Вчителі людства

Корінні європейці

Творцями мустьєрської культури були корінні європейці — неандертальці, які еволюціонували з гейдельберзьких людей (див. Ашельська культура) приблизно 400 000 років тому. Назва походить від долини Неандерталь1 в Німеччині, де вперше у 1856 році шкільним вчителем Йоганном Фулроттом2 було віднайдено їхні рештки. Антрополог Герман Шааффхаузен3 розпізнав у знахідці кості невідомого виду людей та описав їх.

Вірогідно, центром формування цього виду якраз і були терени центрально-західної Європи. Звідси неандертальці розселились по Європі десь до рівня п’ятдесят п’ятої паралелі (далі на північ було вже занадто холодно), а потім частина неандертальських кланів розійшлась по прикаспійських степах, діставшись Кавказу, південної Туреччини, Леванту, північного Іраку та Ірану, східного Узбекистану і навіть Алтаю. Стимулом для цього стала різка зміна клімату в Європі — за теплим субтропічним кліматом прийшов помірний та сухий - передвісник майбутнього Великого холоду. Виживання стало потребувати більше енергії.

Винайдення великого зуба

Енергія для первісних людей — це їжа й тепло. Попередникам неандертальців архантропам довелось відмовитись від звичного грабунку інших хижаків і самим навчитись вбивати велику дичину. Для цього потрібні були знаряддя вбивства, - зуби й кігті, як у хижих звірів, або щось, що могли їх замінити. Себто один великий, довгий та міцний зуб, та ще й такий, яким можна було б користуватись не вступаючи в безпосередній контакт з об’єктом полювання. Так постала ідея списа, яким для архантропів служила звичайна палиця з загостреним та обпаленим кінцем. Саме цю ідею використали та удосконалили неандертальці, навчившись прикріпляти до дерев’яної палиці кам’яні вістря. І для цього їм довелось вчитись вити мотузки та варити клей. А ще - створити складнішу від ашельської технологію обробітку каменю, котра отримала в археологів назву леваллуазької4 і дала можливість створювати знаряддя ефективніші, різноманітніші й складніші, аніж прості ручні рубила.

Неандертальське господарство

В неандертальському господарстві налічувалось близько шести десятків інструментів — гостряки списів, леза, сокири, скребачки, молоти, шила й ціла купа інших потрібних речей. З допомогою цих знарядь неандертальці виконували багато різноманітних виробничих операцій, сукупність яких власне й називають мустьєрською індустрією. Завдяки цьому неандертальці будували житла й захисні мури з каміння, розпалювали вогонь за допомогою кресала, виготовляли клейовий дьоготь з березової кори, вичинювали шкіри, а з них кроїли та шили одяг, схожий на ковдри й пончо. Вони плели рибальські сітки та кошики, будували плоти й пересувались по воді, смажили, варили й коптили м’ясо, робили прикраси з морських мушель, кігтів та пір'я птахів і навіть виготовляли кістяні флейти. Ці навички вже не могли передаватись від покоління до покоління через просте наслідування. Потрібне було справжнє навчання. А це своєю чергою вимагало складнішого мозку.

Мозок та мова неандертальців

Порівняно з архантропами обсяг мозку збільшився, і становив 1640 см³ у неандертальців і 1460 см³ у неандерталок, що співпадає з вимірами пересічних сучасних європейців. Втім, структура неандертальського мозку відрізнялась від людського. Цей мозок інакше, ніж у сучасних людей, керував мовою, соціальною поведінкою, технологічними та мистецькими навичками, а неандертальська картина світу значною мірою створювалась не тільки слуховою та візуальною, але й запаховою інформацією. Ген FOXP25, який у нас пов’язаний з мовленням, був і у неандертальців, а зона Брока6 неандертальського мозку була схожою на таку ж зону людського. Однак, реконструкція голосового тракту неандертальців вказує, що вони були фізично нездатними вимовляти голосні — -а-, -і-, -у-, -о- та приголосні — -ґ- та –к-. Тобто неандертальська мова для сучасного вуха повинна була б звучати дуже незвично.

Внутрішній світ

Характерно, що неандертальці прикрашали себе, використовуючи для цього червоний мінеральний пігмент — вохру, а також мушлі, зуби та пазурі звірів і пір’я птахів. Відомо також, що неандертальці колекціонували різноманітні незвичайні об’єкти — наприклад, кристали чи скам’янілості — без будь-якого реального функціонального призначення. Вірогідно, це чинилось для підвищення статусу їх власника у групі, а отже було пов’язане з індивідуалізацією мислення та відчуттям себе як особистості. Внутрішній світ неандертальців був доволі складно влаштованим і вірогідно складнішим, аніж внутрішній світ сучасних їм людей. Про це свідчать певні зачатки релігійних уявлень та обрядових дій.

Вірогідно, культовою істотою для неандертальців був птах беркут (з латини — Aquila chrysaetos, себто золотий орел), пір’я та кості якого часто трапляються на неандертальських стійбищах. І це наштовхує на здогад про наявність неандертальської складової в формуванні властивого багатьом сучасним народам образу сонячного птаха, як, наприклад, української Матері-слави чи загальнослов’янської Жар-птиці. Те саме, до речі, можна сказати про формування в угро-фінських та алтайських народів ведмежих культів, оскільки у неандертальців існував культ ведмедя. Можливо навіть, що загальнолюдський образ улюбленої всім дітьми світу іграшки — плюшевого ведмежати — також має неандертальське походження.

Милосердні канібали?

Неандертальці хоронили своїх померлих, і похорони ці також супроводжувались певними обрядами та ритуалами, хоча немає поки що достатніх підстав вважати, що такі обряди та ритуали були пов’язані з вірою в життя після смерті. Скоріше за все ці знаки уваги, особливо помітні в похованнях дітей та літніх людей, вказують на емоційну прив’язаність родичів до покійника. Зафіксовано багато свідчень того, що своїх інвалідів та хворих не покидали напризволяще, доглядаючи за ними аж до кінця їхнього віку. Щоправда, Існують також докази, що неандертальці, а, принаймні деякі з них, практикували канібалізм, хоча й невідомо, чи був цей канібалізм ритуальним чи спричиненим банальною нестачею їжі.

Неандертальська фізіологія

Схожими з людськими були, вірогідно, фізіологічні параметри неандертальців, такі як природна тривалість життя та терміни дорослішання, менопаузи й вагітності. Втім, важкі умови життя не давали неандертальцями прожити довше як сорок років, а дитяча смертність перевищувала 50%. Та й рівень народжуваності був значно нижчим, ніж у людей — в середньому неандерталки народжували впродовж життя три-чотири дитини, тоді як людські жінки — від семи до дев’яти. У порівнянні з людьми сучасного анатомічного типу, неандертальці мали міцнішу статуру, бочкоподібні груди та широкі тази й пропорційно коротші руки й ноги.

Середній зріст чоловіків-неандертальців був 165 см, а жінок — 153 см. Індекс маси тіла неандертальців становив 26,9–28,2, що у сучасних людей корелює з надмірною вагою, а місткість легень — приблизно 9 літрів (у сучасних людей — від 4 до 6 літрів). Нестача сонячного світла, швидше за все, призвела до поширення світлої пігментації шкіри, волосся та очей у неандертальців. На відміну від предків людей, які були смаглявими й кароокими, серед неандертальців було багато рудоволосих та блакитнооких. Тіла неандертальців потребували більше енергії, ніж людські, а отже їм потрібно було більше їжі та більше кисню. Вони були чудовими спринтерами, непоганими стаєрами й абсолютно нікудишніми марафонцями.

Неандертальський побут

Неандертальські мисливці використовували на полюванні так звану стратегію родео, підкрадаючись до звірини та атакуючи її списами з найкоротшої дистанції. А що полювали іноді на дуже велику здобич (оленів, волохатих носорогів, биків, мамутів і навіть ведмедів), то часто такі полювання закінчувались контактним боєм і супроводжувались важкими травмами. Знайдені кістяки усіх дорослих неандертальців суцільно відмічені слідами переломів та розривів. Тенденція до зменшення розміру зубів, яка стійко зберігалась впродовж всієї еволюції неандертальців, вказує на підвищену залежність від термічної обробки їжі. М’ясна дієта доповнювалась плодами, грибами, дикими злаками і їстівними травами.

В масовій культурі заведено вважати неандертальців печерними мешканцями, але це не зовсім так. Печерне житло, швидше за все, служило місцем зимівлі, свого роду базою з якої чинились мисливські виправи на більш віддалені терени, де будувались тимчасові табори. Є й свідчення існування довготривалих поселень просто неба, як, наприклад, на стоянці Молодове поблизу Чернівців, де житла були побудовані з мамутових кісток (див. Молодівська культура). Цю технологію запозичили люди сучасного анатомічного типу, які пізніше також мешкали там. Неандертальці жили невеликими та доволі відособленими громадами, чисельністю у два-три десятки осіб, але, при цьому, між окремими групами існували зв’язки, оскільки уникались шлюби всередині громади. Неандертальські дівчата виходили заміж за чоловіків з інших громад.

Неандертальські гени

З усієї, приведеної вище інформації, складається враження, що неандертальці своїм способом життя були схожими до сучасних їм людей, однак таке твердження не є справедливим. Це саме люди стали схожими до неандертальців, перейнявши від них разом з мустьєрськими технологіями й соціальні інститути - такі, наприклад, як родова громада чи релігійна обрядовість. Себто неандертальці були для людей вчителями. При тому загадковим залишається сам процес передачі знань та навичок, оскільки ці дві розумні раси майже не контактували між собою. Щоправда, від одного до чотирьох відсотків геномів євразійців, австрало-меланезійців, корінних американців та північноафриканців мають неандертальське походження, тоді як у жителів Африки, на південь від Сахари, неандертальських генів не виявлено. Вірогідно, існувало три хвилі гібридизації: перша й найстарша трапилась приблизно 300 000 років тому, друга — 100 000 років тому і остання — 50 000 років тому. Це, можливо, допомогло сучасним європейцям адаптуватися, оскільки європейська світла пігментація шкіри обумовлена саме неандертальськими генами.

Неандертальці в Україні

Терени України неандертальці відкрили для себе приблизно 190 000 років тому. Прийшли вони сюди з заходу і, цілком можливо, точками входу послужили Закарпаття та дельта Дунаю. Очевидно, що в Україні неандертальці застали якісь залишки попереднього ашельського населення цих земель. Про це свідчить хоча б те, що в деяких місцях неандертальці закладали свої стоянки безпосередньо поверх стоянок своїх попередників. Сліди неандертальських поселень збереглись по всій Україні, але найбільше неандертальських пам’яток збереглось у Криму. Існує, навіть, вірогідність, що кримський анклав був останнім притулком неандертальського люду в Європі, де люди й неандертальці співіснували ще упродовж доволі довгого часу.