Горщики для душі

Походження культури

Поморська культура стала еволюційним продовженням культури лужицької (див. Лужицька культура), успадкувавши всі її традиції та звичаї, а деякі з них розвинувши по-своєму. Античні історики так само, як і лужичан, називали їх венедами. Територіально ця культура охоплювала всю територію сучасної Польщі, а також суміжні з нею терени сучасних Німеччини, Білорусі та України.

Господарство поморян

Поморяни займались скотарством, а особливо свинарством, меншою мірою землеробством, сіючи жито, пшеницю та ячмінь Як і лужичан, основні заняття поморян були обумовленні природними чинниками, тобто великими лісовими масивами з численними озерами та ріками. Тому в Лісах часто та охоче полювали, а в озерах рибалили. Велике значення для поморян мало видобування морського бурштину та перероблення його в вироби (переважно в бісер), призначені для обміну. Для матеріальної культури характерні кам’яні неолітичні знаряддя, насамперед — кам’яні сокири та шліфовані молоти, долота, тесла, наконечники стріл та мікролітичні вкладні для серпів та ножів. З костей та рогу виробляли мотики, частини кінської упряжі, вістря стріл, гарпуни, держаки для серпів та руків’я ножів. Кам’яні та кістяні знаряддя поступово витісняються металом — спочатку бронзою місцевого виробництва, а потім імпортним залізом. Глиняний посуд робився без використання гончарного кола. Типовими формами кераміки є миски із загнутим всередину обідком, горщики з двома ручками і яйцеподібним черевом, дірчастий посуд і чорні урни з грушоподібним черевцем.

Контейнери для душ

Для поморської культури характерні неукріплені поселення з наземними житлами стовбової конструкції й напівземлянками, які нічим не відрізнялись від лужицьких. І, так само як і у лужичан, біля кожного поселення знаходились родові цвинтарі. Небіжчиків спалювали на майданчиках неподалік від цвинтаря і зсипали прах в особливі глиняні урни, характерні ще для лужицької культури. Однак мистецтво виготовлення таких урн досягло свого апогею. У верхній частині урни зображували людське обличчя, яке символізувало покійного. Зазвичай, зображення було доволі схематичним, хоча в деяких випадках обличчя моделюються дуже натуралістично. Очевидно, зображення мало на меті все-таки передачу рис покійного, оскільки жодна урна не повторює інше обличчя, хоча дуже багато, звісно ж, залежало від талантів та майстерності виробника. Саме тому поморську культуру часом називають культурою лицьових урн. Крім того, іноді на них надягали намиста або нагрудники, а пластичні зображення вух прикрашали бронзовими сережками. Вірогідно, така урна вважалась тимчасовим вмістилищем для душі покійного, свого роду глиняним ерзац-тілом, яке повинно було домівкою для душі в очікуванні її нової реінкарнації. На відміну від лужичан, які закопували урни в землю, поморяни пішли далі, поміщаючи їх у скрині, які споруджували з колотих кам’яних плит. Скрині мали кришки, стінки та підлогу, себто моделювали житла живих людей. В скрині клали поховальні дари, кількість та якість яких залежала від статусу покійного, а над скринями дуже часто насипали невеликі кургани. Щоправда, у східній частині ареалу поморської культури (в тому числі й в Україні) існувала інша форма поховального обряду. Урну накривали перевернутою догори дном великою посудиною, так званим кльошем, звідки з’явилась ще одна назва поморської культури – культура підкльошевих поховань.

Історична доля поморської культури

Поморська культура на теренах України була еволюціонувала в пізніші культури — зарубинецьку та пшеворську культури. Західна ж частина поморської культури стала одним з елементів пізніших слов’янських народів, насамперед кашубів1 та поляків, а також нині не існуючих племен полабських2 та поморських3 слов’ян.