпалась на два племінні союзи - антський та словенський.