Людство в ранньому палеоліті

Ще не люди

Приблизно 4 000 000 років тому східна та південна Африка було заселена кількома видами австралопітеків. Деякі з них були всеїдними так само, як і сучасні шимпанзе, інші ж виробили нову для гомінінів стратегію здобування їжі. Стратегія ця полягала в переході на м’ясну дієту. А оскільки фізичні дані не дозволяли цим слабосильним істотам конкурувати з могутніми хижаками африканських саван, вони займались збиранням та поїданням стерва і викраденням здобичі у більш успішних хижаків. Щоб вхопити шматок м’яса та віднести його в безпечне місце, потрібно було швидко відділити цей шматок від туші. А для цього необхідні або міцні зуби, або їхні замінники, якими і стали кам’яні рубила. Ними розрубували шкіру, сухожилля й кості, а з костей видобували поживний кістковий мозок.

Щоб створити таке рубило, треба було знайти річкову чи морську гальку овально-плоскої форми. Далі іншою галькою треба було вдарити з більш вузького кінця. Перший скол створював умови для інших відщеплень — ударів можна було завдавати вже з двох сторін і з кожним новим ударом число ударних площадок зростало; таким чином знаряддя набувало певної форми. Цьому мистецтву пралюди навчились 2 900 000 років тому.

Цю першу в історії людства технологію обробітку каменю (і, взагалі, будь-якого матеріалу) називають олдувайською від місця їх перших знахідок в Олдувайській ущелині (Olduvai Gorge) в Танзанії, де в 1930-х роках британсько-кенійський археолог Луїс Лікі (Louis Seymour Bazett Leakey, ⋆07.08. 1903 — †01.10.1972).

Тільки не слід вважати цю діяльність усвідомленою. Свідомості у таких істот були лише трохи більше, аніж у сучасних шимпанзе. Після використання рубило викидалось, щоб при наступній потребі створити нове. І, що найголовніше, на протязі майже двох мільйонів років ці знаряддя не вдосконалювались ні на дещицю. Достеменно невідомо, який саме вид гомінінів почав створювати рубила, але найбільш вірогідним кандидатом на звання перших кам’яних справ майстрів є Australopithecus garhi.

Можна було б і не згадувати про цей ранній етап антропогенезу, однак, м’ясна дієта сприяла розбудові нейронних мереж, покращенню когнітивних здатностей, збільшенню мозку і зменшенню лицьового відділу черепу, а також сприяла прямоходінню та розвитку мануальних навичок. Еволюційний процес відбувався повільно, але невпинно. І він привів, врешті-решт, до появи ранніх видів людини, таких як Homo habilis, Homo ergaster та Homo erectus, яких ще називають архантропами, себто древніми або ранніми людьми.

Підкорювачі вогню

І власне з цього моменту варто б починати відлік людства, бо якщо австралопітеки ще, поза всякими сумнівами, належали до тваринного царства, то котрийсь з ранніх видів Homo перетнув бар’єр, який відділяє тварину від людини. Таким бар’єром було управління вогнем.

Усі, без жодного винятку, тварини вогню бояться, і такий страх є одним з найважливіших інстинктивних, а отже вроджених, захисних механізмів. Яким чином протолюдям вдалось цей механізм вимкнути, досі залишається таємницею. І розгадка цієї таємниці могла б дуже багато нам дати для розуміння самих себе.

Східноафриканські пам’ятки, - такі як Чесованджа (Chesowanja) поблизу озера Барінго, в Кообі-Фора (Koobi Fora) та Олоргесайлі (Olorgesailie) в північній Кенії, - можуть свідчити про те, що ранні люди вміли принаймні підтримувати вогнища вже 1 500 000 років тому. Найдавніше датоване використання вогню архантропами, сліди якого знайдено у китайській провінції Шаньсі, припадає на 1 270 000 до Р.Х. А у печері Вондерверк (Wonderwerk) в південноафриканській провінції Північний Кейп ранні люди вже не тільки підтримували вогнище, але й смажили на ньому м’ясо. Вік цієї знахідки приблизно 1 000 000 до Р.Х.

Оволодіння вогнем дало раннім людям в руки (тепер уже, справді, руки) могутню зброю стратегічного призначення, яка захистила їх від всіх можливих хижаків і миттєво винесла на вершину харчової піраміди. Їх не міг їсти ніхто, а вони могли їсти всіх, ставши гіперхижаком, себто істотою, чия дієта на 70 відсотків складається з м’яса. З того часу ранні люди, - а винахідниками вогню були, вірогідно Люди випрямлені (Homo erectus), котрі з’явились приблизно 1 800 000 років тому, - перейшли від пожирання стерва до полювання. І для цього їм знадобилась уже справжня зброя і справжні інструменти.

Ашельська технологія

Homo erectus, котрі жили між 1 500 000 та 1 260 000 роками до Р.Х. на теренах сучасної западини Афар (Qafar), яка тоді була квітучим озерним краєм, користувались як старими олдувайськими рубилами, так і знаряддями, створеними на основі революційної для тих часів ашельської технології обробітку каміння. Ашельська культура отримала свою назву від передмістя французького міста Ам'єна Сент-Ашель (Saint-Acheul), де вперше було знайдено (але не винайдено!) артефакти, виготовлені за цією технологією.
Майстри, що користувались ашельською технологією, вибирали підходящий камінь, так званий нуклеус або ядро, від якого іншим каменем відбивали тонкі луски, що ставали серцевинами для інструментів. Після цього таку луску обробляли з двох сторін, акуратно відбиваючи кам’яними, дерев’яними або кістяними молоточками тоненькі лусочки та доводячи інструмент до потрібної форми і, одночасно, загострюючи його, створюючи акуратну та дуже гостру робочу кромку. Такий спосіб обробітку каменя називають ретушшю або ретушуванням.

При цьому варто зазначити, що, хоча кам’яна доба асоціюється у нас насамперед з кременем, на ранніх етапах людської історії найбільш широко використовувалися осадові та магматичні породи, такі як аргіліт та базальт або кварцити. Кремінь став основним матеріалом для виготовлення кам’яних знарядь значно пізніше і тільки в Європі. Архантропи ще не вміли з’єднувати докупи різні предмети, тому топорищами для кам’яних сокир служили руки їх користувачів.

Ручні сокири: як і навіщо їх виробляли?

Археологія свідчить, що поблизу родовищ каменю існувало щось, на кшталт майстерень, де працювали майстри з груп, що контролювали цю територію. Відмінності між артефактами, які належали окремим групам, свідчать, що мистецтво обробітку каменю передавалось від покоління до покоління, можливо, не тільки через наслідування, а й через цілеспрямоване навчання. Аналіз зносу ашельських знарядь показує, що загалом не було якоїсь спеціалізації у виготовлені знарядь: всі вони універсальні й багаторазові. Ними рубали деревину, розрізали туші тварин, шкребли шкіри та копали землю. Можливо також, що яйцеподібні ручні сокири використовували як своєрідні мисливські диски, якими кидали у здобич.

Американський антрополог Лорен Ейзлі (Loren Eiseley, ⋆03.09.1907 – †09.07.1977) підрахував, що ашельські інструменти мають корисну ріжучу кромку завдовжки, в середньому, в 20 сантиметрів, на відміну від олдувайських, які, в середньому, мали ріжучу кромку завдовжки в 5 сантиметрів. З ашельськими ручними сокирами пов’язана певна загадка. На деяких стоянках виявлено сотні невикористаних ручних сокир, багато з яких були непрактично великих розмірів. Схоже, що ці вироби не завжди мали функціональне призначення. Скидається на те, що для ранніх людей ручна сокира була соціальним артефактом і втілювала в собі щось, що виходило за межі її функції зброї чи знаряддя. Одне з можливих пояснень полягає в тому, що майстерність у виготовлені подібних речей мала якийсь сенс у шлюбних ритуалах ранніх людей. Існує, навіть, теорія, що ручні ашельські сокири були першою людською валютою, хоча, це явне перебільшення, оскільки ранні люди були ще дуже далекими від сучасної людської поведінки.

Життя у сні

Австралійські аборигени, культура яких через специфічні умови ізоляції від решти світу еволюціонувала повільніше, зберегли в міфологічній пам’яті спогади про життя своїх (і наших теж) далеких пращурів. Вони вважали, що в давнину, ще до появи справжніх людей, існував час, коли усе життя було єдиним для усього живого сном. Своєю мовою аборигени називали це alcheringa — часом сновидінь. І це доволі точно описує той ментально-психологічний стан в якому жили предки сучасних людей. Їхня свідомість, так само, як і уява, знаходились в зародковому стані. Минуле, навіть найближче, вони пам’ятали так, як ми з вами пам’ятаємо свої сновидіння, вихапуючи з усього інформативного масиву тільки те, що було незвичним або емоційно забарвленим. Майбутнє для них простягалось не більше як на день-два вперед, однак воно було, на що вказує звичка зберігати, а не викидати, інструменти. А це свідчить про значні зрушення в мисленні.

Відбитки внутрішніх поверхонь черепів ранніх людей вказують на існування в їхніх мізках центрів мови, проте мова ця була вкрай примітивною і виконувала виключно сигнальну функцію всередині групи, в ній не було слів для означення абстрактних понять. Втім, ранні люди ще не здатні були думати словами, в їхніх головах не звучав звичний нам внутрішній діалог: інформація відтворювались у вигляді емоційно-візуальних мислеобразів.

Ще донедавна вважалось, що у ранніх людей існували парні сім’ї, однак зараз більшість вчених схиляються до думки, що шлюб був не парним, а колективним. Генетичні дослідження вказують, що юнаки архантропів після настання статевої зрілості залишались у своїй групі, а дівчати виходили заміж в інші групи. В групах, очевидно, творились тимчасові пари, які не були стабільними і з часом розпадались, а діти, народжені від таких зв’язків, вважались дітьми усього роду. Приватної власності не існувало, їжа й речі були власністю усього роду, а здобування їжі — колективною справою. Сенсом існування було виживання групи, а лідери групи з’являлись ситуативно в залежності від кожної окремої ситуації. Між окремими учасниками груп очевидно існували внутрішні напруження й протиріччя, які послужили, згодом, пружиною розселення ранніх людей по планеті.

Ранні люди: скільки їх було й де вони жили?

2 000 0000 років тому вид Homo erectus був поширений у всій східній та південній Африці. Приблизно 1 800 000 років тому архантропи мігрували з Африки через Левантійський коридор та Африканський Ріг до Євразії. Через мільйон років після початку свого розселення по планеті від Homo erectus почали відділятись нові види архантропів. Наприкінці раннього палеоліту Африку, Європу й Азію населяли уже декілька видів людських істот, які подекуди конкурували між собою, а часом і схрещувались.

1 770 000 років тому на теренах Грузії існувала Людина грузинська (Homo georgicus). На Піренейському півострові та в північній Африці приблизно 1 200 000 років тому з’явилась Людина-попередник (Homo antecessor). Популяції цього виду могли бути присутніми в інших місцях Західної Європи, і вони були одними з перших, хто колонізував цей регіон світу (звідси й назва). Десь біля 600 000 років тому від Homo antecessor відділився вид Людини гейдельберзької (Homo heidelbergensis, назва за місцем першої знахідки поблизу німецького міста Гейдельберг). Цей вид, своєю чергою поширився по східній та південній Африці як Людина родезійська (Homo rhodesiensis), а також в Європі й Азії, де Homo heidelbergensis дав початок неандертальцям (Homo neanderthalensis) й денисовцям (Homo denisovensis). 335 000 років в так званій Колисці людства (The Cradle of Humankind), місцевості в південноафриканській провінції Гаутенг з найщільнішою в світі концентрацією останків предків людини, з’явився ще один вид архаїчних людей — Homo naledi.

І, нарешті, в марокканській печері Джебель Ірхуд (Jebel Irhoud) було знайдено перші точно датовані залишки людини сучасного анатомічного типу, вік яких приблизно 300 000 років до Р.Х. При цьому загальна кількість архантропів на планеті, очевидно не перевищувала кількох сотень тисяч осіб.