Людство в середньому палеоліті

Коли люди стали вести себе як люди?

В середньому палеоліті відбуваються радикальні зміни в поведінці людських істот. Деякі з фахівців навіть називають це явище палеолітичної революцією за аналогією з неолітичною революцією, яка, щоправда, трапилась значно пізніше. І вони, очевидно, є доволі близькими до істини, оскільки зміни ці відбувались дуже швидко. Ці зміни тривали всього лиш кілька десятків тисяч років, що, звісно, неможливо навіть порівняти з сотнями тисяч років абсолютно сталого попереднього існування. Процес перемін, безумовно, був надто швидкий для поступового й повільного ходу дарвінівської еволюції, але, зрозуміло, він не зводився до якоїсь несподіваної генетичної мутації чи іншої раптової події.

Розвиток сучасної поведінки пов’язаний зі зростанням когнітивних здатностей та уяви, які відкрили можливості для абстрактного мислення, перспективного планування і символічної діяльності, що проявляється в мистецтві у всіх його формах. Патерни сучасної поведінки також містять раціональне відношення до ресурсів та транспортування їх на великі відстані, поєднання різних матеріалів для створення артефактів, технологічні інновації і трансляцію цих інновацій від старших поколінь до молодших. Оскільки ці патерни зустрічаються в усіх, навіть найбільш ізольованих культурах, вважається, що сучасна поведінка з’явилась в Африці ще до початку масової міграції Homo sapiens на інші континенти, а перші прояви такої поведінки почали з’являтись майже синхронно на всьому ареалі розселення як неандертальців, так і людей сучасного анатомічного типу задовго до початку цієї міграції.

Перші ознаки сучасної поведінки

Перша відома нам майстерня спеціалізувалась з виробництва фарб і знаходилась в південноафриканській печері Бломбос (Blombos). Хімічний аналіз вироблених там барвників вказує, що суміш виготовлялась з подрібненого гідрату оксиду заліза, інакше званого вохрою, змішаного з витопленим кістковим жиром та деревним вугіллям. Готовий продукт зберігався в спеціальних контейнерах, виготовлених з морських мушель. Весь процес включав видобування та комбінування складників з різних джерел, і це свідчить, що люди, які 100 000 років займались цією роботою, добре уявляли собі її кінцевий результат. В тій же печері Бломбос знайдено прямокутні плитки вохри з видряпаними на них геометричними малюнками, котрі, якби не вік знахідки, можна б трактувати як свого роду складське маркування чи мітки майстрів. Якщо на якусь мить допустити, що подібні зображення насправді були саме мітками, то таке означає появу приватної власності, а отже індивідуалізації поведінки, тобто появу особистості.

Існує безліч свідчень того, що неандертальці полювали на птахів, м’ясо яких непридатне для їжі. Робилось це, вірогідно, задля пір’я, яким неандертальці прикрашали себе. Відомо також, що неандертальці збирали різноманітні незвичайні об’єкти, такі як кристали чи скам’янілості, без будь-якого реального функціонального призначення, хіба що іноді виготовляючи з них намиста або кулони. Та, мабуть, найцікавішим свідченням змін в мисленні людських істот є декілька так званих неандертальських флейт, найвідомішу з яких знайдено в словенській печері Дів’є Баби (Divje Babe) і датовано 45 000 роком до Р.Х. До речі, схожу флейту було знайдено і в Україні, на стоянці неандертальців Молодове над Дністром.

Побутові інновації

Зміни в мисленні відобразились не тільки в прагненні прикрашати самого себе. Збиральництво та полювання доповнювалось риболовлею та збиранням морепродуктів, люди вміли готувати їжу на вогнищах, а також коптити та сушити м’ясо для його консервації. У людей з’явилась метальна зброя, про що свідчать кістяні та кам’яні наконечники стріл, знайдені у печері Сібуду (Sibudu Cave ) в південноафриканській провінції Квазулу-Натал. Невідомо, чи стріли ці вистрелювались з лука чи з духової трубки (останнє припущення є більш вірогідним), але є певним, що їх гостряки були отруєними. Подібну мисливську тактику ще й досі використовують койсанські народи півдня Африки. Характерно, що метальною зброєю користувались виключно люди, але не неандертальці. На території Катанда в Демократичній Республіці Конго кістяні гарпуни датовані приблизно 90 000 роком до Р.Х.

Періодичні зледеніння (гляціали) змінювались короткочасними періодами потепління (інтергляціали). Рісський (його ще називають дніпровським) гляціал в середньому палеоліті був найбільшим: льодовик спустився з півночі, досягнувши широти сучасного міста Дніпро. Холодний клімат змусив людей та неандертальців переселятись до печер, які було простіше опалювати. Там, де печер не було, доводилось будувати штучні печери на кшталт округлих хатин з мамутових кісток, покритих шкірами тварин. Першими такі хатини почали будувати неандертальці, - зокрема їх виявлено на стоянці в Молодове. Іншими типами жител були кам'яні огорожі, розташовані на відкритих територіях, ями-напівземлянки, іноді перекриті дахом з жердин, а також дерев'яні конструкції, розташовані під скельними навісами. А ще потрібен був одяг. І він також існував. Вірогідно, одягатись почали ще гейдельберзькі люди, але як виглядав їхній одяг невідомо. Неандертальці ж вдягались у якісь подоби хутряних пончо та довгі шкіряні панчохи-ногавиці, зшиті докупи з взуттям.

Еволюція технологій

Близько 160 000 року до Р.Х. ранньопалеолітична левалуазька кам’яна індустрія еволюціонувала в значно складніші мікокську та мустьєрську індустрії. Мікокська технологія була поширена в центральній та західній Європі в 130 000 — 70 000 роках до Р.Х. Назву ця технологія отримала від місцевості Ла-Мікок (la Micoque) в французькому департаменті Дороднь. Для мікокської технології характерні асиметричні двосторонні клиноподібні знаряддя та рубила з круглою основою. Вважається, що мікокська технологія є перехідною між більш древньою ашельською та новішою мустьєрською технологіями.

Назва мустьєрської технології походить від місцевості Ле-Мустьє (Le Moustier) у французькому департаменті Дордонь (Dordogne). Мустьєрські кам’яні вироби поширені по всій нельодовиковій Європі, а також на Близькому Сході та в північній Африці, і користувались ними як неандертальці, так і люди сучасного анатомічного типу, хоча авторами технології та її першими користувачами були саме неандертальці. У варіанті типового мустьє знаряддя виготовлялись за допомогою ретуші на відщепах, сколотих з дископодібних нуклеусів. Поряд із ручними рубилами, що в цей час дещо зменшуються в розмірі (так звані біфаси), взагалі типів інструментів існувало приблизно вісім десятків.

Ще одним вкрай важливим набутком були навички штучного розпалювання вогню. В печері поблизу хорватського міста Крапіна (Krapina) поряд з вогнищем виявлено веретеноподібні палички з обпаленими кінцями. Вірогідно, за допомогою цих знарядь тертям або свердлінням тут добували вогонь. А вогонь був дуже важливим, оскільки ще на початку середнього палеоліту в Європі почалось похолодання.

Перша хвиля великого розселення

Початковим ареалом розселення Homo sapiens були терени східної Африки, звідки люди доволі швидко розселились на північ та на південь материка. Щоправда, західна Африка була заселена значно пізніше - від 130 000 років тому. При цьому, люди сучасного анатомічного типу, заселяючи Африку, частково схрещувались з регіональними популяціями архантропів. Є певні докази того, що сучасні люди покинули Африку принаймні 125 000 років тому двома різними шляхами: через долину Нілу, прямуючи на Близький Схід, та з району сучасного Африканського Рогу, перетинаючи Аравійський півострів. Нащадки цих людей 75 000 років тому досягли Індійського субконтиненту. Є також підстави вважати, що ще 100 000 років тому перші люди відкрили для себе Китай.

Однак, такі експедиції за межі Африки не залишили жодних генетичних слідів в сучасних популяціях цих регіонів, з чого слід зробити висновок, що перші мігранти вимерли й не змогли включити свої гени в ланцюг поколінь. Кліматологічні та геологічні дані свідчать, що причиною тут стало супервиверження вулкану Тоба, яке трапилось в Індонезії 74 000 років тому. Ця природна катастрофа призвела до кількарічної вулканічної зими у всій східній півкулі і тисячорічного періоду глобального похолодання, потенційно скоротивши людську популяцію до кількох тропічних анклавів. За оцінками американського антрополога Генрі Гарпендінга (Henry Cosad Harpending, 13.01.1944 — 03.04.2016) тоді на всій Землі вижило не більше 15 000 осіб.

Друга хвиля великого розселення

70 000 років тому група людей, що налічувала не більше тисячі осіб, перетнула Червоне море в Баб-ель-Мандебі і ступила на територію сучасного Ємену. Їхні нащадки поширилися вздовж прибережного шляху навколо Аравії та Персії до Індостанського субконтиненту 65 000 років тому. Генетичні дослідження свідчать, що предки австралійських аборигенів почали заселяти свій континент 62 000 років тому. Інша група людей мігрувала вздовж побережжя південно-східної Азії на північ, досягнувши Кореї та Японії 60 000 років тому. Характерно, що мігранти довгий час тримались морських узбереж і тільки 55 000 — 50 000 років тому почали освоювати глибинні райони суходолу.

Дорогою Homo sapiens схрещувався з неандертальцями та, особливо, з денисовцями. Носіями значної частини генів, успадкованих від денисовців є сучасні меланезійці, австралійські аборигени та філіпінські негріто. Близько 40 000 року до Р.Х. люди сучасного анатомічного типу заселили внутрішні райони Азії та Сибір і вийшли до меж Арктики на півночі азійського континенту. Заселення Європи людьми розпочалось, вірогідно, 47 000 років тому. Основний шлях міграції пролягав зі сходу через гори Загрос на півночі сучасних Ірану та східної Туреччини, Кавказ, Малу Азію, Кубань та північне Причорномор’я. Певні групи людей також мігрували до Європи через Апеннінський півострів.

Упродовж не більше як п’ятдесяти тисяч років сучасні люди заселили практично всю територію Старого Світу. І тут виникає запитання: а чому ці міграції взагалі відбувались? Що було їх причиною? Адже загальна чисельність людства на кінець середнього палеоліту лише наближалась до одного мільйона і їм аж ніяк не могло забракнути ресурсів для виживання навіть в Африці, не кажучи вже про величезні території поза її межами. Вірогідно, причини цієї пристрасті до постійного переміщення знаходяться не в економічній площині, а в психологічній.

Пересічні та геніальні

Колективізм та згуртованість в первісному світі були чинниками виживання. Вірогідно, ще у архантропів почав формуватись соціальний інстинкт конформізму, тобто узгодження поглядів, переконань та поведінки з груповими нормами. Еволюція почала сприяти пересічним особам, - тим, чиї фізичні та психічні дані були найближчими до усереднених даних соціальних груп, до яких вони належали. Природний відбір виділяв тих, хто краще міг співіснувати з іншими. Це правило діє й досі, і безліч соціально-психологічних експериментів демонструють, як заради дотримання встановленого рівня стосунків, людські групи всіма правдами та неправдами намагаючись витурити зі свого середовища як розбишак та негідників, так і найбільш талановитих, енергійних і розумних, не роблячи особливої різниці між першими й другими. Бо і ті, і ті заважають спокійному та усталеному існуванню в групі. У спільнотах перших людей цей процес йшов повним ходом, бо непересічних серед них було, мабуть, на порядок, а то й кілька порядків, більше, аніж у сучасному нам людському суспільстві.

При цьому примусова елімінація найбуйніших та найрозумніших була тим механізмом, який змушував людство постійно розширювати свій ареал. Асоціальні - й, при цьому, дуже часто, найбільш інтелектуальні - елементи покидали свої домашні групи й гуртувались із собі подібними енергійними авантюристами. І в цих нових групах рівень розуму був, хоч на дещицю, але вищим від пересічного. Така спільнота устатковувалась, виробляла власні норми співжиття, ставала пересічною і, з часом, знову породжувала всередині себе потенційних мігрантів, які не хотіли миритись з наявним порядком і яким не подобалось бути пересічними ранніми людьми сучасного анатомічного типу. Поділ на пересічних та геніальних знову відбувався, і в кожній новій геніальній групі зростав рівень розуму, а разом з ним, і шанси на виживання. Втім, це не означає, що люди, просуваючись щораз далі, автоматично ставали щораз розумнішими. Якісь частини мігрантів з різних причин повертались назад, вступали в контакти з іншими групами, як розумнішими, так і дурнішими за себе, обмінюючись з ними генами, а, заодно, новими знаннями й навичками.

Життя за часів середнього палеоліту

Як люди, так і неандертальці середнього палеоліту жили невеликими егалітарними громадами, підставою яких були кровно-родинні зв’язки. Шлюбні стосунки всередині громади були невпорядкованими (ендогамний шлюб). Громада виступала як єдиний господарський колектив, наприклад, при облавному полюванні. Не існувало гендерного розподілу праці, в усіх діях громади приймали участь всі її члени — чоловіки, жінки й діти. Як люди, так і неандертальці піклувались про літніх членів своїх громад, хоча робилось це не стільки з емпатії, скільки з практичних міркувань. Літні люди володіли досвідом, знаннями та навичками, необхідними для виживання громади, і могли передавати цю інформацію новим поколінням.

Втім, якийсь елемент співчуття також був присутній. В іракській печері Шанідар (Zewî Çemî Şaneder) знайдено поховання дорослого чоловіка, в якого ще за життя була ампутована права рука вище ліктя, а на лицевій частині черепа виявлено сліди від важких ран, що зажили. Ця людина, хоч і не була вже придатна до фізичної праці, проте жила в колективі довгий час. За часів середнього палеоліту з’являються перші поховання, хоча існують певні непідтверджені факти, що вже попередники неандертальців, гейдельберзькі люди, хоронили своїх покійників. Померлих клали у скорченому стані, обкладали кістками тварин, що, можливо, вказує на виникнення якихось початкових форм вірувань в потойбічне існування. У неандертальців існував культ печерного ведмедя, а у людей сучасного анатомічного типу зафіксовано культи черепів та, вірогідно, дітородних чоловічих та жіночих органів.