Маленька країна багатих людей

Кіммерійський протекторат

Висоцька культура територіально є однією з найменших європейських культур ранньої залізної доби. Вона займала невеликий простір нинішньої Тернопільської області та східної частини Львівської у верхів'ях Західного Бугу і її населення було генетично пов’язане з людністю лужицької культури (див. Лужицька культура). З цього випливає, що височани були слов’янами, але чимсь відрізнялись від інших слов’янських племен, які жили по-сусідству. Вони якимсь чином примудрились не дати себе поглинути могутнім сусідам — слов’янам-чорнолісцям (див. Чорноліська культура) та фракійцям-агатірсам (див. Ґава-голіградськаї культура) та ще й були доволі-таки заможними людьми. Ймовірно, висоцькі вожді змогли домовитись з войовничими кіммерійцями (див. Чорногорівська культура) про, свого роду, протекторат, надавши їм право чинити з своїх земель грабіжницькі виправи на землі агатірсів. Цим пояснюються часті знахідки кіммерійської зброї та елементів кінської упряжі на висоцьких землях. Вірогідно, знаменитий михалківськй скарб був здобиччю котроїсь з кіммерійських грабіжницьких ватаг, яка грабувала землі агатірсів (а золоті вироби явно були виготовлені тамтешніми майстрами) і у якої щось пішло не так. Судячи з того, що грабіжники не повернулись за своїм багатством (а це справді було величезне багатство) і нікому не переказали інформацію про його місцезнаходження щось пішло дуже навіть не так.

Господарство висоцької культури

Височани були землеробами й пастухами. Вони обробляли землю з допомогою рала, сіяли пшеницю, жито, ячмінь, льон та коноплі, розводили велику рогату худобу, овець, кіз свиней і коней. Люди висоцької культури ще дуже часто використовували камінь для виготовлення знарядь. З кременю робили клинчасті сокири з просвердленими отворами, кулясті булави, відмінно обшліфовані бойові молоти. Зустрічаються кремінні наконечники з гарною ретушшю, їх ще достатньо багато. Попри це відомі залізні й бронзові знаряддя праці — ковадла, плоскі залізні сокирки з бічними виступами, які могли служити теслами й навіть мотиками, бронзові витягнуті сокири, литі долота. Ножі із заліза зі злегка вигнутою спинкою й вузьким її хвостиком досить близько нагадують чорноліські та ґава-голіградські взірці, що може свідчити про те, що майстри, котрі їх виготовляли не були корінними височанами, а мігрували сюди (або були полоненими?) з сусідніх земель. Знайдено як бронзові серпи з пластинчастими хвостиками, так і кремінні серпи у вигляді вигнутих ножів. Кухонна кераміка висоцької культури - груба, лощена, частина її має ребро, розташоване завжди ближче до дна. Ці посудини представлені в основному двома формами: або із широким прямим устям, або з помітно відігнутим краєм. У посудин обох типів дуже невелике денце. Зрідка такі посудини оснащено однієї ручкою. Доволі багато столового посуду у формі квітки тюльпана, які були дуже характерними для тшинецько-комарівської культури. Декоративні мотиви посуду – сітки діагональних та вертикальних ліній зиґзаґами та густі наколи. Серед горщиків є досить багато мініатюрних, які, мабуть, служили якимсь ритуальним цілям, так само як фігурки птахів, глиняні дзвіночки та брязкальця. Прикраси з бронзи та золота носили не тільки жінки, але й чоловіки. Очевидно ці речі були престижними, статусними речами. До них у першу чергу належали масивні або дуті нагрудні гривні, часто орнаментовані поперечними та поздовжніми лініями та зиґзаґами й нагрудні защіпки-фібули для плащів. Популярними були гладкі незамкнуті скроневі кільця, шпильки скіфського типу з широкими капелюшками й тонким спіральним стрижнем.

Села й цвинтарі

Неукріплені поселення розташовувались на підвищеннях серед лук, на прирічкових дюнах і над заводями. Житлами служили напівземлянки з вогнищами, які горіли на підлозі в невеликих заглибленнях. Часом в землянках ставили глиняні печі на каркасі з пруття. На подвір’ях знаходились господарчі будівлі — повітки, комори, хлівці та майстерні. Іноді майстерні були спеціалізованими — ливарними або гончарними. Деякі господарські ями були справжніми льохами зі східцями та дверми. Для цвинтарів височани вибирали пагорби, поблизу від сіл, чомусь посеред заболоченої місцевості. Можливо в такий спосіб вони намагались захистити могили своїх предків. Померлих ховали у неглибоких ямах, кістяки в випрямленому положенні, хоча траплялись і скорчені. Рідше трапляються трупоспалення, коли попіл похованого клали прямо в могилу, рідше зсипали в спеціальну глиняну урну, що, можливо, свідчило про фракійське походження небіжчиків. Могильні ями йшли рядами в широтному напрямку по лінії схід-захід. На пізнішому етапі існування висоцької культури, очевидно, під впливом скіфів, над могилами стали насипати кургани.

… і померли в один день

Досить часто зустрічаються парні поховання, де звичайно були одночасно поховані чоловік і жінка. Руки їх іноді бувають складені разом, а в деяких випадках померлі наче лежать в обіймах один одного. За оцінкою патологоанатомів укласти вже неживі тіла в такі обійми неможливо, тому найбільш ймовірно, що, згідно з тогочасними ритуалами та звичаями жінка добровільно погоджувалась супроводжувати свого чоловіка в потойбічне існування та приймаючи для цього отруту. Траплялись і нечисленні сімейні поховання, коли в одній ямі були поховані разом дорослі разом з дітьми. Звичай умертвіння жінок разом з чоловіками існував у багатьох індоєвропейських народів, що свідчило про особливий статус чоловіків у висоцьких племен. У пізніх похованнях висоцької культури неодноразово зустрічаються скіфські бронзові наконечники стріл.

Історична доля висоцької культури

Висоцька культура зникла в скіфські часи у зв’язку з просуванням на захід землеробських лісостепових племен скіфів-орачів (див. Культура скіфів-орачів), які асимілювали висоцьке населення.