Карпи

Походження культури карпатських курганів

Завоювання Римським імператором Траяном Дакії (див. Поєнешті-лукашівська культура) змусило тих дакійців, котрі не хотіли підкорятись Риму, мігрувати на північ у тоді ще малозаселені землі східних Карпат. Згодом, до них стали долучатись костобоки липицької культури (див. Липицька культура), чиї прикарпатські землі стали захоплювати готи вельбарзької культури (див. Вельбарзька культура).

Господарство культури карпатських курганів

Господарча діяльність людей карпатських курганів визначалась природними умовами. Попри доволі суворий гірський клімат, основним заняттям було землеробство. Головними зерновими культурами були просо, ячмінь, жито, горох, льон та коноплі. Особливої уваги заслуговують стародавні зерносховища, призначені для зберігання зерна, частину якого, вірогідно, продавали. Розводили корів, свиней, овець та коней й часто полювали в гірських лісах. Серед побутових речей місцевого виробництва найчисельнішими були залізні ножі, наральники, сокири, долота, серпи, мотики, точильні бруски, ручні жорна, керамічні прясла, залізні та бронзові цвяхи. Виготовляли прикраси й елементи одягу — срібні, залізні та бронзові пряжки, сердолікові намиста, фібули, браслети. Зброї вироблялось небагато — залізні наконечники стріл та списів, кинджали, нечисленні предмети кінського спорядження.
У керамічному комплексі виробів переважає посуд, виготовлений на гончарному колі. Зовнішні економічні зв’язки населення культури карпатських курганів були зосереджені на торгівлі з римськими провінціями. Основним експортним товаром карпатців була сіль, а також продукти лісових промислів — хутра, букова деревина, дикий мед та віск. Найпоширенішими серед імпортних знахідок є античні тарні амфори, в яких транспортувалось вино. Також імпортувались вироби зі скла. Можливо, навіть, що основним поставником скляних виробів була римські майстерні в буковинському Комарові (див. Провінційна римська культура). Доволі багато знахідок римських монет, які, очевидно, були головним платіжним засобом.

Села й цвинтарі культури карпатських курганів

Неукріплені поселення культури карпатських курганів розташовані на мисах гірських річок та вододілах. Невеликі житла, - як заглиблені, так і наземні, - часто співіснували в одних поселеннях, хоча при цьому наземні житла споруджувалися значно рідше. В багатьох спорудах виявлені ямки від стовпів, що були опорою стін, а також ямки для підпірок даху. Опалювали житла вогнищами, складеними з каміння, або печами-кам’янками. На подвір’ях знаходились господарчі споруди, майстерні, гончарні горни, зернові ями та літні кухні.
Характерним був обряд поховання, від якого культура й отримала свою назву. Цвинтарі, що налічували від п’яти до сотні невисоких куполоподібних курганів, розташовували на вершинах узгір'їв та високих берегах річок. Небіжчика клали на спеціально споруджений дерев’яний поміст і спалювали цей поміст разом з тілом, одягом, прикрасами та похоронними дарами — керамікою, ножами, знаряддями праці, кістяними гребенями, прикрасами та монетами. Перепалені рештки зсипали в похоронні урни й закопували у центральній частині майбутнього кургану, а зверху насипали земляний насип, який окопували рівчаком, та споруджували кам’яну або дерев’яну огорожу. Окрім людських кісток в курганах знаходять також багато кісток домашніх тварин, яких приносили в жертву. Серед пожертв найчастіше зустрічались кості коней, що, можливо, пов’язано з їх особливою роллю у способі життя карпатського населення.

Предки гуцулів та гуралів

Культура карпатських курганів частково була поглинута слов’янською празько-корчацькою культурою (див. Празько-корчацька культура), людність якої рухалась з північного сходу до Дунаю через Карпати. Втім, багато звичаїв, побутових рис й традицій людей культури карпатських курганів досі зберігаються серед українських гуцулів та польсько-словацьких гуралів1.