В затінку орлів

Рим і Крим

В період від І столітті перед Різдвом до початку ІІ століття після Різдва виникає ряд римських провінцій на землях, які межують з сучасною Україною - Мезія, Норік, Паннонія й Дакія1. В цей час під протекторат Римської імперії потрапляє і Північне Причорномор’я. Експансія Риму почалась з Криму, а точніше з Боспорського царства та міста Херсонес (див. Антична грецька культура). Після поразки царя Понту Мітрідата VI Євпатора (див. Скіфсько-кримська культура) у війні з римським полководцем Помпеєм2, Понтійське царство розпалось. Більша частина його провінцій стала провінціями Риму, а Боспорське царство отримало формальну незалежність в статусі союзника Риму, тобто фактично римського васала. Близько п’яти століть після поразки Мітрідата Крим, у складі Боспорського царства, перебував під сюзеренітетом Риму. Між 63 і 66 роками І століття до Різдва розпочалась війна між кримськими скіфами й таврами (див. Кизил-кобинська культура) з одного боку та мешканцями Херсонесу з іншого. Херсонесити попросили допомоги у римлян. Після цього римські легіони під командуванням легата3 провінції Нижня Мезія Плавтія Сільвана4 розгромили скіфів і поставили свій гарнізон в Херсонесі. Головним римським осередком в Криму був Каструм5 Харакс — укріплений військовий табір на мисі Ай-Тодор неподалік від Гаспри, а головна військово-морська база Риму знаходилась в теперішній Балаклавській бухті, яка тоді називалась Сімболон Лімен. Римський гарнізон у Хараксі в різні проміжки часу включав окремі загони V Македонського, XІ Клавдієвого та І Італійського легіонів6, а також інших солдатів допоміжних підрозділів. У кримські гавані періодично заходив римський військовий флот Равеннської ескадри7, який контролював судноплавство уздовж узбережжя Криму. В Сімболоні також знаходився підрозділ римського регулярного війська.

Гроші з гнилої риби

Одна тільки присутність збройних сил Риму на якийсь час зупинила набіги північних варварів. Pax Romana8 сприяв економічному підйому. В містах процвітали ремесла, а також звична торгівля пшеницею, одягом, шкірами й хутрами, вином та рабами. Рибальство перетворилось в дуже важливу галузь господарства. Річ у тім, що римську кухню неможливо уявити без особливого рибного соусу, який називався гарум (garum). Цей соус виготовляли шляхом виварювання ферментованої рибної маси з сіллю, виноградним оцтом, олією та спеціями. Однак, попри свою популярність, виготовлення соусу в межах більшості римських міст було заборонено через дуже вже специфічний запах. Втім, на міста північного Причорномор’я ця заборона не поширювалась. А тому виробництвом гаруму були зайняті всі античні міста-держави на території України. Який дух стояв у цих містах можна собі уявити, але гроші, як відомо, не пахнуть. Рибному бізнесу сприяв щедрий осінній вилов скумбрії на Чорному морі, а також невичерпні поклади якісної кухонної солі на півночі Криму. Звідси по всій Римській імперії гарум розсилався в маленьких амфорах. І це приносило його виробникам величезні зиски, коштом яких імпортувались витончений скляний та металевий посуд, дорога червонолакова кераміка9 та інші предмети розкоші.

Рим в Закарпатті

Після утворення римської провінції Дакія в 106 році після Різдва, римські легіони вийшли безпосередньо до південно-західних та західних кордонів сучасної України. Римляни зайняли колишню дакійську (див. Поєнешті-лукшівська культура) фортецю Слатіну в Закарпатті поблизу сучасного Солотвина (Хустський район) та зруйнували Ґетідаву в Малій Копані біля Виноградова (Берегівський район), а також просунулись на територію теперішніх Чернівецької та Хмельницької областей. Опорним пунктом римлян тут була, вірогідно, колишня дакійська фортеця Тамасідава на місці теперішнього Кам’янця-Подільського. Втім, римляни не мали наміру колонізувати ці землі. Їм цілком достатньо було контролювати копальні солі в Солотвино та золота в Мужієво (Берегівський район), поставивши тут свої гарнізони та переселивши сюди частину союзних собі сарматів (див. Сарматська культура) з племінного союзу язигів.

Як римляни стали румунами

А от провінцію Дакію, територія якої майже збігається з територіями сучасних Румунії та Молдови, римляни колонізували інтенсивно, хоча й доволі специфічним чином. Римляни не любили жити там, де не достигали оливки та не росли звичні італійцям сорти винограду. Тому, прогнавши звідси й частково винищивши місцеве фракійське населення, вони стали переселяти сюди найбідніше населення з Італії, Галії, Фракії та інших провінцій імперії. А що мовою міжнаціонального спілкування для цих людей була так звана вульгарна латина10, то багато місцевих мешканців засвоювали її та з часом почали вживати як рідну. Особливо часто це траплялось з фракійцями. Саме тому нащадки фракійських племен називають себе румунами (români), що власне й означає римлянин, а сучасна румунська мова є найближчою до латини з усіх романських мов.

Склодуви та фальшивомонетники

Присутність римлян створювала величезні економічні можливості для прикордонного населення. Римські гарнізони та нові переселенці потребували продовольства, предметів побуту, шкір, тканин і ще багатьох речей, доставляти які з метрополії було довго й дорого. А прикордонні варварські племена ще не знали ціни грошам та були очаровані римським способом життя, який для них видавався немислимою розкішшю. Тому вожді прикордонних племен були більше зацікавлені продавати римлянам зерно, м’ясо, шкіри та рабів, аніж ризикувати, організовуючи грабіжницькі набіги. При цьому енергію молодих воїнів можна було спрямувати в іншому напрямку та ще й заробити на цьому непогані гроші, посилаючи їх найманцями на службу в допоміжних римських військах. Зацікавленими в такому стані речей були й римські військові та адміністратори — прикордонна торгівля полегшувала їм логістику й відкривала можливості для швидкого збагачення завдяки корупції. Таким чином, на римських кордонах склалась доволі стійка політично-економічна система, коли римські володіння з усіх сторін були оточені племенами, добробут яких базувався на активній кооперації з Римом. Місцева знать і, почасти рядові громадяни, переймали римський побут, римські системи цінностей та моделі поведінки, залишаючись при цьому незалежними від римських політичних впливів і творячи так звані римські провінційні культури.

Для римських торговців важливим був ринок збуту своїх власних товарів так, що часом виробництво цих товарів вони переносили на непідконтрольні Риму території. Так, поблизу села Грушівці в Дністровському районі Чернівецької області неподалік від поселення черняхівської культури було відкрито римську факторію, в якій римські фахівці виготовляли вироби зі скла, популярні серед місцевого населення. В усіх прикордонних поселеннях масово зустрічаються черепки від римських тарних амфор, в яких транспортувалась олія та вино. В похованнях доволі часто зустрічаються римські прикраси та зброя. Скарби з римськими монетами, що їх відкрито у більш як тисячі древніх поселень України, доводять, що срібні денарії11 були на той час головною монетою в обігу в Україні. Відомі й наслідування римських монет. Наявність на монетах набору різнорідних символів, що лише побіжно нагадують латинські літери, вказує на неграмотність майстра-фальшивомонетника. Дуже часто сфальшовані монети мають просвердлений отвір, а отже їх носили як прикрасу. Очевидно, надання виробу зовнішньої схожості з оригінальними римськими монетами мало серед місцевого населення значно більшу вагу, аніж шматочок золота чи срібла такої ж маси.

Занепад римської України

Під кінець ІІ століття після Різдва в Римській імперії з’являються перші ознаки економічного та військового занепаду, які збіглись в часі з похолоданням у Європі та демографічного вибуху на теренах Барбарікуму, спричиненого довгими роками добробуту. Багатьом з вождів варварських племен почало здаватись, що торгівля не приносить швидких зисків, а грабунок та заселення римських територій є більш продуктивним заняттям. Епоха провінційних римських культур закінчилась і в Європі розпочалось Велике переселення народів. Римські війська та адміністратори почали покидати свої опорні пункти. В середині III століття після Різдва римські війська покинули спочатку військові табори у Хараксі та Сімболоні, а потім і все північне Причорномор’я. Їхнє місце зайняли спочатку сармати (див. Сарматська культура), а потім готи (див. Вельбарзька культура), які підкорили собі всі грецькі міста і, в кінцевому результаті, привели до повного краху всю економіку північного Причорномор’я.