Коли Бог був жінкою

Навчання для виживання

Як відомо, в часи перемін виживають ті, хто вміють швидко реагувати на переміни та пристосовуватись до нових обставин, а 35 000 років тому в усій Європі закінчувався період помірного атлантичного клімату, і з кожним роком ставало все сухіше й холодніше. Люди, що жили тоді на теренах сучасної Австрії та чеської Моравії, зуміли адаптуватись до нових умов найкраще, а тому доволі швидко розселились з цього нового центру олюднення по всій Європі. Попутно вони асимілювали інші племена та переймали їхні навички, якщо ті були корисними. Очевидно, що найціннішою якістю цих людей було вміння швидко навчатись, закріплювати нові знання і передавати їх наступним поколінням. А що мовою усіх ґраветтців була єдина мова, яка отримала назву ностратичної1, не існувало перепон для комунікації між регіональними кланами.

Мисливці на великого звіра

Головним ресурсом виживання для ґраветтців було м’ясо, а головним способом його отримання — полювання на північних оленів та мамутів. Для цього їм довелось модернізувати стратегії полювання, деякі з яких були доволі складними. І, звісно, рисою, що вирізняла майже всіх ґраветтців, була надзвичайно висока мобільність. Локації ґраветтських стійбищ вказують, що мисливці чудово орієнтувались в шляхах сезонних міграцій тварин, влаштовуючи на них засідки та перехоплюючи стада. А коли великої дичини бракувало, миттєво перемикались на інші джерела їжі, як рибальство та збиральництво. Потенціальну здобич атакували з великої відстані, кидаючи в неї списи та спеціальні метальні палиці на кшталт бумерангів австралійських аборигенів.

Типовим артефактом ґраветтської кам’яної індустрії були невеликі загострені леза з прямою тупою спинкою, якими оснащували метальні списи для полювання на велику дичину. В пригоді стали й списометалки, винайдені на кілька тисяч років раніше у Леванті. Нам невідомі параметри ґраветтських списометалок, однак сучасний світовий рекорд кидка спортивного списа за допомогою такого пристрою становить 250 метрів. Ґраветтці, що очевидно, не влаштовували змагань з кидання списів на відстань, їх завданням було вполювати великого й сильного звіра, не вступаючи з ним в контактне єдиноборство. Травматизм серед граветтців був незрівнянно меншим, аніж серед їх попередників-неандертальців (див. Мустьєрська культура), які кидались на звірів врукопаш.

Якими вони були?

Неабияке значення для виживання мала й разюча та досі загадкова, здатність метаболізму людського організму до швидких змін. Остеологічні та біохімічні дослідження останків ґраветтців демонструють подібність їх системи метаболізму до обміну речовин сучасних народів півночі та вказують на підвищену функцію кровотворення, що дозволяла їм виживати в екстремальних умовах. Ґраветтці, як і всі ранні європейці, були високими й стрункими людьми — середній зріст 188 см для чоловіків та 179 см для жінок - ймовірно, маючи більше м’язової маси й менше жиру в порівнянні з сучасними людьми в результаті фізично активного й мобільного способу життя. Вони багато працювали фізично, часто кололи каміння, дрова та кістки, стоячи на колінах чи навпочіпки, а також переносили на голові вантажі на великі відстані. Середня тривалість життя була невисокою (до 40 років доживали тільки окремі щасливці), але все-таки значно вищою, аніж у неандертальців чи інших попередників. Це означало на порядок більше накопичених знань та навичок, які можна було передати наступним поколінням. А оскільки їжі вистачало, то відносний добробут сприяв швидкому демографічному зростанню.

Доісторична мода

Люди ґраветтської культури ще використовували для житла печери, хоча частіше будували невеликі округлі домівки, часто вкопані в землю. Їх тримальна конструкція складалась з жердин та костей (найчастіше мамутових), накритих взимку шкірами, а влітку, можливо, гілками чи травою. Такі будівлі розташовувались невеликими групами з кількох (не більше десятка) хаток. Вірогідно, в такому селі жили члени одного роду, а коли рід збільшувався, частина людей відселялась і засновувала нове поселення. Вогнища для приготування їжі та господарчі ями для зберігання припасів знаходились поблизу жител. До речі такі житла освітлювались лампами з каменю, в які наливали жир. Ґраветтці кроїли та шили складний одяг, використовуючи для цього оброблені шкіри тварин та рослинні волокна. Ймовірно, існувало примітивне ткацтво, на що вказують знахідки в поселення тягарців для ткацьких верстатів. Одним з найголовніших винаходів тих часів була швейна голка з вушком, яка давала можливість шити складні моделі одягу.

Є багато доказів того, що ґраветтці знались на лікувальних рослинах, вміли зупиняти кров, накладати шини при переломах костей, а ґраветтські жінки виготовляли й вживали косметику, заплітали коси й, навіть, користувались сіточками для волосся. В похованнях усіх ґраветтців зустрічаються браслети й інші прикраси з мамутової кістки. Трасологічні експертизи показали, що більшість прикрас, знайдених у похованнях, створювались спеціально для цієї події, тобто були особливими похоронними дарами. При цьому виготовлялися вони як досвідченими майстрами, так і дітьми. В моді був бісер, який масово виготовляли з мамутових кісток, а також із зубів песців, лисиць та вовків. Існував і спеціальний парадний одяг в якому хоронили особливо заслужених людей. Цілком можливо, що цими заслуженими людьми були шамани, статус яких у ґраветтців був очевидно особливо високим. Існування складних поховальних обрядів, які містили поховальні дари, а також використання червоної вохри й навіть людські жертвоприношення, вказують на віру в якусь форму потойбічного існування.

Божественна жіночість

Втім, найбільш демонстративним і, одночасно, найбільш загадковим матеріальним проявом спільних для усіх ґраветтців вірувань є фігурки жінок, - так звані палеолітичні венери. Більшість таких фігурок виготовлена людьми ґраветтського культурного кола, хоча є декілька виробів, що передували ґраветтській епосі та були створені ще людьми оріньяцької культури (див. Стрелецька культура), що свідчить про древність та спадковість культу. Всі ці фігурки є невеликими за розмірами, у більшості з них гіпертрофовано великі живіт, стегна, груди, сідниці чи статеві органи, іноді детально зображені зачіски та елементи одягу чи татуювання, але зажди відсутні обличчя, долоні та стопи. І зовсім не тому, що майстрам забракло таланту. Палеолітичні різьбярі, коли хотіли, могли доволі точно відтворювати риси обличчя людей і навіть передавати їх емоційний стан. Річ, очевидно, в тому, що майстри опирались на певний канон.

Мерлін Стоун2 стверджує, що незмінний дизайн цих безликих, грудастих, часто вагітних жіночих фігур вказує на те, що вони служили матеріальним втіленням архетипу жіночої іпостасі Верховного Творця. І цьому є психологічне пояснення. Не забуваймо, що тип мислення людей пізнього палеоліту приблизно відповідав типу мислення сучасної 2-3 річної дитини, а, позаяк, в ранньому дитинстві головну роль у житті дитини відіграє мати, її образ стає для дитини свого роду лицем світу, мостиком до ідентифікації себе з тією групою, до якої матір належить. Ймовірно, палеолітичні венери були втіленням вселенського образу Матері Світу, спільної для усього живого, а не тільки для людей. Тому він був позбавлений людської ідентифікації — облич, долонь та стіп. Цей образ знайшов свій розвиток у світоглядних моделях людей епохи неоліту та бронзи. І, забігаючи вперед, додамо, що Бог ще довго залишався саме Жінкою.

Випробування холодом

Коли настав останній льодовиковий період3 більшість ґраветтців вимерла або відступила в теплі місця. Західна частина ґраветтської культури, відділена від східних одноплеменців альпійськими льодовиками, стала розвиватись по-своєму й утворила салютрейську4 культуру. Східна ж, все ще єдина, частина ґраветтців, переживши Великий Холод, плавно перейшла в наступну фазу свого розвитку, звану епіґраветтською культурою або епіґраветтом. Але це сталось значно пізніше, бо важкі й голодні часи ще треба було здолати. Землі України в цій перемозі людей над негодою відіграли виняткову роль, ставши одним з небагатьох місць в Європі де життя ще було можливим.