Творці скіфського золота

Хто такі скіфи-орачі?

Скіфами-орачами цих людей називав батько історії Геродот, але, так насправді, вони не були скіфами, а нащадками населення чорноліської культури (див. Чорноліська культура) які, користуючись скіфським протекторатом, частково асимілювали сусідні фракійські та балтські племена. До них також поступово долучались іраномовні скіфи, що переходили до осілого життя. Найімовірніше, скіфи-орачі були білінгвами, володіючи як слов’янською мовами, так і скіфською мовою, яка була мовою панівного класу.

Господарство скіфів-орачів

Основним заняттям скіфів-орачів, як і їхніх предків чорнолісьців, було землеробство, а полювання й рибальство не значущої ролі. Вирощували, в основному, пшеницю, а також ячмінь, жито, гречку, боби, горох, деякі олійні рослини, льон та коноплі. Оранка здійснювалась дерев'яним ралом, а на півдні — плугом зі сталевим лемешем, хоча на присадибних городах надалі порались мотиками, зробленими з оленячих рогів. Як тяглову силу використовували волів. Широко розповсюдженою була переліжна система землеробства — після кількох років інтенсивної експлуатації, поле покидали й переходили до іншого. Покинуте поле заростало чагарями й лісом і тоді його випалювали й знову пускали під ріллю та посів. Збіжжя подекуди жали ще серпами з мікролітичних вкладів, хоча все більше з’являлось залізних серпів, за формою дуже схожих до сучасних. Для приготування крупи та борошна застосовувалися кам'яні зернотерки, ротаційні жорна були рідкістю. Для зберігання запасів продовольства, особливо зерна, влаштовувалися земляні ями з обмазаними глиною та обпаленими стінами. Худобу утримували просто неба. Крім корів, коней та овець розводили свиней. Повсякденною їжею були каші, овочі та молочні продукти, а хліб та м’ясо були ритуальною та святковою їжею. Варили пиво й медовухи.

Житниця Греції

Інновації в сільському господарстві значно підвищили продуктивність праці. З’явились надлишки збіжжя, які призначались для продажу і вивозились через чорноморські порти до малоазійських грецьких міст та материкової Греції. І саме ця зернова торгівля стала джерелом збагачення скіфської еліти, яка цю торгівлю контролювала. Попит на скіфське зерно стимулювала політична ситуація. Грецьким містам критично бракувало продовольства, а головний поставник зерна до Європи, древній Єгипет знаходився на той час під окупацією Перської імперії, затятого ворога грецьких полісів. Тому ціна на причорноморський хліб була високою і потреба в ньому не зменшувалась. Прядіння, ткацтво, пошиття одягу, виготовлення нескладних знарядь та предметів побуту й кухонного посуду залишались домашніми ремеслами, однак, добуванням та обробкою металів, виготовленням зброї, знарядь та прикрас, виробництвом столового посуду та предметів розкоші займались фахівці, які обмінювали або продавали свої вироби. Дуже часто їхньою спеціалізацією була бронзова та залізна металургія. Скіфські залізні вироби — ножі, колодки, ланцюги, замки, коси, серпи та тому подібні речі широкого вжитку з низькоякісного заліза експортувались до причорноморських грецьких міст в величезних кількостях, а зброя, кінське спорядження та прикраси користувались популярністю серед кочовиків. В обігу з’являються перські, грецькі та боспорські монети, а роль розмінних монет для дрібних покупок часто виконували наконечники стріл.

Села й міста

Зазвичай скіфи-орачі жили в неукріплених селах, що складались з критих соломою хатин-мазанок, призначених для проживання однієї сім’ї. Будинки обігрівались склепінчастими печами та вогнищами, обкладеними камінням. Подвір’я часто огороджували тинами. На подвір’ї знаходились господарські будівлі — комори, хлівці, майстерні, повітки й токи для збіжжя, загони для худоби. В землях скіфів-орачі снувала доволі густа мережа укріплених міст. Такі фортеці, очевидно, служили свого роду військовими базами для скіфських гарнізонів, які контролювали територію та здійснювали звідси грабіжницькі напади на сусідні землі — за ріку Прут, в Закарпаття та на терени сучасної Польщі. Головною метою таких походів було захоплення рабів, торгівля якими була важливим джерелом доходів для скіфської військової знаті. В укріпленнях також переховувалось місцеве населення у випадках ворожих набігів та міжкланових сутичок, які траплялись доволі часто. В міських цитаделях мешкала територіальна адміністрація з-поміж скіфської та місцевої знаті, а поряд з цитаделями знаходились доми та майстерні ремісників та купців, оскільки в містах відбувались ярмарки й торги.

Цвинтарі й поховання

Поряд з поселеннями знаходились цвинтарі що складались з сотень тісно розташованих невеликих курганів з рядовими похованнями. Цвинтарі знатних сімей часом існували окремо від громадських кладовищ — могили зосереджувались навколо одного або двох курганів, що виділялись своєю величиною. Покійників найчастіше клали навзнак, головою на схід або на захід, іноді у трунах чи дерев’яних зрубах, а іноді просто на підстилці. Обов'язковим атрибутом поховання була їжа, від якої залишався посуд та кістки тварин, найчастіше баранів. Біля кісток залишали один-два ножі. У більшості не пограбованих чоловічих поховань, навіть бідних, був залізний меч, що лежав біля пояса похованого. В багатих похованнях на додаток до меча клали списи, луки та стріли, кинджали або, навіть, панцирі, поножі й шоломи, зазвичай грецького походження. В багатих жіночих похованнях, до речі, окрім прикрас та предметів жіночого побуту, а іноді ще й слуги чи служниці, також траплялась зброя. Багатим воїнам жертвували коня, а то й декількох. У багатих могилах досить часто знаходяться парні поховання — найчастіше чоловіка й жінки. Умертвіння дружини чи наложниці та їх поховання разом з чоловіком було, ймовірно, розповсюдженим звичаєм.

Релігія скіфів-орачів

В селах скіфів-орачів часто зустрічались циліндричні глиняні жертовники з завершенням у вигляді миски та концентричними кам’яними колами довкола, які, ймовірно, символізували сонце. Перед жертовниками, зазвичай, палала ватра, від якої залишались купи попелу — зольники з обвугленими зернами, жолудями, горіхами та кістками тварин. Там же знаходять мініатюрні глиняні посудинки, коржики з глини з домішкою зерен, модельки зерен різних злаків і бобів, виліплені з глини з домішкою борошна. З такими жертовниками пов’язують культ шанування богині родючості та домашнього вогнища, яку Геродот називав богинею Табіті3. Скіфи-орачі стали етнічною основою наступної черняхівської культури.