Вали чорного лісу

Походження чорноліської культури

Чорноліська культура постала як результат еволюції слов’янської білогрудівської культури (див. Білогрудівська культура), яка частково асимілювала, а, можливо, й підкорила собі людність кіммерійської білозерської культури та східну частину фракійців ґава-голіградської культури (див. Ґава-голіградська культура). Саме тому, попри явне слов’янське походження, в культурі чорнолісів дуже багато фракійських та кіммерійських запозичень Тим більше, що зі своїми сусідами, за винятком степовиків-чорногорівців (див. Чорногорівська культура), чорнолісьці не тільки воювали, але й торгували і, часом, співпрацювали, оскільки грабіжницькі нальоти кіммерійців-чорногорівців дошкуляли всім. Можна навіть сказати, що Чорнолісся було мультиетнічною культурою і населення цих земель розмовляло своєрідним суржиком, в якому початково слов’янська мова була щедро приправлена фракійськими та іранськими словами.

Економіка чорнолісьців

Основною галуззю господарства чорнолісьців було землеробство. Про це свідчить величезна кількість бронзових та крем'яних серпів, зернотерок та бронзових мотик. Чорнолісьці сіяли просо, пшеницю, ячмінь, жито, льон та коноплі і розводили рогату худобу, коней та свиней. Чимала роль припадала полюванню та рибальству. На початку існування чорноліської культури тамтешнє населення ще користувалось кам’яним реманентом, особливо кремінними серпами та кам'яними шліфованими молотами. З кістки вироблялися шила, рибальські гачки та амулети, а з рогу — мотики. Дуже багато кістяних деталей кінської упряжі та вістря стріл, більшість із яких мали ромбічну форму. Однак, з часом в чорноліських селах ставало щораз більше бронзових речей й бронзоливарна справа сягнула дуже високого рівня.

Металургія, гончарство та забруднення середовища

На Суботівському городищі існували бронзоливарні майстерні, де знайдено дуже багато уламків ливарних форм. Тут виробляли дуже багато бронзових бойових сокир та масивних орнаментованих браслетів, які, очевидно, мали статусне значення, а також сережки та шпильки, намиста, фібули, брошки й накладні пластини для одягу. При цьому виробництво було в Суботові було настільки потужним, що привело до критичного забруднення довкілля, негативні сліди якого відчуваються ще й тепер. Технології виготовлення заліза чорнолісьці, швидше за все, запозичили у своїх сусідів — кіммерійців чорногорівської культури. А ті, своєю чергою, навчились виробляти залізо та сталь під час своїх завойовницьких походів у Закавказзя. Як на ті часи виробництво заліза було новою та доволі складною справою, тому заліза у чорнолісьців ще небагато і його використовували, головним чином, для виробництва зброї — мечів, кинджалів, списів. Більшість зі знаменитих довгих кіммерійських мечів, які часом знаходять в Україні насправді виготовлено в чорноліських кузнях. На ранньому етапі чорноліської культури більша частина посуду має прямі аналогії у білогрудівській культурі. Кухонне начиння не відрізнялося особливою вишуканістю, це горщики тюльпаноподібної форми, часом лощені або покриті кварцовою крихтою. Трохи пізніше великого значення набули ґава-голіградські гончарні навички, а що в ті часи більша частина домашнього посуду щоденного вжитку вироблялась в домашніх господарствах самими господинями, можна вважати, що значна частина чорноліського жіноцтва походила саме з ґава-голіградських племен. Набір посуд поповнювався і завдяки торгівлі: амфори та чорнолощений посуд балканських взірців зустрічаються повсюдно. Втім, поступово вироблявся і свій власний стиль. Столовий посуд орнаментували різьбленими геометричними орнаментами, які інколи затирали білою пастою. Основу його становить зазвичай зиґзаґ. Обмежений згори і знизу горизонтальними лініями, він утворює ряди трикутників, у які часто вписано менші. На кращих зразках затертий білою пастою орнамент контрастує з темно-чорним, неначе лакованим, тлом.

Села чорнолісьців

Свої поселення чорнолісьці зводили у місцях, захищених самою природою — зазвичай на високих мисах, що стрімко здіймалися над ярами чи заплавами. Будували великі дерев’яні житла, як наземні, так і напівземлянки. По кутах жител біля стін вкопували стовпи, що підтримували перекриття. Стіни обшивалися тесаними дошками, які були поставлені вертикально. У підлозі є ями господарського призначення, вздовж стін розміщувалися горшки-зерновики та зернотерки. Посередині поселень були відкриті майданчики, які служили загонами для худоби на випадок ворожого набігу, та, так звані зольники — пагорби, що утворилися внаслідок зсипання попелу і, можливо, проведення якихось ритуалів, пов’язаних з культами вогню, Сонця, родючості. Дуже часто поблизу від таких зольників зустрічаються громадські вівтарі або грубо витесані з каменю фігури ідолів. Характерно, що в деяких поселеннях типи житла та вівтарів відрізняються один від одного, що, ймовірно, свідчить про мультиетнічність населення. Початкова доба залізного віку в лісостепу позначена появою значної кількості укріплених поселень, а отже чорнолісьці мали якогось потужного ворога від якого потрібно було захищатись. Цим ворогом були степові кочовики — кіммерійці чорногорівської культури.

Землероби й степовики

Річ у тім, що оптимізація клімату та поява технологій виробництва заліза, сприяла не тільки розвитку землеробської економіки лісостепу. Степова кочова економіка починає розвиватись тільки тоді, коли має за сусідів хліборобів, які виробляють надлишковий продукт. А це, своєю чергою, викликало демографічний ріст і тут, і там і викликало напругу у стосунках між двома спільнотами. Городищ на теренах чорноліської культури дуже багато, хоча більшість з них не є великими — швидше за все кожне таке городище служило притулком для одного роду або невеликого племені. У плані городища зазвичай були круглими, діаметром від 40 до 100 метрів, оточувалися валом з дерев’яною стіною у вигляді з’єднаних між собою невеликих прямокутних секцій-зрубів, заповнених утрамбованою землею та обводилися ровами. У деяких випадках з зовнішнього боку зводилися додаткові споруди у вигляді валу з ровом на зовнішньому боці. На території більшості малих городищ будівель було мало, що ще раз свідчило про їхню основну захисну, а не житлову функцію. На деяких поселеннях зафіксовано сліди руйнувань та пожеж, після яких укріплення відбудовувались.

Чорноліські міста

Втім, чорнолісьці знали й справжні міста. Класичним взірцем чорноліського міста вважається фортеця на пагорбі поблизу Тясмину. Вона була захищена глинобитним валом та ровом шириною 9 м і глибиною до 4 м. На гребені валу знаходились зрубні дерев’яні укріплення стіни з вежами та в’їзні ворота. Біля підніжжя валу виявлено обгорілі залишки дерев'яних будівель. Ще краще була укріплена Суботівська фортеця, яка захищала металургійний центр чорноліської культури й була оточена двома рядами могутніх укріплень. І навіть більше — саме чорнолісьці почали зводити спеціальні протикавалерійські укріплення між ріками, вздовж переправ та вододілів, які пізніше отримали назву Змієвих валів. А що єдиними кіннотниками в ті часи та на цих землях були кіммерійці, то зрозуміло, що саме для захисту від них ці укріплення й будувались. На те, що чорноліські міста-фортеці зводились в першу чергу для захисту від кіммерійців, вказує й те, що їхні села на Поділлі та в Подністров’ї, тобто далеко від лінії фронтиру, були неукріпленими.

Чорноліські цвинтарі

Поховання, що належали до початкового етапу існування чорноліської культури, були ґрунтовими. Небіжчиків клали в неглибокі ями, зазвичай на правому боці, головою на захід і без будь-яких насипів. Пізніше з’являються і трупоспалення. Пересічних покійників супроводжували похоронні дари у вигляді посуду (очевидно, з їжею) та невеликою кількістю прикрас, найчастіше, браслетів. Серед курганних поховань привертають увагу могили воїнів у супроводі зброї, вуздечок та інших речей. До супроводу входили й коштовні речі малоазійського походження, які, швидше за все, були військовою здобиччю.

Нові політичні реалії

Вірогідно, в особі чорноліської культури ми можемо спостерігати формування перших слов’янських державних організмів. Ознаками цього є численні городища та оборонні споруди, зведення яких потребували значної концентрації людських та матеріальних ресурсів, а також достатніх знань в царині фортифікації, топографії та містобудування. Щоб мобілізувати такі сили потрібна була централізована система управління, можливо схожі на античні міста-поліси. Можливо, що владу в таких містах здійснювали не стільки старійшини та вожді, скільки служителі культу. Надзвичайно ймовірним видається також використання рабської праці як для будівництва укріплень, так і для металургійного виробництва. Це також пояснювало б масову появу в чорноліських селах кераміки інших культур та величезної кількості зброї, яка була потрібна не стільки для захисту, скільки для військових експедицій з метою захоплення рабів. Ворожнеча з кіммерійцями була стимулом, який сприяв державотворенню та розвитку чорноліської спільноти й, можливо, стала однією з рушійних сил появи майбутньої скіфо-слов’янської держави (див. Культура скіфів-орачів та Культура скіфів-кочовиків).

Історична доля чорноліської культури

Завдяки союзу з кочівниками-скіфами, чорнолісьцям вдалось здолати своїх ворогів і ввійти в склад скіфської конфедеративної держави на правах молодшого партнера.