Довгі тисячоліття забезпечення їжею лишалось важливішим питанням для поколінь наших пращурів. Як вирішувалась ця проблема в різні часи? І на яких засадах йшов розвиток в цій царині? Тут Ви знайдете огляд підходів, що застосовувались праукраїнцями в різні епохи та на різних теренах.
Психологічна археологія України
Серія книг Романа Борсука
Книжкова серія Романа Борсука розкриває формування мислення та світосприйняття наших пращурів аж від кам’яної доби до середньовіччя. Автор цих книжок - знавець стародавньої історії України і водночас психолог за фахом і досвідом. На стику цих двох царин виникає нове бачення того, як творився національний характер українців. А завдяки літературному таланту Романа Борсука ці нові знання одержали форму живої та захоплюючої розповіді, яка не залишить байдужими читачів будь-якого віку.
Періоди історії в праУкраїні, у Світі та в розвитку людства
Вочевидь, розділяти потік історичного часу можна за різноманітними ознаками. Отже й підходів до періодизації історії існує величезна кількість. Задля розваги можемо згадати грека Гесіода, який вигадав популярні назви історичних періодів — золота, срібна, героїчна та залізна доби. Але наше практичне завдання — обрати підхід, який найбільше пасує цьому проєкту. І тут стикаємось із тим, що жодна сучасна періодизація нас не влаштовує повністю ...
Про еволюцію мислення та свідомості
Психологи впевнені, що для розуміння людини треба дізнатись, яким було її дитинство. Отже, психологічна археологія починається саме з аналізу дитинства людства. Ба більше — зі самісінької появи на нашій планеті розумного життя.
Яким же чином відбувся стрибок із тваринного царства? Як наші далекі попередники змогли стати володарями саван, а потім заселити планету? Якими були ключові кроки постання сучасної людської свідомості?
Сучасні знання та питання без відповідей
На цих скульптурних портретах зображені люди різних епох. Від первісного homo sapiens та чоловіка, який жив біля Дніпра понад шість тисяч років тому, до славетного князя Ярослава Мудрого й видатного конструктора ракетних комплексів Михайла Янгеля. Вочевидь ці четверо по-різному мислили і по-різному бачили світ. Як же саме формувалась психіка сучасної людини? Наука тут має чимало цікавих відповідей, але багато що лишається загадковим...
Ашельська археологічна культура
Їх називають архантропами, себто людьми древніми, а ще гомінінами — істотами схожими на людей. Наука знає мало не три десятки видів цих істот, котрі були наділені дещицею розуму, примітивною мовою та трудовими навичками. Але всього цього було явно замало, бо чого варте вміння обтесувати каміння, якщо ти не можеш захистити найважливішого — власного життя? І все-таки вони змогли не тільки вижити, але й стати царями природи й передати цей титул одній з гілок своїх нащадків.
ґраветтська археологічна культура
Люди ґраветтської культури населяли всю Європу від Атлантики до Волги і, ймовірно, розмовляли спільною для всіх мовою. Гени та, почасти, пам’ять тих людей продовжують існувати, - щоправда, розділившись тепер на кілька десятків самостійних та окремих народів, - оскільки саме люди ґраветтської культури стали етнічним субстратом формування більшості європейських націй. Ми, українці, не є винятком.
Молодовська археологічна культура
В порівнянні з типовими ґраветтцями, що були вельми непосидючим народом, людей молодовської культури, які кров від крові і плоть від плоті належали до ґраветтської спільноти, можна вважати домосідами. Зрештою, Великий Холод і не давав їм можливості покидати свій притулок, яким стала для них долина Дністра. Натомість вони творчо використали знання, успадковані від неандертальців і при цьому примудрились самі винайти деякі цікаві й корисні речі.
Лінгбійська археологічна культура
Всі знають, що від одного добра іншого добра не шукають, і щасливі люди є доволі важкими на підйом. Люди лінгбійської культури прийшли в Україну не як туристи і залишились тут назавжди, породивши декілька ланок довгого й заплутаного ланцюжка формування української нації.
Кукрецька археологічна культура
Кажуть, що важко жити в часи перемін. Але якщо перемін не уникнути, найкращою стратегією є самому ініціювати та очолити цей процес. Власне це й зробили люди кукрецької культури. Відомо, що середня кам’яна доба України — це час війни всіх зі всіма, в якій, здавалося б, не може бути переможців. Зміна стратегії допомогла кукречанам здолати всіх своїх конкурентів, і на якийсь час вчинила їх панівним народом на більшій частині майбутньої України та основою для більшості тих культур, з яких зіткалось українське полотно.
Дніпро-донецька археологічна культура
Нова кам’яна доба України — це не тільки велична й барвиста трипільська культура. Північніше трипільців жив чисельний, заможний та войовничий народ, який відіграв вельми значну роль в етногенезі українців. Можливо навіть, деякі слова їхньої мови збереглись у назвах поліських рік та озер. І якщо це так, то мова ця була близької до мов балтійських та слов’янських.
Неодмінною рисою привласнювального господарства була критична залежність від природних обмежень. Примхи клімату неодноразово приводили до суттєвого скорочення населення. Із поступовим удосконаленням мисливського знаряддя та технологій ефективність полювання зростала, але тут на перший план вийшла інша проблема: конкуренція за мисливські угіддя ставала причиною перманентних жорстоких війн мисливських кланів.
Із наступом так званої неолітичної революції люди опанували засади землеробства та скотарства і почали споживати продукти, створені власне ними самими: зернові каші, хліб з борошна, овочі та фрукти, м'ясо та молочні продукти. Це гарантувало їжу для значно більшої кількості населення і надалі стало фундаментом цивілізації. На протязі приблизно двох тисяч років з початку неоліту цей спосіб так званого відтворюючого господарства повністю витіснив на теренах праУкраїни привласнювальне господарство.
При цьому існувала безліч комбінацій землеробства та скотарства, а народів, які б отримували свій хліб насущний виключно обробляючи землю чи виключно розводячи худобу в історії праУкраїни не було. Землероби утримували домашню худоби, а скотарі засівали невеликі поля переважно просом – все залежало від пропорцій цих двох видів занять в господарстві.
Землеробство поступово розвивались від примітивних вирубно-вогневого та перелогового способів, які потребували задіяння все нових земель, до більш ефективного сівозмінного метода.
Скотарство від суто м’ясного також змінилось на більш ефективне м’ясо-молочне - відгінне та кочове (щоправда, для цього знадобилася суттєва зміна в механізмах травлення, яка забезпечила можливість споживання дорослими людьми молочних продуктів).
В зв’язку зі зміною кліматичних умов іноді відбувались переходи народів від одних видів господарювання до інших. За кліматичних оптимумів та підвищення вологості більш рентабельним виявлялось рільництво, а сухий та прохолодніший клімат сприяв пастухам.
НекрофагіяНекрофагія, тобто, поїдання трупів тварин, була первісною формою привласнювального господарства, властивою предкам людей, зокрема архантропам. Зазвичай вона доповнювалась крадіжкою здобичі у великих хижаків, полюванням на дрібних тварин та збиранням їстівних рослин чи продуктів моря. Облавне полювання родомСтратегія спільного облавного полювання передбачала участь майже всього роду, або й об’єднання кількох родів. Крупних тварин мисливці заганяли в пастки, де їх добивали уже всім гуртом. Таке полювання було досить складним і ризикованим, бо шанс підстерегти стадо звірів випадав нечасто, а щоб спрямувати це стадо в пастку, потрібні були мисливська майстерність і певне везіння. Між тим, м’ясо було основою дієти праукраїнців пізнього палеоліту. Отже від успіху мисливських вправ часто залежало виживання роду.Індивідуальне полюванняВ часи мезоліту в зв’язку з потеплінням клімату та збагаченням фауни, облавне полювання усім родом на якусь конкретну дичину втратило своє значення і поступилось індивідуальному полюванню та полюванню малими групами на лісових та степових травоїдних тварин.Полювання на мамутівЗ часом деякі з груп первісних мисливців почали спеціалізуватись в полюванні на тварин одного-двох конкретних видів. При цьому застосовувалась стратегія облавного полювання. На деяких теренах об’єктом полювання переважно були мамути. Мамут або мамонт (Mammuthus) — рід вимерлих тварин з родини слонових, що мешкали на теренах України та інших країн і континентів. Найбільші відомі види мамутів досягали висоти в 4 м та ваги до 8 тон, тоді як виключно великі самці могли перевищувати 12 тон. Вірогідно, м’яса одного мамута одному мисливському роду вистарчало на півтора-два місяці.Полювання на биків-турівЗ часом деякі з груп первісних мисливців почали спеціалізуватись в полюванні на тварин одного-двох конкретних видів. При цьому застосовувалась стратегія облавного, а пізніше індвідуального полювання. Тур (Bos primigenius ) — велика тварина (жива маса до 1200 кг, висота в холці — до 200 см), з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, міцними кінцівками, чорної, чорно-бурої й червоної мастей. Відзначався великою силою, швидкістю, злим норовом.Полювання на зубрівЗ часом деякі з груп первісних мисливців почали спеціалізуватись в полюванні на тварин одного-двох конкретних видів. При цьому застосовувалась стратегія облавного, а пізніше індвідуального полювання. На деяких теренах об’єктом полювання переважно були зубри. Зубр (Bos primigenius ) — вимерлий вид великої рогатої худоби, який вважається диким предком сучасної домашньої великої рогатої худоби. З висотою в плечах до 180 см у биків і 155 см у корів, це була одна з найбільших травоїдних тварин вагою до 1 200 кг.Полювання на диких конейЗ часом деякі з груп первісних мисливців почали спеціалізуватись в полюванні на тварин одного-двох конкретних видів. При цьому застосовувалась стратегія облавного, а пізніше індвідуального полювання. На деяких теренах об’єктом полювання переважно були дикі коні. Дикій кінь або тарпан (Equus ferus ferus) — вимерлий вид коней, який існував на території євразійського степу вірогідно до кінця ХІХ століття. Мав зріст від 140 до 145 сантиметрів, вагою до 600 кг.Полювання на північних оленівЗ часом деякі з груп первісних мисливців почали спеціалізуватись в полюванні на тварин одного-двох конкретних видів. При цьому застосовувалась стратегія облавного, а пізніше індвідуального полювання. На деяких теренах об’єктом полювання переважно були олені. Північний олень (Rangifer tarandus) мешкає в арктичних та субарктичних, регіонах Північної Європи, Сибіру та Північної Америки. До 10 000 року до Р.Х. його європейський ареал був дуже великим і поширювався на північні регіони України. Самці північного оленя зазвичай мають до 200 см зросту та 180 кг ваги. Тундрові підвиди пристосовані до сильних холодів, а деякі пристосовані до далеких міграцій.Збиральництво та рибальствоПереважна більшість мезолітичних культур України була культурами лісових та степових мисливців, для яких збиральництво та рибальство бувало допоміжними способами добування їжі. Однак, серед них, як винятки, зустрічались племена або окремі клани, які зосереджувались на збиральництві, наприклад, лісових горіхів чи дикоростучих злаків, або майже виключно на рибальстві. Зазвичай це визначалось певними унікальними умовами в місцях їхнього проживання.Вирубно-вогневе землеробство Землеробство за часів неоліту, мідної та бронзової діб велось примітивними способами. Ділянки землі експлуатували до їх виснаження, після чого переходили на нові. Зокрема вирубно-вогневе землеробство було поширене в лісовій та лісостеповій зонах, де нові ділянки під сільськогосподарські культури освоювалися після вирубання чи опалювання лісу. Це запевнювало високу врожайність у перші роки експлуатації ділянки, але дуже швидко її виснажувало. Перелогове землеробство Землеробство за часів неоліту, мідної та бронзової діб велось примітивними способами. Ділянки землі експлуатували до їх виснаження, після чого переходили на нові. Зокрема спосіб перелогового землеробства більш характерний для степу, полягав у тому, що рослини вирощувалися на одному місці до повного виснаження ґрунту, після чого поле покидали, даючи йому можливість відновитись природній родючості, й бралися за обробіток незайманих ділянок. Сівозмінне землеробствоПри способі сівозмінного землеробства одного року обробляли одне поле, а на наступний рік (а при трипільній сівозміні — через два роки) давали відпочити, або засівали якоюсь культурою, що допомагала відновляти родючість ґрунту (наприклад, бобовими). Сівозміна робила землеробство продуктивнішим, і в середині залізної доби деякі народи, що населяли тоді праУкраїну (наприклад слов’яни та фракійці, яких Геродот називав скіфами-орачами), перейшли до товарного виробництва зерна, що значно сприяло розвитку культури та добробуту населення. Відгінне м’ясне скотарствоСпосіб відгінного м’ясного скотарства в праУкраїні є характерним для неоліту, оскільки ген лактозотолерантності (здатності перетравлювати молочні продукти) у дорослих європейців з’явився не раніше 4 000 до Р.Х., а до того від домашньої худоби в їжу споживалось виключно м’ясо. Люди жили в постійних поселеннях, а худобу виганяли на літні пасовища неподалік від поселень. Такий спосіб господарювання дуже часто поєднувався з рільництвом та базувався на гендерному розподілі праці – чоловіки пасли худобу, полювали та рибалили, а жінки порались на ланах та городах. Відгінне молочно-м’ясне скотарствоВідгінне молочно-м’ясне скотарство з’являється з появою персистенції лактази, себто продовження активності ферменту лактази в дорослому віці, що дозволяє перетравлювати лактозу в молоці. Генетичні дослідження свідчать про те, що найдавніші мутації, пов’язані з персистенцією лактази мали місце в Центральній Європі, при цьому місце і час приблизно відповідають археологічній культурі лійчастого посуду. Саме з цього часу напрямок розведення худоби зміщується з м’ясного до молочного, яке є простішим та економнішим способом скотарства. Кочове скотарствоВживання молочних продуктів дозволило людям урізноманітнити свою їжу, а також оптимізувати та зменшити стадо. Все це, а також винайдення колісного транспорту, дозволило арійським племенам, починаючи з ямної культури, зайнятись кочовим скотарством, себто постійним, хоч і обумовленим сезонністю переміщенням груп населення разом зі своїми стадами з місця на місце.
