Майже всі слов’яни здатні порозумітись між собою без перекладачів. Втім, спільність мови не означає спільного походження, а отже й спільності історичної пам’яті, яка визначає національний характер народу. Попри схожість наших мов, ми, слов’яни, за походженням є дуже різними.

Спогади про своє походження зберігались не тільки в фольклорі, але й в глибинній пам’яті слов’янських народів. Ця пам’ять створила вододіли, які розділяли слов’янство й досі, може й неявно, продовжують впливати на слов’янський світ. Втім, і спільного, окрім мови, у всіх слов’янських народів доволі багато.

У слов’янських племен іранського походження верховним божеством був Небесний отець, який втілювався в образі великого воїна, а ім’я якого не вимовлялось і замінювалось евфемізмом Перун (той хто пере, тобто б’є). Втім, у іншої частини слов’янських племен верховним божеством був Велес, що уявлявся їм у вигляді змія, що є явним пережитком трипільського минулого. Між богами велась боротьба, у якій жоден з богів не міг здобути остаточної перемоги. Відображенням цієї війни на землі стало словено-антське протистояння.

В відомому переліку слов’янських племен, укладеному Нестором літописцем, чомусь немає найголовнішого. Немає Русі. А Україною ж наша країна почала називатись тільки з XVII століття і то як означення запорозьких та наддніпрянських земель. Решта ж земель надалі називалися Руссю, аж поки поступово назва Україна не стала спільною для всієї етнічної території українців. Зрештою, питання про те, звідки пішла Руська земля, і хто в ній найперший почав княжити, і з чого Руська земля такою стала? — ставив ще сам Нестор. І сам собі намагався дати відповідь у знаменитій своїй Повісті минулих літ. Наскільки ж переконливою є Нестерова версія походження Русі?