Середньовіччя є середнім періодом трьох традиційних поділів західної історії: класичної античності, середньовіччя та сучасності. У ширшому сенсі цей термін може застосовуватися до будь-якої культури, але у цьому випадку він позначає переважно хронологічну приналежність або, навпаки, вказує на історичний період, що має ознаки європейського середньовіччя. В історії Європи середньовіччя розпочалось з падінням Західної Римської імперії та завершилось в епоху Відродження та Великих географічних відкриттів.

Кінець Західної Римської імперії, до якого пращури українців теж доклали рук, створило мешканцям праУкраїни масу проблем але й відкрило вікно можливостей, з якого вони не забарились скористатись, створивши хоч і недовговічну але тим не менш блискучу східноєвропейську імперію – Русь.

Раннє середньовіччя – це час переформатування класичних імперій античності. З їхніх осколків знову починають збиратись нові великі соціально-політичні формації – християнський Захід, мусульманський Південь, конфуціанський Схід. Русь-Україна знаходилась тоді на межі Заходу й Півдня і хтозна якою була б її доля, якби її розвиток не перервала монголка навала. Та історія не знає слова «хтозна». А тому маємо те, що маємо і мусимо з цим жити.

Середньовіччя є умовним і дуже європоцентричним історичним терміном. В інших регіонах світу та й, зрештою, в тих частинах Європи, куди не ступала нога римського легіонера, все відбувалось інакше. Втім, оскільки землі праУкраїни знаходились в орбіті римських впливів, події, пов’язані з крахом Західної Римської Імперії не могли не зачепити наших земель. Недарма Україну називають матір’ю слов’янських народів: саме звідси відбувалось розселення слов’ян на південь та захід, а також, частково, на північ.

В час залізних мечів на теренах, які майже збігались з сучасними кордонами України, існувала держава, що об’єднувала в собі різні народи. Ці люди, звісно, не знали, що їхні нащадки зватимуть себе українцями, але приготування українського борщу уже розпочалось. Уже розгорявся вогонь під етногенитичним казаном, яким була тоді Україна. І це був скіфський казан. Про часи становлення українського народу йде мова в цій книзі.

В відомому переліку слов’янських племен, укладеному Нестором літописцем, чомусь немає найголовнішого. Немає Русі. А Україною ж наша країна почала називатись тільки з XVII століття і то як означення запорозьких та наддніпрянських земель. Решта ж земель надалі називалися Руссю, аж поки поступово назва Україна не стала спільною для всієї етнічної території українців. Зрештою, питання про те, звідки пішла Руська земля, і хто в ній найперший почав княжити, і з чого Руська земля такою стала? — ставив ще сам Нестор. І сам собі намагався дати відповідь у знаменитій своїй Повісті минулих літ. Наскільки ж переконливою є Нестерова версія походження Русі?

Данило Галицький – виняткове явище в історії України-Русі. Йому довелося стати єдиним королем в українській історії. Але більшу частину свого бурхливого життя Данило Романович провів, обстоюючи права на княжіння в землях Галичини та Волині й при цьому готуючи підстави для об’єднання всіх руських земель. Тут повною мірою розкрився його масштаб як вмілого політика, хороброго воїна та благородної людини.

Як поставала слов'янська держава Русь, та як вона взаємодіяла з тюркськими сусідами?