Часи каміння

Передісторія

Перші розумні істоти з’явились на землі праУкраїни досить задовго — бо десь близько місяця — від тих часів, про які ми тут розповідаємо. Це були так звані архантропи, які володіли елементами досить примітивної Ашельської культури, включаючи використання вогню, побудову простіших жител та виготовлення грубих кам’яних знарядь. Сліди архантропів знайдені в різних регіонах України від Закарпаття до Харківщини. Але предками сучасних європейців і зокрема українців вони не були.

Приблизно за десять днів до нашої умовної півночі у західній Європі (можливо, на Піренейському півострові) з’явився новий вид розумних істот, відомий нам як неандертальці. Повільно рухаючись з заходу на схід вони досягли земель майбутньої України. Сталось це десь за три дні до прийнятого нами часу Ч. Сліди невеликих неандертальських громад знайдені в Галичині, на Буковині, на Поліссі та в Донбасі. Але найбільше вони вподобали собі Крим, який не покинули до самого свого кінця.

Втім, про якесь заселення наших земель неандертальцями говорити не варто, оскільки їхня кількість тут становила в кращому випадку кілька тисяч осіб.

Порожній підзаголовок

А от практичні надбання неандертальців, що повязані з Мустьєрською культурою, наші майбутні пращури активно використовували. І це дає підставу вважати першіх аборигенів праУкраїни вчителями людства.

Натомість люди сучасного анатомічного типу, себто наші прямі предки, виникли як вид десь за тиждень до початку нашого відліку в північно-східній Африці. Звідси люди розселялись по усьому Старому Світу, але, оскільки на дверях Європи уже висіла табличка Не турбувати, вимушені були зупинились на порозі континенту, а саме на Близькому Сході. Зрозуміло — до певного часу. І саме цей час настав з початком тієї умовної доби, про яку ведеться наша подальша розповідь...

До світанку. Заселення

На початку нашої умовної доби на теренах праУкраїни з’явились перші представники людей сучасного типу, які вже змогли тут на певний час закріпитись. Такими були, зокрема люди селетської та стрелецької культур.

Про селетинців навіть невідомо достеменно, чи були вони справжніми людьми чи людсько-неандертальськими метисами. Вони прожили тут майже 2 години, кочуючи невеликими групами між Чорним морем та Дунаєм і зникли, розчинившись в хвилях наступних прибульців.

Стрельчани зайшли на терени праУкраїни з Близького Сходу і десь до 6 ранку встигли побувати в Криму, на Запоріжжі, в Донбасі та на Лугащині. Поживши всюди потроху, вони подались на північний схід, щоб через тисячі років стати одними з предків корінних американців.

Тим часом, близько 4 годин ранку з центральної Європи в праУкраїну починають заходити перші групи єдиного на той час для всієї Європи населення зі спільною мовою та спільною культурою, що відома як ґраветтська. Без поспіху ґраветтці рухаються з заходу на схід, заселяючи терени праУкраїни. І це було завсім не просто, бо на ті ранні часи припадає максимум останнього великого зледеніння.

Порожній підзаголовок

Нарешті відбулася вдала спроба заселення наших теренів. ґраветтська культура проіснувала в праУкраїні найдовше з усіх відомих - близько 16 тисяч років за історичним часом (а це понад 9 наших умовних годин). Але мабуть важніше те, що нащадки цих людей залишились тут назавжди. І всі ми, українці, більш чи менш, але є також і ґраветтцями.

Ранок. Пристосовуючись до холодів

Часи старої кам’яної доби линуть повільно. Лише десь ближче до 10-ї години від спільного стовбуру ґраветтської культури відокремлюються перші самостійні гілки.

В долині Дністра група ґраветтців утворює оригінальну Молодовську культуру, особливостями якої є довготривалі поселення із жител на основі мамутових кісток. Разом з традиційним полюванням на мамутів молодовці мабуть першими на цих теренах масово використовують в їжу злаки, про що свідчать кам’яні зернотерки в їхніх поселеннях.

Майже в той самий час на Сіверщині відокремлюється від ґраветської спільноти Мізинська культура, яка залишила нам в спадок перші календарі та перші музичні інструменти. Вона стала предковою для пізніших Деснянської та Межиріцької культур, про які ми тут ще згадаємо.

Трохи пізніше — бо десь ближче до 12-ї години в Приазов’ї під впливом прибульців з Кавказу утворюється Кам’янобалківська культура, чиї стійбища виглядали вже як повноцінні села в сучасному розумінні цього слова. І це запевняло їхнім мешканцям певну незалежність від примхів погоди та мисливського щастя.

Порожній підзаголовок

Але мабуть найбільш значущою для мабутньої історії праУкраїни стала поява Анетівської культури, яку в певному сенсі можна вважати точкою відліку українського родовіду. Її створили біля 11-ї години декілька племен ґраветтців. Майстри виживання, анетівці успішно пережили часи Великого холоду, а з потеплінням клімату доволі швидко, як на ті часи, розширили свій ареал і заселили південь праУкраїни. Саме вони асимілювали людність молодовської та почасти кам’янобальківської культур, а надалі передали свої гени значній частині майбутніх українців.

Після полудня. Адаптуючись до потепління

В післяполуденний час до Європи прийшло потепління. І для людей це означало суттєву зміну умов існування. Відповідний процес адаптації проходив на ґраветтській базі, отже нові культури, що з’являються в ті часи, одержали назву епіґраветтських.

В праУкраїні мабуть першою епіґраветтською стала Деснянська культура, що зформувалась в долинах Десни і Сейму на основі культури Мізинської десь близько 15-ї години нашого умовного часу. Деснянці полювали на мамутів, а пізніше на півничних оленів та коней, мігруючи слідом за дичиною в різних напрямках. Їхньої мобільності дуже сприяло володіння мікролітичними технологіями обробки каміння, характерними для епохи епіґраветту.

Саме деснянські мандрівники, просунувшись на південь та зустрівшись із кам’янобалківцями, утворили тут нову Межиріцьку культуру, яка стала нині широко відомою завдяки повністю збереженим житлам із мамутових кісток. Вірогідно, хазяєва цієї стоянки загинули внаслідок катастрофи, коли деcь близько 16-ї години стався прорив вод величезного на той час Прип’ятьского озера, що утворилось внаслідок таяння льодовиків.

Порожній підзаголовок

Наслідки прип’ятьскої катастрофи мабуть оминули декілька південних кланів межирічців, які, мандруючи далі на південь, разом із якоюсь групою анетівців створили майбутню Осокорівську культуру. Осокрівці стали винахідниками знакових для України жител — хатів мазанок (щоправда, в ті часи мазанки були круглими). І саме наслідувачі цієї культури стали надалі першими землеробами праУкраїни, про що ми згадаємо далі.

Приблизно в той самий час на теренах Поділля й Полісся за участю анетівців та мігрантів із Близького Сходу постала Липська культура мисливців на північних оленів. Візитівкою цієї культури стало досконале для свого часу кремневе виробництво, доробками якого їхні наслідувачі користувались навіть через тисячоліття. Липчани надалі не прийняли участь в етногенезі українського народу, натомість вони ймовірно стали предками фракійців.

Надвечір. Пращури

Десь близько 17-ї до праУкрани через Кавказ вливається група мігрантів з території сучасного Іраку. Ці люди вже знають, як пасти худобу і, можливо, трохи знаються на землеробстві. Свої знання вони передають групі південно-східних племен анетівської культури. Як наслідок з’являється кукрецька культура, що запанувала в лісостеповій частині праУкраїни і може вважатись тим етнічним субстратом на якому формувалась переважна частина майбутнього українського народу.

Приблизно на півгодини пізніше з південного заходу в праУкраїну заходять групи мігрантів з Балкан та Малої Азії. Ці люди принесли з собою справжні неолітичні знання про виготовлення кераміки, землеробство та скотарство. Разом з місцевими осокорівцями вони створюють гребениківську культуру, наділену виразними рисами неолітичних інновацій.

На основі місцевих кукрецької та гребениківської культур в межиріччі Дніпра та Бугу постала перша по-справжньому землеробська й по-справжньому неолітична буго-дністровська культура, яка одразу стала інтегральною частиною староєвропейської спільноти.

Порожній підзаголовок

Уже ближче до восьмої години частина носіїв яніславицької та кукрецької культур, об’єднавшись витіснили та асимілювали своїх попередників поширившись на територію від Полісся до Дону. Дніпро-Донецька культура (а швидше етнокультурна спільнота) стала однією з потужніших неолітичних культур праУкраїни. Людність цієї культури вважається однією з предкових для пізніших аріїв і відіграла важливу роль в етногенезі майбутніх українців.

Локальні історії. Прибульці з півночі

Потепління в Європі спричинило швидке зростання кількості населення й стимулювало міграцію. До того ж десь близько 17-ї години стався прорив океанської води в майбутнє Балтійське море — до того льодовикове озеро. Отже, тим із людей, хто вижив, потрібно було шукати нову батьківщину. І зпустілі нещодавно терени подніпров’я були досить привабливим варіантом. Все це обумовило появу кількох хвиль переселенців із північного заходу, які прийшли в Україну з теренів Польщі та Білорусі.

Першими в праУкраїні опинились люди Лінгбійської культури — лісові мисливці на північних оленів, лосів та кабанів. Поживши тут майже 3 години, вони мігрували із праУкраїни на північ.

Друга хвиля міграції з того ж напрямку характеризовалось уже досить відмінною від попередниці Свідерською культурою. Десь за годину вони теж покинули наши терени і їхній зворотній шлях простягнувся аж до Скандинавії.

Уже надвечір, наслідувачами лінгбійської традиції тут стали Кудлаївська, а потім Яніславицька культури. І їхня людність уже лишила свій слід в українському родовіді через наслідування Дніпро-Донецькою культурою.

Порожній підзаголовок

І останньою хвилею мандрівників з півночі стала людність культури Ямково-гребінцевої кераміки, яка надійшла до праУкраїнських лісів уже десь ближче до дев’ятої вечора. Попри те, що їхні сучасники активно використовували мідь і бронзу, ці мисливці-лісовики затримались в кам’яній добі. Надалі вони здебільшого мігрували з теренів праУкраїни в північному напрямку, але частково лишили свій слід в наших пращурах Середньодніпровської культури.

Локальні історії. Кримські особливості

Близько пів на шосту пополудні теренів Криму досягли люди, які йшли сюди аж із Піренеїв. Чому саме вони здійснили цю екзотичну мандрівку, лишається невідомим. Але тут ці люди разом із тодішніми аборигенами осокрівцями створили свою оригінальну Шан-кобинську культуру, яка дала початок довгому ланцюжку наслідування. За традицією, яка зберіглася в Криму ще з неандертальскіх часів, шан-кобинці використвували для житла печери та скельні навіси.

Десь за 3000 років (прилизно півтори години за нашим часом) до місцевих шан-кобинців приєдналась ще одна група далеких мандрівників — цього разу з теренів сучасної Франції. Використовуючи нові навички, разом вони утворили нову Мурзак-кобинську культуру, яка проіснувала стабільно ще два тисячоліття. При цьому на диво колишні прибульці майже не змішувались із місцевими, існуючи на тлі спільної культури.

Традицію консервативних культур-попередниць продовжила в Криму Таш-аїрська культура, яка вже стала пастушею. Вона проіснувала тут ще майже годину за нашим часом перед тим, як уже на межі епох бронзи бути асимільованою кемі-обинцями. Але це вже інша історія...

Локальні історії. Такі різні долі

Невдовзі після 19-ї на західних околицях праУкраїни з’являються племена однієї з найстаріших староєвропейських землеробських культур - Старчево-крішської. З собою ці люди несуть впевнені навички землеробства й скотарства, осілий сільський побут та віру в велику богиню – матір світу. Попри відносну нечисленність населення і відносну недовговічність (лише близько півгодини), ця культура мала значний вплив на процес неолітизації праУкраїни.

Приблизно в той самий час в долині Сіверського Дінця на основі кукрецької та лінгбійської культур постає Донецька культура, чиї люди не поспішали в неолітичне майбутнє. Вони знайшли для себе певну нішу, спеціалізучись на мисливстві та рибальстві коло річок та озер. Поживши тут близько півгодини, ця культура зникла, а людність асимільована сусідніми більш численими і потужними народами.

На відміну від дончан, людей культури Лінійно-стрічкової кераміки не можна назвати ні консервативними, ні миролюбними. Ця культура протягом сторіч агресивно розширювала свій ареал в напрямку центральної Європи.

Порожній підзаголовок

І досить імовірно, що її жорсткий «генетичний код» був обумовлений подіями на початку існування. Тоді внаслідок прорива середземноморських вод в басейн на той час прісноводного Чорного озера загинули десятки тисяч людей, а сотні тисяч втратили свою батьківщину і змушені були переселятись на нові землі.

Також близько 19-ї в Надпоріжжі та на дніпровських островах на основі кукрецької культури постає Сурська культура - невелика спільнота пастухів та рибалок, котрі, вірогідно, поклонялись сонячним чоловічим богам. Свою віру пізніше вони передали наслідувачам — людям Маріупольської культурної спільноти. А надалі ці культури стали предковими для потужних наступників, які називали себе аріями і зуміли передати своїм богам владу над Світом.