Кримські консерватори

Спочатку мисливці, а потім пастухи

Таш-аїрська культура є продовженням та розвитком мурзак-кобинської культури (див. Мурзак-кобинська культура) хоча, цілком не виключено, що коріння таш-аїрської культури знаходиться значно глибше та пов’язані ще з культурою шан-кобинською (див. Шан-кобинська культура). У всякому випадку ці культури міцно пов’язані між собою і між ними відбувався обмін знаннями, артефактами й, - цілком можливо, - генами. Таш-аїрці були мисливцями й рибалками, а на більш пізньому етапі існування своєї культури, перейнявши відповідні навички від своїх степових сусідів, - ще й скотарями. Скотарський спосіб життя розділяв господарський цикл таш-аїрців на зимовий період у передгір'ях та літній на яйлах, куди виганяли пасти худобу. Поселення таш-аїрців розташовуються у двох природно-географічних зонах – в районі внутрішнього пасма Кримських гір і в долинах рік, поблизу морського узбережжя. Вірогідно, що з узбережжям Чорного моря були пов’язані довготривалі поселення, з іншими ж районами – тільки тимчасові мисливські та пастуші табори.

Учні та місіонери

Кремінна індустрія таш-аїрців багато в чому повторює мурзак-кобинську, засновану на розщепленні призматичних та конічних нуклеусів, які були досить часто сплощеними. Мікроліти представлені низькими та середніми трапеціями з пласкою ретушшю по краях. З відтиснутих пластин виробляли скребачки, різноманітні леза, свердла, наконечники списів та стріл. А от гостродонні горщики з прокреслено-накольчастим орнаментом, що властиві таш-аїрській культурі, нагадують кераміку культури сурської (див. Сурська культура), що свідчить про вплив сурського населення на аборигенів гірського Криму. Ймовірно, що таш-аїрці навчились ліпити горщики саме від них. Цікаво також, що деякі геометричні візерунки таш-аїрських горщиків збігаються з візерунками кераміки людей північного Приазов’я і, навіть, чорноморського узбережжя Кавказу. Це могло б свідчити, що територія розповсюдження таш-аїрської культури не обмежувалась Кримом. Ймовірно, час від часу, відбувались міграції деяких таш-аїрських кланів у північно-східне Приазов’я та в район нижньої течії Дону. Є навіть певні докази того, що поблизу Кам’яної Могили існувало щось на кшталт таш-аїрської місії. Попри те, що район Кам’яної Могили довгий час контролювали кукрекці, це місце мало сакральне значення для інших племен неолітичної України. Можливо, це навіть була свого роду священна територія миру, - майданчик для переговорів та полагодження суперечок.

Коли не святі горщики ліплять

Очевидно, таш-аїрська людність просто не могла ізолювати себе від оточуючого світу. Враховуючи, невелику кількість таш-аїрського населення, неважко зрозуміти, що для виживання це плем’я потребувало постійного притоку нових генів, оскільки шлюби всередині племені дуже швидко привели б до його виродження. За часів нової кам’яної доби кухонний, а часом і столовий посуд, виготовляли зовсім не фахівці. Кожне домогосподарство робило посуд (та й зрештою всі інші речі, окрім металевих) само для себе в міру своїх потреб і, звісно, в міру своїх навичок і талантів. Зазвичай цим займалось жінки, і робили вони це так, як навчились вдома від своїх матерів та бабусь. Тому, вірогідно, схожість кераміки таш-аїрців до кераміки сусідніх народів свідчить про те, що ці горщики ліпили саме представниці інших племен, які потрапили до таш-аїрців як дружини чи невільниці таш-аїрських чоловіків. А що сусідами таш-аїрців були переважно європеоїди, то антропологічний тип тутешньої людності поступово змінювався. При чому це, як не дивно, майже зовсім не впливало на якісь зміни в культурі.

Історична доля таш-аїрської культури

Таш-аїрська культура практично в незмінному вигляді проіснувала дуже довго і, вірогідно, була асимільована уже в бронзовому віці людьми кемі-обинської культури (див. Кемі-обинська культура). До речі, знамените таш-аїрське наскальне панно, — один з небагатьох наявних в Україні зразків неолітичного живопису, — цілком можливо зображає якийсь епізод завоювання кемі-обинцями гірського Криму.