Від Балтики до Причорномор'яЕтнічний міст між південним узбережжям Балтики та землями майбутньої України встановився ще в 11 000 році до Різдва. Зрештою, нічого дивного в цьому не було, адже задовго до кінця палеоліту вся Європа була єдиним етнокультурним простором, який по-справжньому почав дробитись тільки з початком середньої кам’яної доби. У зв’язку з природними умовами, а саме перепадами клімату та нестабільною геологічною ситуацією, міграційні потоки між Балтійським та Чорним морями були особливо потужними й тривалими.

Перші хвилі цієї міграції, потрапивши в Україну сформували тут декілька близьких між собою культур так званого лінгбійського культурного кола (див. Лінгбійське культурне коло). Водночас на теренах сучасної Польщі формувався, якщо можна так сказати, другий ешелон лінгбійської експансії. А що лінгбійці були на загал такими людьми, які швидко вчились і легко пристосовувались до змінних обставин, то цей другий ешелон уже відрізнявся від перших хвиль мігрантів своєю матеріальною культурою. Саме тому мова йде про нову культуру, яка отримала назву свідерської, і ядро формування якої знаходилось десь в середній течії Вісли.

Нова модифікація лінгбійців виявилась настільки вдалою, що дуже швидко досягла рівня демографічної кризи і вимушена була розширяти свій ареал. Напрямок руху був відомий — на схід, себто туди, де вже освоїлись одноплеменці старших хвиль міграції і де ще бродили незліченні стада оленів. При цьому міграції ці відбувались в різний час, а хвилі мігрантів відрізнялись одна від одної кількісно. На нових місцях мігранти зустрічали переселенців першої хвилі та частково асимільованих ними місцевих мешканців.

Схоже на те, що стосунки старших та молодших хвиль переселенців складались не найкращим чином. Можливо, саме тому в межах єдиної свідерської культури (і лінгбійського культурного кола взагалі) стали утворюватись окремі ізольовані субкультури: у Надприп'ятті так звана нобельська група, у Подесінні — смячківська група, у верхній Наддніпрянщині — созька група, в долині Дністра — оселівська група, в західній Молдові — група поселень Чахлеу-Скауне та у східній Молдові — Селіште. Кремінь та рігДодатковим стимулом для формування таких груп очевидно були локальні поклади кременю, які, вірогідно, контролювались окремими клановими групами чи племенами і до яких чужинців не допускали. Поряд з такими кременевими копальнями як правило знаходились виробничі майданчики, майстерні просто неба, де кремінь проходив первинну обробку — зі шматків каменю збивали все зайве так, щоб сформувати округлу заготовину, з якої потім виготовляли типові свідерські гостряки стріл та списів у формі вербового листа з ніжкою, скребачки та леза з притупленою спинкою з пластин та сокири з відщепів.

У всьому іншому свідерська людність не відступала від традицій предків і була типовими лісовими кочовиками. Полюючи майже виключно на північних оленів вони ставили себе в залежність від цього виду здобичі. Постійних поселень свідерці майже не будували, а зводили тимчасові мисливські табори на берегах річок та озер, переважно на прибережних піщаних дюнах, що свідчить про те, що рибальству також приділялось важливе значення. Саме зі свідерською культурою пов'язані масивні однорядні гарпуни з великими зубцями, виготовлені з рогу північного оленя, які часто виявляють на таких прибережних поселеннях. Щоправда, інші, не такі масивні кістяні знаряддя в вологому піску зберігаються погано.Чарівний оленьЯк не дивно, нематеріальний спадок свідерців, який вони залишили європейцям, в тому числі й нам, українцям, набагато більший, аніж набір матеріальних решток. Олень, який більш ніж напевно, був тотемною істотою у свідерців, зберіг своє сакральне значення в міфології багатьох європейських народів. Для прикладу, українцям добре відомий образ дивовижного тура-оленя з колядок та з рушникових вишивок, а в піснях та колядах цей образ наділений світотворчою, сонячною функцією. У загальноєвропейському казковому фольклорі олень-золоті роги постає чарівним помічником. Так що олень Рудольф, друг і помічник улюбленця дітей Санти, насправді є далеким нащадком чарівного оленя, покровителя древніх мисливців. Та й в образі самого Санти виразно проглядаються риси древнього шамана, який відлюдком живе десь у своїй хатині в лісових нетрях, подорожує між світами і приходить на допомогу людям, коли його про це попросять.

Коли зі зміною клімату настало глобальне потепління, більша частина свідерців мігрувала все далі й далі на північ, слідом за тундровою фауною, відігравши провідну роль у первинному заселенні північно-східної Європи аж до Передуралля і ставши далекими предками народу саамів та частини угро-фінських народів. Інша ж частина людей свідерської культури вимушена була змінювати свої мисливські пріоритети, битись та миритись зі своїми сусідами, щоб, врешті-решт дати себе асимілювати іншим культурами.