Розвиток людства в мідну добу

Перші металургиМеталургія виникла, вірогідно, на теренах Переднього Сходу. Зокрема тут, в поселенні пізнього неоліту Ярим-Тепе в Іраку, задокументовано найдавніше використання свинцю, а найдавнішим предметом з свинцю є браслет, знайдений в Ярим-Тепе і датований 6 000 роком до Р.Х. Трохи пізнішим є свинцевий конус з Арпачії поблизу Мосула, виготовлений людьми халафської культури. Оскільки самородний свинець в природі трапляється надзвичайно рідко, такі артефакти підтверджують ймовірність того, що виплавка свинцю почалась ще до виплавки міді. Щоправда, є докази видобутку мідної руди в долині Тімна в ізраїльській пустелі Арава, неподалік від Ейлату (так звані копальні Соломона), які датуються VII-V тисячоліттями до Р.Х., однак невідомо з якою метою цю руду видобували, адже мінерали міді були відомі з глибокої давнини і завдяки яскравому забарвленню деякі з них використовували для виготовлення прикрас. А на Криті невеликі уламки малахіту й азуриту подрібнювали в порошок і використовували для макіяжу або для прикраси кераміки ще в 6 000 році до Р.Х. Та, хай там що, ідея того, що завдяки вогню можна перетворювати одні матеріали в інші, уже існувала.

Чому мідь?Мідь є восьмим за поширеністю металом у земній корі, доступна у всьому світі та і на відміну від свинцю, в доісторичні часи самородна мідь зустрічались у великій кількості. На Кіпрі збирати мінерал колись було так само легко, як просто підняти його з землі, тому латинська назва міді походить від слів aes Cyprium, тобто кіпрський метал, яка пізніше була скорочена до Cuprum. Завдяки яскравому вигляду самородки міді легко впізнати, а якщо їх перетворити на ювелірні вироби, то метал в них стане ще яскравішим. Можливо, саме це стало мотивацією для людей їх обробляти. Обробка самородків методом холодного кування, була нескладною. Ймовірно, ранні ковалі виявили, що холодна обробка може збільшити твердість міді, проте при цьому вона стає досить крихкою. Тому з самородної міді виготовляли лише обмежену кількість невеликих артефактів, на кшталт шил, шпильок чи намистин.

При плавному нагріванні мідь відпалюється, після чого її знову можна кувати, в результаті чого вдається отримати інструмент з поверхнею, що має відносно високу міцність, а при бажанні можна сформувати гострий край. В результаті досвідчені ковалі могли отримувати досить якісні, але невеликі інструменти. Для виготовлення речей більших за шпильки чи намистини потрібна була мідь, виплавлена з руди, а мідь плавиться при температурі 1089 °C, що було технологічно недосяжним для людей докерамічної епохи. Виплавка міді очевидно пов’язана з керамічним виробництвом. Для якісного випалу кераміки необхідно використовувати температуру до 1400° C і гончарні печі під час правильного завантаження можуть підтримувати таку температуру упродовж кількох годин. Цього було достатньо, щоб виплавити з руди метал. Найстаріші у світі надійно датовані сліди виплавки міді при високій температурі, знаходяться поблизу міста Плочнік у Сербії, а мідна сокира знайдена неподалік, поблизу міста Прокупле датована 5 500 роком до Р.Х. Дещо пізніше, у V тисячолітті до Р.Х., гаряча металообробка засвідчена на копальнях Рудна Глава в Сербії та Ай Бунар у Болгарії.

Перші гірникиРодовищ мідної руди в Європі було достатньо і численні копальні відомі по всій Європі. Зазвичай це не одна шахта, а цілі комплекси з розгалуженою системою шахтних стволів, штреків та виробіток. Техніка видобутку руди була повсюди однаковою. В забої розводили вогонь, розігрівали каміння до максимально можливої температури, а потім поливали його водою. Перепад температури спричиняв тріщини в суцільному кам’яному масиві, в які вганяли дерев’яні клини, щоб розбити цей масив на окремі брили, а брили дробили на дрібніші шматки за допомогою кам’яних молотів та кирок з оленячих рогів. Шматки подробленої руди в наплічних мішках або кошиках виносили на поверхню, там перебирали і транспортували до виробничого центру, де руду остаточно плавили в метал. Характерно, що на далекі, а часом дуже далекі відстані, навіть, до кількох сотень кілометрів найчастіше транспортували не готові металеві вироби, а руду. Вірогідно, готові вироби були занадто дорогими для обміну. Та навіть, якщо з економічної точки зору це й було оправдано, то уявити собі, яким чином це робилось за повної відсутності колісного та в’ючного транспорту, дуже важко. А масштаби робіт вражають. Підраховано, що тільки в одній копальні на ірландській горі Габріель видобуто більше 35 000 тонн породи і виплавлено майже 150 тонн міді. При цьому вироблені копальні ще й засипали пустою породою.

Що робили з міді?Праця неолітичних гірників та металургів була вкрай важкою, виснажливою, пов’язаною з величезними ризиками для здоров’я та життя. І, що важливо, знаряддя, за допомогою яких ці роботи виконували, були кам’яними, роговими, дерев’яними, але не мідними. І, взагалі, інструментів з міді майже виготовляли. Єдиним мідним знаряддям, яке часто траплялось в тодішніх домогосподарствах, був невеличкий мідний стержень, розміром з олівець, яким підгострювали при необхідності мікролеза серпів та ножів. Втім, за тих часів було достатньо багато культур, які зовсім не використовували металів, не знали металургії і, при цьому, підтримували цілком гідний рівень життя своїх громад. Як виявилось, поява металевих артефактів не внесла жодних радикальних змін в господарче життя тодішніх людей. Для обробітку каменя чи навіть дерева мідь не годилась, вона була занадто м’якою. Дрібні предмети, на кшталт шил, защіпок для одягу та рибальських гачків можна було відливати з міді, однак далеко простіше й набагато дешевше було вирізати їх з кістки. З міді відливали бойові сокири та кинджали, котрі, попри їхню м’якість можна було все-таки використовувати для убивства інших людей, проте так само ефективно це виходило за допомогою шліфованих кам’яних молотів та крем’яних гостряків списів. Тоді виникає запитання, то навіщо було марнувати здоров’я і життя в копальнях та біля мідеплавильних печей, якщо жодного пожитку від такої роботи не було?

Червоний метал владиНасправді пожиток був. Тільки не для всіх. Оскільки справжнє значення металу було не утилітарним, а соціальним. Мідь – гарний метал: якщо її поверхню відполірувати, то вона матиме блискучий темно-рудий колір. В результаті з міді виготовляли головним чином ювелірні вироби та парадну церемоніальну зброю, користуватись якою було б вельми проблематично. Відомо, що в древності, починаючи ще з часів пізнього палеоліту люди вельми любили прикрашати себе. Барвники для тіла, мушлі, звірячі зуби, пір’я птахів, бурштин, кольорові камінці — все це знаходило своє застосування. Проте робилось це не стільки з естетичних міркувань чи з потреби самореалізації (хоча й такі мотиви не можна виключати), скільки з магічних причин.

Первісне правопівкульне мислення намагалось зв’язувати в єдину цілісність факти, події, речі та відчуття і створювало уже дивні для нас аналогії: якщо ти носиш на шиї намисто з вовчих зубів та пазурів, то це придасть тобі силу вовка, а мушлі у формі жіночих дітородних органів запевнять легкі пологи. Блиск міді та золота (а воно тоді також уже було відоме) — це блиск сонця, цього ока богині, і той, хто володіє артефактами з сонячних металів привертає до себе увагу богині й може розраховувати на її ласку. А прихильність богині — це найперше, що людині було потрібне за тих часів, особливо, якщо ця людина претендувала на владу в громаді.

Як жили та як помирали за часів мідної добиЄвропейські суспільства пізнього неоліту та мідної доби були переважно землеробськими, хоча полювання та рибальство також відігравали важливе значення. Землеробські села, зазвичай, були невеликими, але знаходились неподалік одне від одного. Оскільки, перелогове землеробство ще не використовувалось, лани швидко виснажувались і їх необхідно було переносити на нове місце. А коли таких місць в околиці уже не вистачало, доводилось переносити саме село. У багатьох культур Старої Європи, в тому числі й у трипільців, існував звичай перед переходом на нове місце спалювати старе село разом з усім набутком. Достеменно невідомо, яким було ідеологічне підґрунтя такого вчинку, проте однією з мотивацій могла бути профілактика інфекційних хвороб, зокрема туберкульозу, збудники яких зосереджувались в людських оселях. Відбулась реорганізація поховальних ритуалів. Якщо за часів неоліту померлих ховали в межах поселень, а часом і під долівкою власного дому, то за часів мідної доби почали з’являтись кладовища, незалежні від поселень. Дуже часто такі кладовища використовувались людьми декількох сіл, вірогідно об’єднаних якимись родинними чи релігійними зв’язками

Революція вторинних продуктівОсновними рільничими рослинами за часів мідної доби були сорти пшениці та ячменю, у менших кількостях зустрічалися сочевиця, гірка вика, нут і льон. І тут відбулись дуже важливі зміни: мотична землеробство неоліту починає замінюватись землеробством орним. З’являються примітивні плуги чи, точніше кажучи, рала, які, насправді, були великими мотиками, прив’язаними до дерев’яної рами. Та найголовніше, що люди навчились запрягати в рала кастрованих биків — волів. Це звільнило людські, а, особливо, жіночі руки для виконання інших робіт і дало можливість людям обробляти різні види ґрунтів, а не тільки ті, що були придатні для мотиження. Відповідно виникли запаси їжі, якими можна було якось розпоряджатись, наприклад, обміняти на щось корисне.

Іншим важливим нововведенням було те, що люди навчились споживати молочні продукти. Ще не молоко, бо цільне молоко люди почали пити значно пізніше, але сир, сметану й масло. Англійський археолог Ендрю Шерратт (Andrew George Sherratt, ⋆08.05.1946 — †24.02.2006) назвав цю подію революцією вторинних продуктів. Дослідження фрагментів понад двох тисяч горщиків з Близького Сходу та південно-східної Європи вказують, що доїння корів, овець та кіз було винайдено десь на узбережжі Мармурового моря приблизно в 5 000 році до Р.Х., тобто ще за часів неоліту, а потім поширилось на схід в Малу Азію та на захід на Балкани. Втім, вторинними продуктами скотарства були не тільки сир та масло. Це ще й вовна, тяглова сила, верховий та в'ючний транспорт. Тим більше, що на теренах України було зроблено ще два геніальні винаходи. Люди середньостогівської культури (див. Середньостогівська культура) приручили коней і навчились їздити на них верхи, використовуючи вуздечки, щоправда, ще без сідел та стремен. Трипільці (див. Трипільська культура) ж вигадали колесо. Бракувало тільки металевих втулок, коліс зі спицями, спеціальної кінської упряжі, щоб створити швидкісні колісниці та вантажні вози. І це була тільки справа часу.

Соляна валютаВ селах часів мідної доби більшість економічних видів діяльності, від ведення господарства до виготовлення кераміки та одягу, виконувалися членами окремих домогосподарств. Американський антрополог Маршалл Салінс (Marshall David Sahlins, ⋆27.12.1930 — †05.04.2021) назвав цю модель домашнім способом виробництва, і вона переважала в племінних суспільствах, у яких соціальний статус та політичний вплив не передавались у спадок, а залежали від здатностей кожного потенційного лідера досягнути відповідного статусу. Вірогідно, революція вторинних продуктів мала великий вплив на економічні системи під час мідної доби, особливо на торгівлю. Попри те, що більшість речей вироблялись в умовах домашнього способу виробництва, були продукти, які ставали об’єктами торгівлі. Це, насамперед, сіль. Справа в тому, що у м’ясі міститься більше солі, ніж у рослинних тканинах. Тому мисливці-збирачі не мали потреби додавати сіль в свій раціон. Натомість, нестача натрію, який потрапляє в організм з кухонною сіллю, загрожує здоров’ю. Окрім того, сіль була потрібна для консервації продуктів. Тому з розповсюдженням рільництва сіль стала одним із основних товарів для обміну.

Найдавніші соляні шахти поблизу болгарського міста Провадія-Солніцата датуються 5 500 роком до Р.Х. і функціонують досі. Вірогідно, Солніцата було найбагатшим містом Європи, а може й світу, за часів кам’яної доби. У всякому випадку саме тут було знайдено найдавніші в Європі золоті прикраси. Трохи пізніше соляні копальні з’явились поблизу сучасного села Лунка (жудець Нямц в Румунії) та в українському Солотвині, а прикарпатські трипільці навчились випарювати сіль з соляних джерел. Відома також, що трипільці відливали сіль в особливі конусоподібні форми, так звані топки, кшталти й назви яких збереглись до наших днів і навіть присутні на гербах українських міст Калуша та Дрогобича. Не виключено, що такі топки були в давнину свого роду універсальною валютою. Іншим універсальним товаром, окрім мідної руди та виробів з міді, був бурштин. Втім, найбільшого розквіту і навіть причиною воєн торгівля бурштином стала трохи пізніше, за часів бронзової доби, про що мова йтиме ще попереду. Чому навчилось людство за цей час: - 4 650 до Р.Х. — перша мідно-олов’яна бронза знайдена в Сербії;
- 4 500 до Р.Х. — найстаріший скарб золота знайдений в Болгарії;
- 4 400 до Р.Х. — винайдення колеса в Україні;
- 4 100до Р.Х. — винайдення гончарного кола в Месопотамії;
- 4 000 до Р.Х. — перші асфальтовані дороги в месопотамському місті Ур;
- 3 630 до Р.Х. — перший зразок шовкової тканини в Китаї (культура Яншао);
- 3 500 до Р.Х. — перше свідчення муміфікації в Єгипті;
- 3 500 до Р.Х. — найдавніше відоме зображення колісного воза (культура лійчастого посуду);
- 3 500 до Р.Х. — перші єгипетські ієрогліфи;
- 3 500 до Р.Х. — найдавніше ячмінне пиво в Ірані;
- 3 300 до Р.Х. — перші знахідки клинописної писемності в Месопотамії;
- 3 400 до Р.Х. — винайдено фанеру в Єгипті;
- 3 300–2 900 до Р.Х. — будівництво сонячної обсерваторії Ньюгрейндж в Ірландії;
- 3 200 до Р.Х. — єгиптяни вперше використали папірус для письма.