Ромеї

Візантія в Криму

Візантія була багатонаціональною державою, однак усі мешканці імперії, прийнявши православну віру, грецьку культуру і зверхність візантійської держави, вважались ромеями, себто римлянами. Назва Візантія походить від первісної назви Константинополя - Візантій (Βυζάντιον), куди римський імператор Костянтин І1 переніс в 330 році столицю Римської імперії. У VI столітті до володінь Візантії увійшла і південна частина Криму з Херсонесом та Боспором. На той час основу населення Криму становили нащадки античних греків (див. Антична грецька культура) та готів (див. Вельбарзька культура).

Двома найбільшими опорними пунктами візантійців в Криму були Херсонес та Боспор, але для запевнення сполучення між Херсоном та Боспором візантійській адміністрації довелось було створити низку корабельних стоянок у найзручніших для базування суден бухтах південного узбережжя Криму. На скелях та пагорбах, звідки можна було візуально контролювати основні перевали головного пасма Кримських гір зводились фортеці, через які йшли стратегічно важливі шляхи від гаваней на узбережжі вглиб півострова. У другій половині VII століття в Криму з'являються хозари (див. Салтівська культура), які заволоділи Боспором та майже всім півостровом, крім Херсонеса. Вони поклали основу кримському народу караїмів2. У IX столітті в Крим заходять угорці (див. Суботцівська культура), а трохи пізніше печеніги (див. Печенізька культура), яким не вдалося тут закріпитись.

З кінця Х століття територія Боспорського царства потрапила під владу давньоруського (див. Давньоруська культура) Тмутараканського князівства, яке знаходилось на перетині великого торговельного шляху з Європи на Схід, що не завадило боспорцям продовжувати займатись своїми традиційними промислами. В XI столітті степовий Крим підкорили половці (див. Половецька культура), які пізніше дали початок кримським татарам. Після захоплення половцями у XII столітті Тмутараканського князівства та монгольської навали воно зникло з політичної карти Європи. Пізніше Боспор номінально входив до складу Трапезундської імперії3, а на початку XIV століття став генуезькою колонією4 Воспро.

Херсонес же з IV століття перебував у складі префектури5 Сходу, а пізніше — безпосередньо Візантійської імперії. Місто фактично виконувало функції пункту спостереження за степами північного Причорномор’я та політичним форпостом Візантії, через який імперія впливала на політичну ситуацію у степовиків та на Русі. За це херсонесити отримували від Візантії політичну й економічну підтримку, а також гроші на утримання невеликого військового гарнізону з місцевих жителів. У 834 році відбулася організація візантійської воєнно-адміністративної округи на півдні Криму, що дістала назву феми Кліматів6. У 1220 роках територія Херсонесу стала об’єктом сельджуцької експедиції на чолі з Хусамеддіном Чупаном7, метою якої було встановлення контролю над Судаком, що служив головним чорноморським портом для половців та русів. Занепад Херсонеса став одним з наслідків цієї події, бо після цього Херсонес вже не зміг відновитись. Походи литовського князя Вітовта8 в 1397 році, а потім темника Золотої Орди Едигея9 у 1399 році остаточно доконали місто. Після цього влада Візантії в Криму залишалась номінально до османського завоювання 1475 року, коли колишні володіння Візантії ввійшли до складу османської провінції Кефе.

Перші християни українських земель

Головним заняттям мешканців візантійського Криму було землеробство і торгівля. Боспор виступав важливим ринком для закупівлі хутра у степовиків для потреб Константинополя. У містах Боспору активно розвивалось виробництво різноманітних ремесел, орієнтоване на задоволення потреб сусідів-кочовиків. Існував попит на прикраси поліхромного стилю зі вставками з кольорового каміння і скла, які були дуже модними як на території самого Боспору, так і по всій степовій зоні східної Європи. Для воєнних потреб візантійці почали розробляти нафтові родовища на Таманському півострові, а Боспор служив основним портом для вивезення сировини для грецького вогню10. Форпостом Візантії був Херсон — єдине місто з перевагою власне грецької людності, оскільки на південному березі півострова жили алани й готи, які теж прийняли християнство та грецьку культуру, але довіри у константинопольського уряду не викликали. Населення Херсона в цей період складає від трьох до восьми тисяч осіб. Саме цьому періоду належить більшість руїн Херсона, що дожили до нашого часу. Вірогідно з Херсона розпочалась християнізація майбутньої України, позаяк християнська єпархія тут з'явилась ще до визнання християнства в Римській імперії офіційною релігією на початку IV століття.

Історична доля кримських візантійців

Середньовічні ромеї після османського завоювання південного побережжя Криму 1475 року або прийняли іслам, влившись в кримськотатарський етнос, або продовжували жити ізольованими християнськими громадами, поки в 1778 році не були виселені Суворовим11 в Приазов’я, ставши маріупольськими греками.