Двоє в одному човні

Волоцюги мезолітичної Європи

За своїм походженням мурзак-кобинська культура є унікальною. Вона належала людям одразу двох народів: нащадкам попередньої шан-кобинської традиції, а також зайдам з західної Європи, - людям тарденуазької¹ культури, яка була поширена на території сучасної північної Франції та Бельгії. Тарденаузці, судячи з тих скупих даних, якими володіє сучасна наука, були дуже своєрідним народом. Навіть на тлі легких на підйом мезолітичних народів, ці люди виглядали справжніми волоцюгами. Невеликі й нечисленні громади тарденуазців розсіялись по території північної Франції, Бельгії, центральної Європи, південної Британії й північного Кавказу. В Україну якась невеличка групка тарденуазців потрапила через Бессарабію і трохи пожила собі в районі Дніпрових порогів перед тим як перекочувати до Криму.

Люди тарденуазької культури були північними європеоїдами з певною домішкою негроїдних генів. Вони жили невеликими, рухливими групами, які постійно переміщались з місця на місце в пошуках їжі. Полювали на лісових тварин і птахів, застосовуючи лук і стріли, займалися рибальством і збиральництвом. Нерідкі знахідки куп сміття з мушель молюсків. Зазвичай не будували постійних поселень, задовольняючись невеликими короткочасними мисливськими таборами на берегах річок і озер та в гірських гротах, де, часом, хоронили своїх померлих. Мабуть, саме велика кількість печер та гротів привела їх в гори Криму. Зрештою, старожили цих земель теж віддавали перевагу печерним помешканням, адже ареал мурзак-кобинської культури майже повністю збігається з ареалом її попередниці — шан-кобинської культури, лише трохи поширившись на Керченський півострів.

Двоєдине господарство

Автохтони, котрі були прямими нащадками шан-кобиньскої культури лише трохи змішаними з кукречанами (див. Кукрецька культура), прийняли чужинців доброзичливо. Шан-кобинці й тарденуазці мешкали разом і разом полювали в горах з луком та стрілами на оленів та диких свиней, використовуючи для цього допомогу одомашнених собак. В лісах збирали їстівні плоди та злаки, полюбляли пекти равликів. Рибалили в кримських ріках: кістки чорноморського лосося, вирозуба, рибця, судака, гігантського сома (до 170 сантиметрів завдовжки) масово знаходять на сміттєзвалищах мурзак-кобинських поселень. Характерно, що серед знайдених тут кісток свиней до сімдесяти відсотків належали поросятам, а це, як заведено вважати, є ознакою перших етапів одомашнення тварин. Кремінний реманент мурзак-кобинців, успадкувавши певні традиції шан-кобинськихих майстрів, все-таки відрізнявся від нього. Можливо так проявлялись впливи тарденуазців та кукречан. Більше стає трапецієвидних мікролітів, серед яких трапляються екземпляри з виїмкою на верхній основі. При цьому трапецієподібними мікролітами для виготовлення знарядь користувались тільки люди шан-кобинського походження, прибульці ж такого типу знарядь майже не знали. Вони виготовляли свої знаряддя за зовсім іншими технологіями — з пластин та відщепів нуклеусів.

І смерть не розлучила їх …

Так само як різними були виробничі навички цих людей, відрізнявся й духовний світ цих людей. Під скельним навісом Фатьма-Коба й у гроті Мурзак-Коба знайдено поховання представників обох етнічних груп, з яких складалась шан-кобинська культура. У Фатьма-Коба в скорченому положенні на боці поховано чоловіка середземноморської раси, а в Мурзак-Коба знаходилась могила чоловіка й жінки північного європеоїдного антропологічного типу, - і тут небіжчиків було покладено навзнак у витягнутій позі головами на схід. Положення кістяків свідчить, що цих двох людей похоронили одночасно. Вік чоловіка становив 40-45 років, жінка була значно молодшою — 20-25 років. Для поховання не копали ями, а засипали тіла камінням. Пізніше диким тваринам вдалося розкопати поховання і частково пошкодити труп чоловіка. Після цього люди додатково заклали могилу ще кількома рядами каменю і засипали землею. В черепі чоловіка знайдено шматок кременю, який застряг в кістці, що свідчить, про те, що він загинув насильницькою смертю. Ці дві обставини дають привід зробити припущення, про ритуальне вбивство молодої жінки. Можливо, це ранній приклад застосування ритуалу саті² який був широко розповсюдженим в древній Україні, щоправда, в значно пізніші часи.

Сорока-ворона дітям кашу варила …

У жінки ще при житті з ритуальних міркувань були відрубані кінчики обох мізинців, а звичай відрубування пальців з ритуальною метою і приношення їх як частини людської плоті в жертву духам розповсюджений ще й досі. З етнографічних джерел добре відомий звичай відрізання фаланги новонародженій дитині й приношення її в жертву з метою зробити її життя довшим, особливо в тому випадку, якщо попередня дитина померла. Фаланги мізинці відрізали й при ініціації та при магічних діях, коли намагались спричинити смерть ворога. Пам’ятна багатьом з дитинства приповідка про сороку-ворону, котра кашу варила, на порозі студила, тому дала, тому дала, тому дала, а тому голову відірвала є якраз таким магічним закляттям. До речі, скелети з ампутованими останніми фалангами на одному чи кількох пальцях є характерними для мезолітичних культур Піренеїв, а звідти, нагадаємо, саме й прийшли предки мурзак-кобинців. Цікаво, що мурзак-кобинська культура не змінившись ні на дещицю, проіснувала доволі довго, спокійно еволюціонувавши згодом в таш-аїрську культуру і ставши, таким чином, однією зі складових етногенезу античного народу таврів³.