На порозі перемін

Вітер перемін

Приблизно в 12 700 році до Різдва край льодовика знаходився там, де зараз північні береги Балтики. Час Великого холоду закінчився і почалось швидке потепління. Здавалося б це не могло не тішити тодішніх мешканців України. Але ні. Їх звичний світ стрімко й безповоротно змінювався. Мамути зникли, і полювання стали зовсім інакшими. Одного мамута можна було завалити тільки самовідданими зусиллями всього роду, а от щоб вполювати оленя чи зубра достатньо було кидка списа, чи влучного пострілу з лука. І, що найважливіше, для цього вистачало одного мисливця, родина якого могла ще на якийсь час продовжити своє існування коштом цього оленя. Тепер виживання залежало не від злагоджених дій колективу, а саме від індивідуальної майстерності, досвіду, якості зброї та везіння окремо взятого мисливця. Колишня комуністична рівність ловців мамутів зникла разом з мамутами, а рід став поступатись родині, яку кожен дорослий чоловік мав можливість утримувати самостійно. І це не могло не викликати радикальних перемін у мисленні тодішніх людей. Первісна спільнота почала ділитись на дві категорії — людей успішних і невдах. А що від індивідуальної ефективності залежав статус людини в групі, брак особистої ефективності на полюванні доводилось компенсувати чимсь іншим, починаючи від майстерності у виготовленні кам’яних знарядь і закінчуючи банальною демагогією. І в цьому люди мезоліту ставали усе більш подібними до сучасних людей. Проте поява персонального індивідуалізму ще не привела до зникнення родового колективізму. Просто колективізм цей набув інших якостей.

Час війни

Мезоліт в історії України — це час безконечних та жорстоких воєн. Річ у тім, що мисливський клан, щоб вижити і більш-менш не порушити екологічного балансу, потребує ловецьких угідь розміром з теперішній адміністративний район. І чим більше людей в клані, тим більшими повинні бути його ловецькі угіддя і більше воїнів потрібно, щоб їх захищати. Але поряд мешкали інші клани й інші племена, яким також потрібна була земля для виживання. І тоді питання ставало руба: або ми знищимо їх, або вони знищать нас. І це справді була війна на винищення. Переможених чоловіків безжалісно вбивали, а їхніх жінок ґвалтували й забирали у свій клан. Склалась парадоксальна ситуація, коли сила клану залежала безпосередньо від його чисельності, але одночасно чим більше людей було в клані, тим важче було їх годувати і тим більшою була вірогідність конфлікту з сусідами. Одним з варіантів розв’язання цієї проблеми було переселення людей на нові землі, що також не завжди вдавалось, оскільки території були уже доволі щільно заселені.

Зародження культури

В цьому плані кільком південним кланам межиріцької культури (див. Межиріцька культура), так званій гінцівській (від дослідженого в селі Гінці на Лубенщині палеолітичного поселення) групі пощастило. Їх оминула катастрофа, яка спіткала одноплемінників на півночі, втім, з якихось причин вони подались на південь. І тут їм пощастило, оскільки вийшли на терени багаті ресурсами і відносно мало заселеними. В результаті постала нова культура, що отримала назву осокорівської. Нащадки межиріцьких мамутоловів успішно освоїли нові способи здобування м’яса насущного. Люди осокорівської культури полювали на коней, бізонів та антилоп-сайгаків. Втім, технології обробітку каміння ще залишались старими і навіть дещо архаїчними. Кременеві нуклеуси розколювали на пластини, з пластин робили менші характерні трапецієподібні заготовини особливого осокорівського типу з ретушшю по верхній основі, а вже з них — вістря з притупленим краєм, скребачки, та інші інструменти, які, що характерно, вирізнялись відносно великими розмірами. При цьому мікролеза для композитних інструментів, які мали б стати мало не символом нової епохи, тут просто відсутні. Зате осокорівці зробили великий і дуже важливий поступ в домобудівництві. Їхні житла ще були округлими, на кшталт кістяних хатин мисливців на мамутів, однак зводились вони уже не з мамутових кісток. Зрештою, на той час мамути уже цілковито щезли.

Винахідники хатів-мазанок

На Осокорівському поселенні, яке дало назву культурі, віднайдено залишки п'яти наземних жител, розташованих по колу діаметром приблизно в двадцять метрів і на відстані п’яти-семи метрів одне від одного. Себто мешканці цих будівель мали вдосталь приватного простору для себе. Але найголовніші зміни стались в конструкції жител: осокорівці ставили дерев’яні опорні стовпи по кутках та посередині, а стіни плели з лози та обмазували глиною. Невідомо, чим перекривали дах — чи ще по-старому, шкірами, а чи очеретом або травою. Та, хай там що, такі хатки уже більше нагадували українські хати-мазанки, аніж межиріцькі кістяні юрти. У центрі таких споруд знайдено залишки доволі великих відкритих вогнищ площею до 3 м². Залишки ще більших вогнищ виявлені за межами жител. Цікаво, що за розмірами осокорівські мазанки були різними — від 12 м² до 30 м². Можливо, це залежало від розмірів сім’ї, яка там жила. А що це саме сімейні житла, сумнівів майже немає, і таке свідчить про ще більшу індивідуалізацію життя та ще раз доводить розпад колективного родового мислення.

За крок до початків цивілізації

Ми, правда, нічого не знаємо про духовний світ цих людей, однак кам'яна стилізована жіноча фігурка і плитка з вирізьбленим жіночим зображенням, знайдені на поселенні Рогалик, вказують на присутність традиційного, ще епіґраветтського культу жіночності, який згодом став основою для перших українських землеробів. А до переходу від мисливства до землеробства насправді залишалось зробити лише один крок. І наступники осокорівців, - люди гребениківської культури, - цей крок зробили. А західна частина осокорівської культури саме й стала етнічною основою для гребениківської. Східна ж частина осокорівців була асимільована іншою, вкрай важливою для етногенезу українців культурою — кукрецькою.