Загадкові аборигени Поділля
Липська археологічна культура
Роки існування:
12 825 - 9 000 до н.е.
Етнічний склад:
Невідомо
Антропологічний тип:
Нордичний
Мова:
Борейська мовна мегасім’я
Харчова база:
Колективне полювання та збиральництво
Мислення:
Правопівкульне, образно-вербальне, дологічне
Релігійні переконання:
Шаманізм
Похоронний обряд:
Невідомо
Громадський устрій:
Родова матрилокальна громада
Політична організація:
Плем'я
Ареал:
Волинська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська області
Походження:
Культура постала в межах Волинської і Подільської височини та Поліської низовини на основі анетівської культури за участі мігрантів з Близького Сходу.
Історична доля:
Мігрували на захід в басейн ріки Вісла де стали основою свідерської культури.
Липська культура начебто й не має безпосереднього стосунку до України, бо трохи поживши собі в Прикарпатті, ці люди помандрували на південний захід і осіли в сучасній Трансільванії. Але це не зовсім так. Нащадки людей липської культури дали початок багатьом важливим балканським культурам, були близькими сусідами наших предків, а згодом, хоч і в значно пізніші часи, взяли участь в етногенезі сучасних українців.
Пізній палеоліт в праУкраїні
40 000 - 10 000 до н.е.
З усіх європейських країн Україна однією з перших стала батьківщиною для кількох груп первісних людей. І це був слушний вибір, оскільки в часи останнього льодовикового періоду землі північного Причорномор’я стали одним з небагатьох куточків Європи в яких людське життя не тільки збереглось, але й змогло розвиватись.
Час вогню та каміння
Книга 1: Людинотворення кам'яної доби
Істота, що не боялась вогню, твариною однозначно вже не була. Та чи можна було назвати її людиною? Бо у цієї істоти ще не було особистості. 40 000 років тому, в час вогню та каміння, вона, ця істота, тільки вчились уявляти, думати словами, відрізняти минуле від майбутнього та зберігати знання. Людська особистість ще тільки почала творитись. Про те, як вона поставала і як це діялось на теренах майбутньої України говориться в цій книзі.
Гіппократи кам’яної доби
Як виглядала палеолітична медицина?
Потреба сучасної людини в ліках настільки велика, що дехто з учених навіть вважає це наслідком еволюційної поведінки. Адже люди користувались ліками, мабуть, відтоді, коли себе людьми відчули. Відомо, що тривалість життя в доісторичні часи була вкрай низькою. Втім, судячи з кісткових останків, люди палеоліту, в міру своїх сил та знань, з хворобами таки боролись. То якими були способи такої їх боротьби за власне здоров’я?
Липська культура на мапі
Відображення липської культури на мапі часів
Звідки вони прийшли?Походження липської культури є загадковим. Її етнічною основою однозначно були місцеві люди анетівської культури (див. Анетівська культура), однак не обійшлось і без мігрантів. Та тільки ким були ці мігранти достеменно невідомо. Найбільш вірогідним є їхнє близькосхідне походження, - можливо, десь з теренів сучасного Лівану, Сирії чи Ізраїлю.

Це можна пояснити тим, що клімат в тамтешніх краях був примхливим і часто дошкуляв людям затяжними посухами. А в польодовиковій Україні, навпаки, панував помірний вологий клімат, і їжа бродила в українських лісах та степах незліченими стадами. Транзитом через Балканський півострів прибульці дістались сучасної південної Польщі, а звідти вже ступили на українську землю.

Пройти їм довелось десь близько чотирьох тисяч кілометрів. Шлях ніби й не близький, але враховуючи те, що первісні люди були витривалими й не порівняно кращими пішохідцями ніж ми, максимум за пів року вони повинні були б його здолати. Втім, для цього їм спочатку треба було здійснити марш-кидок через кам’янисті й безплідні гори Малої Азії, що було нелегким випробуванням. Йти навмання, не знаючи що там, за горами, ніхто б просто так не відважився. Наші предки були примітивними, але зовсім не дурними чи легковажними людьми.

Схоже на те, що вони чітко знали, куди саме йдуть. І якщо це так, то про світ вони знали набагато більше ніж нам видається, і при цьому якимсь чином, не володіючи писемністю, могли ці знання зберігати. Характерно, що люди липської культури зберігали певні архаїчні риси свого оріньяцького минулого, які зближували їх з древньою та архаїчною селетською культурою (див. Селетська культура), і це є ще одним доказом Їх спільного близькосхідного родоводу.І чим вони займались?Липчани були мисливцями на північних оленів, однак серед їхніх мисливських трофеїв випадали й останні мамути та волохаті носороги, зубри й коні. Заради хутра полювали, очевидно, на песців, лисиць, вовків та ведмедів. Стоянки липської культури були схожими на інші стоянки тогочасних людей, хоча для будівництва вони не послуговувались мамутовими костями. Та й зрештою де було їх брати, якщо мамути опинились вже на межі вимирання?

Тому мамутові бивні довелось замінити дерев’яними жердинами, які вкопували в землю й накривали шкірами тварин. Поблизу жител знаходились вогнища для приготування їжі, господарчі ями для припасів та виробничі зони, - свого роду майстерні просто неба, де виготовлялась мисливська зброя та знаряддя праці. Липська кременева індустріяСпочатку майстри підбирали підхожі камені, які піддавали первинній обробці. У них виходили нуклеуси своєрідної човноподібної форми, які є властивими тільки й виключно для цієї культури — так звані нуклеуси липського типу. І вже в такому вигляді сировину доставляли до поселення. Звісно, що такі походи за кременем були не щоденною акцією, оскільки нуклеуси громадили про запас і використовували в міру потреби.

Нуклеуси кололи на пластини, а з пластин уже виготовляли потрібний реманент — гострі ножі, скребачки, леза (в тому числі вигнуті ножі, схожі на західноєвропейські шательперронські1 леза), а також мікровістря і вузькі пластинки з притупленим краєм, які вкладали в дерев’яні або кістяні оправи. Також виготовляли шила, масивні свердла, гостряки списів та специфічні масивні сокироподібні інструменти з однобічним та двобічним підтісуванням леза, які не зустрічаються в жодній іншій, синхронній до липської, культурі. Таке кремнієве виробництво було настільки досконалим, що збереглось і після зникнення липської культури, ставши надбанням їх наступників — переважно людей свідерської культури (див. Свідерська культура).

Щоправда, ми не знаємо, як саме потрапили ці навички до свідерчан, оскільки ті прийшли з заходу через добрі півтори тисячі років після того, як липська культура зникла з мапи України. Втім, це зовсім не означає, що липська культура зовсім зникла з мапи Європи. Існує доволі аргументована гіпотеза про те, що племена липчан стали одним з ранніх джерел етногенезу фракійців2, - групи індоєвропейських народів, які пізніше жили в долині Дністра на схід від Карпат, в правобережному Причорномор’ї та Закарпатті та стали однією зі складових формування власне українського етносу.
Першовідкривачі культури:
Український археолог Федір фон Штейнгель (⋆09.12.1870 — †11.04.1946) у 1906 році.
Епонімна пам’ятка:
Село Липа та ріка Липа поблизу Дубно Рівненської області
Найвідоміші пам’ятки в Україні:
Липа (Рівненська обл.), Городок, Кременець (Тернопільська обл.)
Експозиції артефактів:
Більшу частину колекції втрачено під час першої світової війни. Археологічний музей Інституту археології НАНУ в Києві, Археологічний музей Львівського університету, Рівненський обласний краєзнавчий музей, Державний історико-культурний заповідник міста Дубно, Музей археології Волинського національного університету імені Лесі Українки, Тернопільський обласний краєзнавчий музей, Кременецький краєзнавчий музей.
виноски
1Шательперронська культура
індустрія обробітку кременю, яка датується 35 000 — 29 000 роками до Різдва. Вважається, що індустрія створена неандертальцями або ж першими ранніми людьми сучасного анатомічного типу. Була поширена в центральній і південно-західній Франції, а також у північній Іспанії. Назву культура отримала від муніципалітету Шательперрон (Châtelperron) в комуні Альє (Allier) у Франції. Їй передувала мустьєрська промисловість. Характерним артефактом індустрії є особливі крем’яні ножі з однією ріжучою кромкою і тупою вигнутою спинкою. Вчені, які ставлять під сумнів існування індустрії, стверджують, що це археологічна суміш мустьєрських та оріньяцьких шарів. Існує також гіпотеза, що індустрія могла бути одним з витоків ґраветтської культури.
2Фракійці
Θρᾷκες Thrāikes, Thraci — народ індоєвропейської мовної сім’ї, який населяв в основному Балкани, західні землі Малої Азії та західну частину північного Причорномор’я. Вважається, що протофракійці походили від ранніх індоєвропейців та людей перших європейських землеробських культур, які мігрували на Балкани з Близького Сходу. Протофракійська культура еволюціонувала у дакійську, гетську та інші фракійські культури. Фракійці взяли участь в етногенезі українців.
Першоджерела:
Археологія Української РСР: У 3-х т.. Т.1.: Первісна археологія. Видавництво: Наукова думка, 1971
Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / Л. Л. Залізняк, О. П. Моця, В. М. Зубар та ін.; за ред. Л. Л. Залізняка. — К.: Либідь, 2005.Ситник О. С., Кам’яна доба України, «Липська пізньопалеолітична культура: аналіз та інтерпретація джерел» / Залізняк Л. Л. // Інститут археології НАН
Михайло Грушевський, Історія України-Руси. — Київ: Наукова думка, 1991—1998. — (Пам'ятки історичної думки України). — ISBN 5-12-002468-8
Крип’якевич Іван. Історія України. — Львів: Видавничий центр Фенікс, 1991. — ISBN 5-7707-0623-6
Леонід Залізняк. Найдавніше минуле України. — К.: Наук. думка, 1997
Леонід Залізняк. Передісторія України Х-V тис. до н. е. — К., 1998
Леонід Залізняк. Фінальний палеоліт Північного-Заходу Східної Європи. — К., 1999
Островский М. И., Григорьев Г. П., Липская палеолитическая культура // Советская археология. — 1966. — № 4. (рос.)
Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970
Історія міст і сіл Української РСР. Івано-Франківська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР
Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968
Історія міст і сіл Української РСР. Ровенська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973
Історія міст і сіл Української РСР. Тернопільська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1973
Як жили праукраїнці
Психоархеологія України