Середній палеоліт в Світі

На теренах Румунії та Молдови неандертальці з’явились близько 280 000 року до Р,Х. та облюбували собі печери Південних Карпат. Найбільш відомі стоянки у Бая-де-Фієр, Чокловіна, Нандру та Охаба-Понор. В Молдові неандертальські пам’ятки знайдено в печерах Дуруітоареа Веке, Офатінці, Бутешті. В місцевості Клімеуці були виявлені будинки з кісток мамута аналогічні молодовським.

Homo neanderthalensis з’явились в Словаччині 200 000 років тому і тут спостерігається доволі багато неандертальських стійбищ, особливо в місцях поблизу мінеральних джерел, лесових терас чи печер.

Неандертальські пам’ятки Угорщини сконцентровані в Букових горах та горах Матра, найвідомішою з яких є стоянка в печері Субалюк, датована 250 000 роком до Р.Х. Цікаво, що в Угорщині деякі стоянки неандертальців розташовані поблизу термальних джерел.

Найдавніші свідчення перебування неандертальців в Польщі датуються 220 000 роком до Р.Х. у Верхній Сілезії, поблизу Кракова та в Прикарпатті.

В Білорусі сліди неандертальців датуються 100 000 роком до Р.Х. в Могильовській та Гомельській областях.

В європейській Росії неандертальські пам’ятки зосереджені в Прикубанні та в районі Сочі, де виявлені останки неандертальців, генетично близькі центральноєвропейським, а також в районі Волгограда, неподалік від Таганрога та на околицях Брянська.

Європа середнього палеоліту була землею неандертальців. Згідно сучасним дослідженням саме тут цей вид архантропів зародився і саме тут знаходились останні притулки цих, без усяких сумнівів, розумних істот. Неандертальці відділились від спільного з Homo sapiens предка приблизно в період між 750 000 та 660 000 роками до Р.Х. Однак, найдавнішими викопними неандертальцями, однозначно визнаними такими, є останки знайдені в іспанській печері Ла-Сіма-де-лос-Уесос датовані 430 000 роком до Р.Х. Останні ж відомі викопні рештки неандертальців або археологічні залишки датуються 30 000 року до Р.Х. хоча є певні (щоправда, ще не схвалені всією науковою спільнотою) дані, що в Криму та Гібралтарі невеликі спільноти неандертальців існували ще за 20-17 000 до Р.Х.

Оцінки загальної чисельності неандертальців палеодемографами показують значну мінливість. Максимальна чисельність оцінюється в 70 000 осіб. Щільність населення була дуже низькою, близько 100 осіб на 10 000 км2, розділених на дві-три тисячі невеликих кланів, кожен з яких налічував від 25 до 40 осіб. Ці клани не мали постійного місця проживання, швидше можна було б говорити про кланову територію, по якій клан пересувався між відомими точками, що представляли якийсь інтерес (мисливська територія, скупчення їстівних рослин, крем’яний кар’єр і т.п.).

Еволюція неандертальців досліджена ще не достатньо. Вірогідно, що безпосереднім предком неандертальців були архантропи виду Homo heidelbergensis, носії ашельської кам’яної індустрії. Зрештою, Європу на той час заселяли декілька видів, що належали до роду Homo. Європейські скам’янілості цього періоду які зазвичай приписують Homo heidelbergensis — це кістяні останки знайдені в Тотавелі (Tautavel, східні Піренеї, Франція), датовані 450 000 роком до Р.Х., поблизу Гейдельберга (Heidelberg, земля Баден-Вюртемберг, Німеччина) датовані 610 000 роком до Р.Х. та в Петралоні (Πετραλώνων, півострів Халкідікі в Греції) датовані 700 000 роком до Р.Х. Еволюція, яка привела до розвитку Homo neanderthalensis (її іноді називають неандерталізацією) була повільним і поступовим процесом. Її можна простежити від різних скам’янілостей, кваліфікованих як донеандертальські, аж до пізніх неандертальців.

Оскільки найбільш ранні останки архантропів з переважаючими неандертальськими рисами знаходяться на Піренейському півострові, вірогідною видається гіпотеза, що з’явились неандертальці десь на Іберійському півострові і звідти повільно просувались на схід, витісняючи інших архантропів. Їх конкурентною перевагою була краща пристосованість до суворого на той час європейського кліматіу, а також нові технології, авторами яких вони були, зокрема мустьєрської, а дещо пізніше левалуазької індустрій обробітку кременю.

У Релінгені (Rehlingen, Нижня Саксонія, Німеччина) знайдено уламок тисового списа, встромлений у грудну клітку слона, з крем’яним наконечником прикріпленим до дерев’яного держака за допомогою рослинних волокон та клею на основі дьогтю датований 130 000-115 000 роками до Р.Х. Цілком ймовірно також, що останні неандертальці були авторами шательперронської індустрії, перехідної між середнім і верхнім палеолітом культури у Західній Європі.

У деяких місцях, таких як Регурду (Regourdou, департамент Дордонь у Франції), скупчення черепів ведмедів, які були навмисно розміщені, інтерпретуються як прояв культу ведмедя. У неандертальців середнього палеоліту з'являються перші прояви естетичних або символічних артефактів таких як колекції копалин або рідкісних мінералів, використання вохри та пташиного пір’я для прикрашення власного тіла й одягу, різьблення штрихів, ліній або простих геометричних знаків на кістках або каменях, відбитки долонь на стінах печер.

Вважається, що європейські неандертальці (окрім притулків в Криму та Гібралтарі) зникли близько 29 000 років тому, що збігається (але невідомо чи пов’язане) з появою в Європі людей сучасного анатомічного типу, які з’явились на нашому континенті близько 48 000 року до Р.Х. Ці сучасні люди, яких іноді називають кроманьйонцями були носіями нової матеріальної культури, яка називається оріньяцькою.

Середній палеоліт Азії розділяють на дві культурні провінції. Перша з них включає Близький Схід, Центральну Азію, Сибір та північну Індію і пов’язана з палеолітичними культурами Європи та Африки. Друга з цих провінцій знаходиться на півдні та сході та охоплює Пакистан, М’янму, Індонезію, Малайзію, Таїланд та Китай, де традиція олдувайських знарядь зберігалася до самого кінця палеоліту.

Найпівденніша знахідка неандертальців була зареєстрована в палестинській печері Шукба в Юдейських горах на Західному березі ріки Йордан. Їхню найсхіднішу присутність зареєстровано в Денисовій печері на Алтаї. Азійські знахідки неандертальців демонструють спільність технологій середнього палеоліту західної Євразії. Те ж саме стосується неандертальських пам’яток Узбекистану (печери Тешик-Таш та Обі-Рахмат) на західних схилах гір Тянь-Шань. Знахідки неандартальських артефактів на Уралі нечисленні, але охоплюють широкий ареал.

Особливий інтерес представляє невелика група знахідок з пам’яток, розташованих за межею Полярного кола: їхня культурна приналежність не встановлена, але датування пов'язує їх з завершенням середнього палеоліту. Одними з найважливіших пам’яток середнього палеоліту Азії є пам’ятки долини річки Ануй в горах Алтаю. Стійбище неандертальців та денисівців в Денисовій печері датується 130 000 роком до Р.Х. Інші печерні стоянки розташовані в горах Алтаю, Тянь-Шаню, Забайкалля та центральної Монголії свідчать, що більша частина цього регіону в період середнього палеоліту була населена гомінінами, близькими до європейських неандертальців або інших архаїчних видів людини.

Середньопалеолітичні комплекси, виявлені в печерах гір Загрос й Тавр, нагадують південний Кавказ. Артефакти з печер Караїн (Туреччина), Шанідар (Ірак) і Ортвале Клде (Грузія) вказують на те, що ці комплекси, пов’язані з мустьєрською технологією, а колекції виробів зі стоянок в Анатолії, на північ від хребтів Тавр, демонструють перевагу левалуазької індустрії. Більшість пам'яток середнього палеоліту в Індії є продовженням культур раннього палеоліту, які використовували ашельські технології, що свідчить про їх приналежність архантропам Homo erectus.

Останні представники цього виду, так звана Флореська людина (Homo floresiensis), вимерли приблизно 12 000 років тому. Натомість стоянки Джебель Файя в ОАЕ (125 000 до Р.Х.), Джвалапурам й Патне в Індії (74 000 до Р.Х.), Батадомбалена на Шрі-Ланкі (64 000 до Р.Х.), печера Нія на Борнео є доказами проникнення людей сучасного анатомічного типу в південну Азію. Індійський середній палеоліт зазвичай міститься в часових межах між 150 000 і 30 000 роками до Р.Х.

Вважається, що середній палеоліт Африки розпочався приблизно 280 000 років тому і закінчився 50 000–25 000 років тому. Слід зазначити, що середній палеоліт Африки не є синонімом середнього палеоліту Європи, оскільки створений іншою популяцією гомінінів — в Африці людьми сучасного анатомічного типу, а в Європі неандертальцями. Крім того, археологічні дослідження в Африці дали багато доказів, які свідчать, що сучасна людська поведінка та пізнання почали розвиватися в Африці набагато раніше, ніж це сталось в Європі під час середнього палеоліту.

Вірогідно, головним центром поведінкових інновацій були долина ріки Аваш в Ефіопії та Центральна рифтова долина Кенії. Починаючи приблизно з 300 000 року до Р.Х., ручні ашельські сокири поступово витісняються левалуазькими технологіями, які також широко використовувалися неандертальцями під час європейського середнього палеоліту.

Врешті-решт процес заміни ашельських технологій призвів до появи в північній Африці 150 000 років тому атеранської кам’яної індустрії, назва якої походить від місцевості Бір-ель-Атер в південно-східному Алжирі. Територіально атеранська культура була поширена у всій північній Африці в період так званої зеленої Сахари аж до долини Нілу. У Сахарі атеранці зупинялись біля озер, річок та джерел і займалися полюванням на антилоп, буйволів та слонів. Ймовірно також вони займались збором дикоростучих злаків.

Можливі атеранські знаряддя також були виявлені в Омані. Вважається, що знамениті скельні малюнки в північному регіоні Тассілі, у Ваді Джерат започатковані саме людьми атеранської культури. В результаті аридизації Сахари, яка відбулася приблизно під час європейського Вюрмського зледеніння (приблизно 50 000 років тому), атеранські мисливці-збирачі мігрували в райони тропічної та західної прибережної Африки. 70 000 років тому на півдні Африки з’являються революційні мікролітичні технології, засновані на виготовленні замінних компонентів для композитних знарядь з руків’ям.

Людей ще немає.

Вважається, що люди прибули до Австралії 65 000 років тому. Прибули вони морем у період, коли Нова Гвінея й Тасманія були одним цілим з континентом. Найдавніші відомі місця проживання людей в Австралії знаходяться в Арнем-Ленді на півночі континенту. У багатьох частинах Австралії переселенці використовували вогонь для того, щоб заганяти тварин у засідки, що значно вплинуло на природне середовище і спричинило вимирання понад шістдесяти видів тварин.