Онуки Геракла

Спільнота людей полів похоронних урн

Народ агатірсів, матеріальним проявом існування якого стала ґава-голіградська культура, належав до північних фракійських племен, формування яких відбулося в Карпатсько-Дунайському регіоні. Ґава-голіградці були нащадками землеробів-станівців (див. Станівська культура) та пастухів культури Ноа (див. Культура Ноа). Ґава-голіградська культура була поширена у Словаччині, на північному сході Угорщини, в румунській Трансильванії, в Україні, а в Закарпатті в сточищі Дністра і належала до набагато ширшої спільноти культур полів поховань або полів похоронних урн. Ця спільнота об’єднувала різні за походженням, мовою та культурою центральноєвропейські регіональні групи — предків кельтів1, італіків2, частини слов’ян (див. Лужицька культура), іллірійців3, фрігійців4 та фракійців. Різноманітність регіональних груп, що належали до цієї спільноти, дозволяє виключити наявність етнічної чи, навіть, політичної єдності. Всіх цих людей об’єднувала якась єдина духовна ідея, вірогідно віра в швидку реінкарнацію душі, які після смерті тіла треба було якомога швидше звільнити від тлінної оболонки через вогняний похорон. Формування нової віри, очевидно, відбулось в часи так званої катастрофи бронзової доби (див. Кам’янська культура). Громади рільників та пастухів, на чолі з войовничою аристократією, запровадили нові стилі кераміки та масове виробництво спочатку бронзи, а, згодом, і заліза, а також нову релігію, яка містила в собі обряд кремації.

Господарство ґава-голіградців

У господарстві провідного значення набуло плужне землеробство, а також присадибне скотарство. Важливими промислами були гончарство, металургія та торгівля. В Закарпатті активно розроблялись родовища золота на Берегівщині в Закарпатті, а у селі Лоєва Надвірнянського району Івано-Франківської області знайдено залишки соляних шахт і солеварного виробництва, у галереях яких ще й досі трапляється добре збережений одяг та знаряддя праці. Кухонну кераміку для домашнього вжитку ліпили самотужки, але у фаховому виробництві для виготовлення столового посуду вже використовували гончарне коло. Столовий посуд був вишуканий, жовтого або червоного кольору з поліхромним, різьбленим або штампованим геометричним орнаментом. Горщики круглі з вузькими горлами, сильно розширеною серединою тулуба й невеликими плоскими днищами. Поширені корчаги, миски, черпаки, келихи та інші типи посуду. Невеликі керамічні статуетки, які в основному зображали домашніх тварин, вірогідно служили домашніми амулетами або призначалась для якихось ритуальних дій, які, можливо, забезпечували плодючість тварин.

Володарі золота

Ґава-голіградці перебували в дуже напружених стосунках з кіммерійцями, а, згодом, і зі скіфами, які постійно здійснювали грабіжницькі походи в землі агатірсів. Через це торгові та культурні контакти з мешканцями степів північного Причорномор’я припинились. Скарби бронзових виробів ґава-голіградської культури зовсім не містили речей східного походження, а складались з виробів трансільванських та центральноєвропейських зразків. Сировину для бронзоливарного виробництва отримували з балкано-карпатського регіону, а ґава-голіградські майстри не тільки успадкували, але й творчо розвинули навички своїх попередників. Тому у ґава-голіградців було вдосталь бронзових знарядь — сокир-кельтів, серпів, наконечників списів та стріл і кам’яні знаряддя майже вийшли з обігу. Археологічні знахідки підтверджують слова Геродота про те, що агатірси були багаті в золото. Вони справді дуже любили себе прикрашати і їхнє мистецтво тяжіло до розкоші, про що свідчать різноманітні прикраси із бронзи, золота, скла, кості, фібули з фігурками звірів, шийні гривні, бронзові поясні бляхи з вибитим візерунком.

Житла та цвинтарі

Поселення ґава-голіградців не мали не мали рукотоворних укріплень, хоча й розміщувались на прибережних висотах з хорошим оглядом та добре захищених самою природою. Поселення зазвичай складались з одного великого села з правильним плануванням вулиць та кількох невеликих присілків, хуторів чи навіть поодиноких садиб, розкиданих поблизу. Житла найчастіші були напівземлянками або будинками стовпової конструкції, зі стінами сплетеними з лози та обмазаними саманом. Всередині житла покривали утрамбованою глиняною підлогою, а в кутку ставили глинобитну піч. На подвір’ях знаходились господарчі споруди, хліви, погреби, а часом і колодязь. У багатьох селах знаходились бронзоливарні і гончарні майстерні та кузні, які виносились за межі житлової забудови. Ґрунтові цвинтарі влаштовували неподалік від сіл. Основним поховальним ритуалом була кремація. Перепалені кості зсипали в урни, які закопували в неглибокі ями, які розташовувались на полях поховань. Кістки тварин, принесених в жертву та спалених, також клали в урну поверх попелу. Похоронні дари, які супроводжували поховання, були небагатими. Очевидно, вважалось, що душа повинна дуже швидко повернутись назад до світу живих, а тому зайві речі в потойбічному існуванні їй просто не потрібні.

Ренесанс староєвропейства

Характерно, що в духовному житті фракійців збереглось дуже багато рис успадкованих від староєвропейських вірувань. Головним фракійським божеством була Велика Матір усіх богів Бендіс, ім’я якої ймовірно походить від спільного індоєвропейського кореня bhendh, що означає зв’язувати. У фракійській міфології Бендіс уособлювала початковий стан світу, який перебував у спокої. Потім богиня непорочним зачаттям завагітніла і народила сина Зіса, який став втіленням чоловічого божественного начала. Від священного шлюбу Бендіс та Зіса народився Орфей, який уособлював енергію творіння, що запевнює продовження життя у світі. Вважалось, що влада вождів, а потім і царів, є божественною і кожен володар вступає у священний шлюб з Великою Матір’ю світу. Про збереження староєвропейських звичаїв свідчать також права та свободи жінок у фракійському суспільстві, які патріархальним грекам (бо саме від грецьких авторів ми знаємо про звичаї агатірсів) видавались розпустою. Греків, наприклад, шокувало те, що в агатірсів цнотливість обох статей вважалась вадою, а не чеснотою, а незаміжні жінки могли вступати в сексуальні стосунки з ким їм тільки заманеться. Окрім реліктів староєвропейських вірувань в духовній культурі агатірсів простежуються елементи індоєвропейських культів священної сили вогню та сонця.

Історична доля ґава-голіградської культури

Східні кордони ґава-голіградської культури по ріці Збруч межували з чорноліською культурою (див. Чорноліська культура), а з півночі та заходу з висоцькою культурою (див. Висоцька культура) на яку мала значний вплив. Східна частина населення ґава-голіградської культури пізніше була асимільована чорноліським населенням, а західна стала основою формування народу даків5.