Будини

Походження юхнівської культури

Юхнівська культура сформувалась на основі бондарихінської культури (див. Бондарихінська культура) і в цьому вона була схожою до своєї сусідки — мілоградської культури (див. Мілоградська культура), а тому в побуті юхнівців є багато рис, які зближують їх з мілоградцями. Втім, були й відмінності. І відмінності ці були суттєвими. Імпульсом, який змінив доволі архаїчне існування їхніх попередників був тиск на них з боку сусідів зі сходу — войовничих меланхленів городецької культури (див. Городецька культура). Про те, що юхнівці постійно відчували військову загрозу, свідчить велика кількість укріплених міст-фортець, які служили притулками для людей з поблизьких сіл. Очевидно, щоб захистити себе від ворогів, юхнівці вимушені були вступити в союз зі скіфами-орачами, нащадками чорноліської культури (див. Чорноліська культура) і прийняти протекторат царських скіфв (див. Культура скіфів-кочовиків). Характерно, що будини разом з сарматами були єдиними з підлеглих скіфам народів, які без жодних передумов погодились воювати на боці скіфів в персько-скіфській війні. Зрештою, у будинів вірогідно й не було іншого виходу, оскільки їхні східні сусіди, меланхлени, оголосили себе союзниками персів.

Економіка юхнівської культури

Головним заняттям юхнівців було землеробство, присадибне скотарство, домашні промисли. Основними злаками, які вирощували люди юхнівської культури були ячмінь, пшениця й просо. Кухонні горщики юхнівців був доволі примітивним й грубим. Їх явно робили в домашніх умовах і без особливої ретельності. А от столовий посуд виготовляли фахівці-гончарі, використовуючи гончарне коло. Це були стрункі, високі тонкостінні горщики, з тюльпаноподібними горловинами, оздоблені дуже характерним, так званим юхнівським орнаментом — поєднанням ямок у вигляді трикутника чи виноградного грона. Часто зустрічався перловий візерунок по шийці, що вказує на впливи культури скіфів-орачів. Ще більше вплив скіфів-орачів помітний у металевих виробах: залізних клиноподібних сокирах, серпах з гаками, ножах з горбатими спинками, теслах, долотах, косах. Вистачало й зброї: мечів, бронзових трикутних гостряків стріл, нашивних бляшок на панцирі. Популярними були бронзові прикраси, представлені спіральними кільцями, шпильками, сережками з пласкими капелюшками.

Села й міста юхнівців

Поселення юхнівської культури ділилися на два типи — невеликі укріплені міста й неукріплені села, причому останні були пов'язані територіально з містами, утворюючи навколо них своєрідні агломерації. Житла юхнівців за конструкцією відрізнялись від жител їхніх сусідів. Типовим житлом була так звана довга хата, в якій мешкало декілька родин. Стіни будували з кількох рядів стовпів, які обплітали лозою та обмазували глиною, а дах покривали соломою або очеретом. Укріплення міст були потужними й складними з інженерного погляду — по три ряди ровів і валів, дерев'яні стіни по всьому периметру й розташовані на неприступних стрімчаках по берегах рік. В землі будинів знаходилось найбільше місто Великої Скіфії й одне з найбільш міст античної Європи, яке Геродот називає Гелоном.

Юхнівська релігія

Завдяки знахідкам юхнівського храму на Благовіщенській горі в Брянській області Росії, відомо, що юхнівці шанували багатьох богів, яких зображували у вигляді дерев’яних фігур-ідолів. Вірогідно центральним образом було жіноче божество, атрибутами якої були антропоморфні жіночі ідоли та фігурки ведмедиць. При цьому, що є більш ніж дивним, поховань юхнівців не виявлено. Нечисленні кургани з перепаленими кістками чи могили-тілопокладення виявлені в юхнівських землях явно не належать людям цього народу. Можливо, юхнівці практикували так званий повітряний похорон, коли тіло померлого залишали в лісі на гіллі дерев. Ймовірно також, що покійників передавали водяній стихії.

Історична доля юхнівської культури

Північна частина юхнівської людності стала етнічною основою західнобалтського народу пруссів1, який античні географи називали борусками. Цікаво, що Велесова книга2 також знає народ борусів, яких вважає близькими родичами русів. Люди зарубинецької культури асимілювали південну частину юхнівців, утворивши балто-слов'янську почепську культуру (див. Почепська культура).