Загадкові аборигени Поділля

Звідки вони прийшли?

Походження липської культури є загадковим. Її етнічною основою однозначно були місцеві люди анетівської культури (див. Анетівська культура), однак не обійшлось і без мігрантів. Та тільки ким були ці мігранти достеменно невідомо. Найбільш вірогідним є їхнє близькосхідне походження, - можливо, десь з теренів сучасного Лівану, Сирії чи Ізраїлю.

Це можна пояснити тим, що клімат в тамтешніх краях був примхливим і часто дошкуляв людям затяжними посухами. А в польодовиковій Україні, навпаки, панував помірний вологий клімат, і їжа бродила в українських лісах та степах незліченими стадами. Транзитом через Балканський півострів прибульці дістались сучасної південної Польщі, а звідти вже ступили на українську землю.

Пройти їм довелось десь близько чотирьох тисяч кілометрів. Шлях ніби й не близький, але враховуючи те, що первісні люди були витривалими й не порівняно кращими пішохідцями ніж ми, максимум за пів року вони повинні були б його здолати. Втім, для цього їм спочатку треба було здійснити марш-кидок через кам’янисті й безплідні гори Малої Азії, що було нелегким випробуванням. Йти навмання, не знаючи що там, за горами, ніхто б просто так не відважився. Наші предки були примітивними, але зовсім не дурними чи легковажними людьми.

Схоже на те, що вони чітко знали, куди саме йдуть. І якщо це так, то про світ вони знали набагато більше ніж нам видається, і при цьому якимсь чином, не володіючи писемністю, могли ці знання зберігати. Характерно, що люди липської культури зберігали певні архаїчні риси свого оріньяцького минулого, які зближували їх з древньою та архаїчною селетською культурою (див. Селетська культура), і це є ще одним доказом Їх спільного близькосхідного родоводу.

І чим вони займались?

Липчани були мисливцями на північних оленів, однак серед їхніх мисливських трофеїв випадали й останні мамути та волохаті носороги, зубри й коні. Заради хутра полювали, очевидно, на песців, лисиць, вовків та ведмедів. Стоянки липської культури були схожими на інші стоянки тогочасних людей, хоча для будівництва вони не послуговувались мамутовими костями. Та й зрештою де було їх брати, якщо мамути опинились вже на межі вимирання?

Тому мамутові бивні довелось замінити дерев’яними жердинами, які вкопували в землю й накривали шкірами тварин. Поблизу жител знаходились вогнища для приготування їжі, господарчі ями для припасів та виробничі зони, - свого роду майстерні просто неба, де виготовлялась мисливська зброя та знаряддя праці.

Липська кременева індустрія

Спочатку майстри підбирали підхожі камені, які піддавали первинній обробці. У них виходили нуклеуси своєрідної човноподібної форми, які є властивими тільки й виключно для цієї культури — так звані нуклеуси липського типу. І вже в такому вигляді сировину доставляли до поселення. Звісно, що такі походи за кременем були не щоденною акцією, оскільки нуклеуси громадили про запас і використовували в міру потреби.

Нуклеуси кололи на пластини, а з пластин уже виготовляли потрібний реманент — гострі ножі, скребачки, леза (в тому числі вигнуті ножі, схожі на західноєвропейські шательперронські1 леза), а також мікровістря і вузькі пластинки з притупленим краєм, які вкладали в дерев’яні або кістяні оправи. Також виготовляли шила, масивні свердла, гостряки списів та специфічні масивні сокироподібні інструменти з однобічним та двобічним підтісуванням леза, які не зустрічаються в жодній іншій, синхронній до липської, культурі. Таке кремнієве виробництво було настільки досконалим, що збереглось і після зникнення липської культури, ставши надбанням їх наступників — переважно людей свідерської культури (див. Свідерська культура).

Щоправда, ми не знаємо, як саме потрапили ці навички до свідерчан, оскільки ті прийшли з заходу через добрі півтори тисячі років після того, як липська культура зникла з мапи України. Втім, це зовсім не означає, що липська культура зовсім зникла з мапи Європи. Існує доволі аргументована гіпотеза про те, що племена липчан стали одним з ранніх джерел етногенезу фракійців2, - групи індоєвропейських народів, які пізніше жили в долині Дністра на схід від Карпат, в правобережному Причорномор’ї та Закарпатті та стали однією зі складових формування власне українського етносу.