Останні лісовики України

Люди з півночі

Предковою культурою для людей ямково-гребінцевої кераміки була нарвська археологічна культура1, що, як вказує назва, була поширена на теренах східної Балтії. Найбільш вірогідною прабатьківщиною людей навської культури був східний Сибір. Про це свідчить, наприклад, що виробництво кераміки у них передувало землеробству, - а не навпаки, як це було в близькосхідному та європейському неоліті, - оскільки гончарство на Далекому Сході з’явилось раніше. Втім, генетичні дослідження вказують, що нарвська культура була споріднена не тільки зі східними, але й з західними групами мезолітичних мисливців. Якась частина племен нарвської культури стала рухатись на південь, заселивши терени сучасної Білорусі, а згодом кількома хвилями почала освоювати ліси півночі лівобережної України. Люди культури ямково-гребінцевої кераміки були невисокими, але кремезними, плосколицими, з ввігнутою спинкою носа, монголоїдними рисами обличчя та світлою пігментацією шкіри й очей і, вірогідно, розмовляли праугро-фінською мовою.

Консервативні лісові кочовики

Попри те, що люди культури ямково-гребінцевої кераміки жили в мідній добі і навіть захопили початок доби бронзи, вони майже не сприйняли неолітичних інновацій, за винятком кераміки та початків землеробства й скотарства, запозичених у дніпро-дончан. Основою економіки надалі залишалось мисливство, рибальство та збиральництво, а землеробство та скотарство існували тільки на західних околицях ареалу культури ямково-гребінцевої кераміки, - власне там, де люди ямково-гребінцевої кераміки асимілювали частину дніпро-дончан.

Господарський реманент

Знаряддя праці виготовляли з кременю, кістки й рогу. З кременю, кварциту й сланцю виготовлялись скребачки, ножі, різці, свердла, оброблені з двох сторін листоподібні трикутні вістря списів та стріл, клини, жолобчасті долота, сокири, а з кістки та рогу — гарпуни, риболовні гачки. Впродовж багатьох років існування культури кам’яні знаряддя дуже мало змінювались. Гостродонні округлі горщики ліпили з глини з домішками піску, а часом, де це було можливо, з азбесту. Їх прикрашали орнаментом із ямок, поділених рядами гребінцевих відтисків, чим культура і завдячує своїй назві. Від дніпро-донецьких племен люди ямково-гребінцевої кераміки запозичили взірці ребристого посуду і горщиків зі слабо відігнутими назовні вінцями, а від середньостогівців — горщики з високими вінцями. Дуже характерними для ямково-гребінцевої кераміки були величезні, місткістю до 60 літрів, горщики-казани з гострим або заокругленим дном. Як наразі призначення цих горщиків є загадковим, хоча, можливо, в них варили пиво й подавали його в цих горщиках під час колективних ритуальних частувань.

Житла та поховання

Житла ямково-гребінцевої людності були типово палеолітичними. Постійні поселення зводили на берегах річок або на піщаних підвищеннях біля озер та боліт. Найбільш поширеним типом були тимчасові житла з жердин, вкритих шкірами, із площею близько 30 м², де могли одночасно знаходитись півтора десятка осіб. На зиму будували стовпові напівземлянки, на початках округлі в плані, а потім і прямокутні. Усередині стійбища зазвичай облаштовували цвинтарі. Небіжчиків посипали червоною вохрою, а в могилу покійним клали похоронні дари — інструменти, зброю та прикраси з бурштину. Люди ямково-гребінцевої культури ліпили невеликі фігурки з глини і виготовляли з каменю голови лосів та ведмедів, які, вірогідно, служили амулетами.

Торгівля й розвиток

Цікаво, що при явній примітивності культури у порівнянні з сусідами, знахідки підтверджують існування обміну товарами: червоний сланець доставляли з північної Скандинавії, азбест з озера Саймаа2 у сучасній Фінляндії, речі із зеленого сланцю - з Онезького озера3, бурштину з південного узбережжя Балтійського моря й кременю з Валдайської височини4.

Історична доля людей ямково-гребінцевої кераміки

Проживши в лісах Слобожанщини кільканадцять століть, люди ямково-гребінцевої кераміки розділились. Більша частина племен покинула межі України й перемістилась на північний схід у верхів’я Волги, ставши предками угро-фінських народів ерзя5 та мокша6. Менша частина залишилась в українській Слобожанщині та еволюціонувала в мар’янівську культуру.