Стара Європа, яка почалась в Малій Азії

Мігранти з Малої Азії

Носії старчево-крішської культури належали до вірменоїдного варіанту європейської раси, що виділяло їх серед місцевих центральноєвропейських європеоїдів - нащадків людей ґраветтського культурного кола (див. Ґраветтська культура). А матеріальна культура старчево-крішців носила виразні малоазійські риси й мала свої чіткі й добре помітні паралелі в південно-анатолійській культурі Хаджилар1. Тобто вони, ці люди, явно були мігрантами з Малої Азії, хоча шляхи їхньої міграції поки що відслідкувати не вдається. Єдине, що можна стверджувати з певністю, - що, принаймні на першому етапі існування старчево-крішської культури, ці люди були дуже прив’язані до річкових долин.

Рибалки, пастухи та потроху землероби

Економіка старчево-крішської людності значною мірою базувалась на водних ресурсах — рибі, мушлях та черепахах, які, очевидно, були повсякденною їжею. Найбільше ловили сомів та щук, причому деякі з впійманих екземплярів оцінюються приблизно у 200 кг. А от мисливство цих людей цікавило мало. Окрім водоплавних птахів, яких ловили доволі часто, іноді також полювали на оленів та вепрів. Зате стадо домашньої худоби було значним. Найбільше в ньому було овець (до 70% стада), потім йшла велика рогата худоба (до 25%) і трохи свиней. Цікаво, що з розвитком культури зростала кількість корів і зменшувалась кількість овець. Можливо, це пояснювалось тим, у частини людей вже відбулась генетична мутація, яка давала можливість перетравлювати лактозу в дорослому віці, і старчево-крішці навчились виробляти й споживати кисломолочні продукти. Що стосується сільського господарства, то є докази вирощування пшениці, ячменю та проса. Землю обробляли мотиками, а колосся жали композитними серпами з мікролітичними вкладками. Поля знаходились безпосередньо поблизу сіл, а коли земля виснажувалась, їх переносили трохи далі. Тому села на одному місці існували довго.

Старчево-крішські села

Ранні старчево-крішські села були невеликими, довгими та вузькими. Хатини тут хаотично розкидані вздовж річкових берегів, у заплавах або на річкових терасах. Однак, існували також житла в печерах або притулки під скелястими навісами, які можливо були тимчасовими стоянками мисливців чи рибалок. Поселення на пагорбах зводились набагато рідше і вони, як правило, були укріпленими ровами та частоколами. Втім, укріплення з’являються на пізньому етапі існування культури та, вірогідно, пов’язані з появою людей лінійно-стрічкової кераміки (див. Культура лінійно-стрічкової кераміки). Основним типом житла були овальні або прямокутні наземні дерев’яні хати-мазанки та напівземлянки, які ймовірно заселялись тільки в холодну пору року. В зимових житлах були вогнища, обкладені камінням. В літніх житлах вогнища розташовувалось ззовні. Розміри жител були різними й, очевидно, залежали від розмірів сім’ї. Коли будинок старівся, його не ремонтували, а просто зносили, зарівнювали місце і зводили нову хату. А що таке траплялось доволі часто, то село поступово росло вверх, утворюючи штучні пагорби, які археологи називають телями2.

Кам’яна індустрія

Сировиною для кам’яної індустрії служили нуклеуси, знайдені поблизу поселень, хоча при цьому високо цінився карпатський кремінь та обсидіан з району Токай3 в Угорщині. Знаряддя переважно виробляли на основі мікролітичної індустрії, хоча доволі часто використовувались довгі леза з тонкою ретушшю. Старчево-крішці принесли з собою нові техніки обробки каменю, вони знали шліфування, полірування і свердління каменю. Зі шліфованого каменю виготовляли кілька варіантів сокир або різців. Мотики робили з оленячих рогів. Дуже популярними для виготовлення браслетів, підвісок і намиста були раковини Spondіlus4, які імпортували з берегів Егейського моря, вимінюючи їх на вироби з токайського обсидіану. З глини робили зокрема спеціальні печатки-пінтадери5, які, мабуть використовували для нанесення візерунків тату на тіло.

Побутова кераміка

Кераміка старчево-крішської культури доволі багата й дуже різноманітна. Складається навіть враження, що майстри ще не виробили якогось єдиного канону. А тому дозволяли собі експериментувати. Глиняне тісто місили з суміші глини, органічних речовин, піску та гальки, дуже часто змінюючи пропорції. Посуд ліпили вручну, оскільки до винайдення гончарного кола було ще дуже далеко. Кухонний посуд - це прості товстостінні горщики, миски й сковорідки, - деякі із суцільним рельєфним орнаментом або виготовлені з використанням барботинової6 техніки. Особливу категорію господарського посуду становлять сулії, плоскі з однієї сторони й опуклі з іншої. Така сулія мала кілька вушок і, очевидно, була призначена для носіння за спиною. Але що й куди в таких суліях носили невідомо. Столовий посуд, на відміну від кухонного, ліпили дуже старанно й акуратно випалювали в спеціальних горнах. Це кулясті або яйцеподібні посудини, чаші й миски, з ретельно залощеною поверхнею, чорні, коричневі або сірі та розмальовані білими, чорними або червоними фарбами. Орнаментальні мотиви були дуже різними, хоча найпоширеніші - лінії, смуги, трикутники або спіралі.

Сакральні артефакти та похоронні звичаї

Серед старчево-крішського посуду дуже характерними є миски на ніжках (від трьох до п’яти), які явно мали культове призначення і, ймовірно, знаходились на домашніх вівтарях. На стінках таких мисок зустрічаються дуже схематичні рельєфні зображення людей і оленів. Людей зображали з двома руками, піднятими від ліктя вгору (так звана поза оранти7 — жест благословення або захисту), а іноді вниз (жест відкидання, закляття). Тобто божество повинно було благословляти й захищати від злих сил те, що знаходилось в мисці (напевне, зерно). Фігури оленів завжди зображувались з величезними гіллястими рогами. Вважається, що циклічність зміни оленячих рогів чинила їх священними для ранніх хліборобів. Сакральне значення мали й примітивні жіночі статуетки з перебільшено великими сідницями, товстими ногами та подовженою шиєю, а також посудини у вигляді птаха. Вірогідно ці статуетки й посудини були зображеннями богині, яка могла перебувати в людській та пташиній подобі, і цей образ птахи-жінки знайшов пізніше втілення в образах давньогрецької богині-сови Афіни8 чи давньоукраїнської Матері-Слави9. Біля кожного села був свій власний родовий цвинтар. Покійників хоронили в могилах у скороченому положенні, себто у так званому положенні ембріона, що зазвичай вказує на віру в реінкарнацію. У деяких випадках як супровідний інвентар були виявлені фрагменти горщиків з якоюсь їжею чи напоєм, що знаходились біля голови покійного. В могилах також знаходять невеликі за розмірами антропоморфні фігури, які, можливо, повинні були служити амулетами, - свого роду втіленням духів-покровителів, котрі повинні були супроводжувати новопреставлену душу у загробному існуванні.

Матріархат Старої Європи

Старчево-крішська культура перенесла з Малої Азії до Європи не тільки технологічні та світоглядні новації. Вірогідно, разом із старчево-крішцями відбулись і зміни в соціальної структури тієї частини європейської мезолітичної спільноти, котра стала основою майбутньої Старої Європи (див. Гребениківська культура). Староєвропейські громади були матріархальними, себто рід визначався по материнській, а не по батьківській лінії, і владу в громаді справували жінки-служительки культу Великої Богині у різних її іпостасях. Іншими словами, староєвропейське суспільство було матріархальною теократією

Історична доля старчево-крішської культури

Старчево-крішська культура разом з культурою Лепенскі Вір та українською гребениківською культурою стали підвалинами цивілізації Старої Європи, а сама старчево-крішська культура проіснувала доволі довго, еволюціонувавши поступово в культуру гумельницьку.